Першим свою агітаційну кампанію розпочав Арсеній Яценюк, чий рейтинг влітку змушував хвилюватися не лише Тимошенко. Молодий, енергійний, без заплямованого минулого політик з прозахідною орієнтацією мав усі передумови для того, щоб набрати значну кількість голосів на Прикарпатті.
Яценюк обрав собі образ воїна, й “засіявши” обласний центр сіті-лайтами з написом “Йду на війну з корупцією”, а головні площі міста — польовими штабами, головний фронтовик країни почав воювати з невидимим ворогом — системою, у якій він зробив кар’єру.
Войовничість Арсенія Петровича, за задумом його російських політтехнологів, мала підкреслювати колірна гама, адже сам Яценюк на воїна мало чим схожий. У результаті, щитки із зображенням Яценюка вплинули на рейтинг кандидата лише негативно, адже кольори викликали в кращому разі нерозуміння й неприйняття.
За яскравою риторикою ніякого змістового навантаження. Та головне — продовження не отримали головні месседжі кандидата.
Програма ж “Новий курс” із проектом Східноєвропейської інтеграції (разом із Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдовою, Росією) практично розвіяла його образ прозахідного політика й призвела до того, що з лав “Фронту змін” почали масово виходити колишні соратники Яценюка.
Під кінець грудня кампанія кандидата, здається, вичерпала себе, завдавши самому кандидату лише шкоди. Фактично, Яценюк із головної надії президентської кампанії перетворився на головне її розчарування. Що ж, перший на старті, як відомо, ще не перший на фініші.
Практично одночасно із Яценюком свою передвиборну кампанію на Прикарпатті розпочала ВОНА. Юлія Тимошенко вдалася до комбінації добре відомих, перевірених у минулих виборчих кампаніях технологій, разом із новинками, що внесли американські політтехнологи, які, до слова, привели до перемоги Обаму в США.
Юлія Володимирівна, попри своє перебування на посаді прем’єр-міністра, обрала собі певний завуальований образ. З одного боку, вона знову вдалась до риторики “скривдженої”, якій всі заважають працювати на благо держави.
Та попри це — вона працює й практично всі її досягнення можна було прочитати на бордах.
На масове “поширення” результатів успішної діяльності прем’єра (на кшталт, “Знищено газову мафію”, “Антикризова стратегія для шахтарів. Шахти працюють”, “Створено стратегічний запас зерна. Україна з хлібом!”...) були затрачені колосальні кошти.
Команда Тимошенко вдалась до своєрідного “знеособлення”, коли агітація велася без прямої адресації до певного кандидата. Це можна пояснити тим, що суспільство втомилося від одних і тих самих “героїв”, від нереалізованих обіцянок.
Таким чином, увага концентрувалась на тому, що вдалося досягти, дарма, що ці досягнення є загальними, неконкретними й ефемерними, такими, що важко перевірити. Водночас добре відомий білий колір фону разом із червоними літерами слова “Вона” робили свою справу.
Така технологія, хоча й з певними відмінностями, одразу ж була використана й конкурентами Тимошенко — Литвином та Ющенком. Варто зазначити й те, що через певний час біл-борди “Вона”, здійснивши свою позитивну для кандидата місію, почали, через свою надмірну кількість, викликати в суспільстві й певні негативні асоціації.
На це було практично миттєво відреаговано: “Вона працює. Вона — це Україна”. Просто, швидко і геніально. Щоправда “Вона — це Україна” наштовхує до певного дуалізму поняття “Вона” — невже Україна —— це лише Вона??!
Водночас передвиборна кампанія прем’єр-міністра супроводжувалася численними поїздками, концертними турами “З Україною в серці”, на яких Тимошенко не пропускала можливості виступити із палкими промовами.
Їй вдалося схилити під свій бік практично всю сучасну українську естраду. До схожих кроків, які, як правило, при значних фінансових затратах приносять мінімальний результат, у роки світової економічної кризи не вдався жоден інший кандидат.
І це при тому, що, згідно з декларацією про доходи, Юлія Володимирівна є чи не найбіднішим кандидатом.
Використала Тимошенко в Івано-Франківську й агітаційні намети, які після 2004 року стали невід’ємним елементом будь-яких виборів.
З іншого боку, напередодні нового року “Вона” з”явилася з білим тигреням на плакатах. Саме на плакатах із ним та написом “ТигрЮля”, “Порву за Україну” можна побачити Тимошенко в обласному центрі.
І хоча біле тигреня є рідкісною і зовні мирною тваринкою, у душі воно все одно — хижак…
У цілому, передвиборну кампанію Юлії Володимирівни можна охарактеризувати як яскраву та динамічну, однак таку, яка поки що не виконала свого головного призначення — за даними соціологів відставання від Януковича й надалі складає близько 10%.
Лідер Партії регіонів, один з головних фаворитів президентських перегонів, Віктор Янукович увійшов у виборчу кампанію впевнено, навіть дещо самовпевнено. Цьому сприяла “успішна” діяльність його основних конкурентів.
Складалось враження, що у команді лідера опозиції практично впевнені в перемозі свого кандидата і для забезпечення позитивного результату головне — не допустити помилок.
Однак, невдовзі виявилося, що така стратегія може й не гарантувати перемоги. В Івано-Франківську передвиборна діяльність штабу Януковича обмежилася численними біл-бордами. Так, спочатку головний регіонал країни запевняв усіх, що для нього важлива думка пересічного громадянина і він “почує кожного” шляхом спілкування по безкоштовній телефонній лінії.
Використання такої технології спрямоване на формування у виборця ілюзії безпосереднього контакту із кандидатом, турботи про нього, а для самого кандидата допомагає сформулювати коло основних проблем громадськості, на вирішення яких мають бути розроблені відповідні месседжі.
Така технологія в цілому не є новою і не надто ефективна. В цій виборчій кампанії її, до речі, вперше використав Тігіпко. Згодом в обласному центрі з’явилися борди іншого характеру, які були своєрідним продовженням попередніх — “Твою думку враховано. Проблему буде вирішено”.
Щоправда, для громадськості виявилося загадкою, яку саме думку було враховано і яку проблему й яким чином буде вирішено??! Схоже, що на запитання відповіді й не передбачалося.
Одним із гасел кампанії Януковича є “Україна для людей” — не надто вдалий слоган. Сумнозвісне минуле кандидата поряд із олігархічною уособленістю Партії регіонів наштовхує на цілком зрозуміле питання — кого мав на увазі Янукович і для кого він збирається розбудовувати Україну??!
З робочим візитом до Івано-Франківська Янукович поки що прибував лише одного разу, та й то на декілька хвилин, обмежуючись в основному спрямуванням до обласного центру своїх соратників — Герман та інших.
Схоже, що в душі у кандидата все ще залишився осад від кинутого в нього яйця в 2004 році. Попри це, Янукович постійно заявляє, що ніякого зла на місцевих мешканців не тримає.
Свою передвиборну кампанію чинний президент Віктор Ющенко розпочинав із вкрай малого рейтингу. Здавалося, що навіть на Прикарпатті його шанси на успіх невагомі. Однак, Ющенко з гідністю витримав критику в свій бік і заявив врешті-решт, що балотуватиметься вдруге.
Варто зазначити, що президент чи не єдиний, хто втримався від попередньої агітації й розпочав свою кампанію разом із офіційним оголошенням президентських перегонів.
Ющенко у своїй кампанії також зосередився на власних досягненнях, що їх було реалізовано за часів його президентства. На відміну від Тимошенко, біл-борди Ющенка мають суттєву різницю — на них зображені люди, які називають причини, чому вони збираються голосувати за чинного президента.
На біл-бордах можна зустріти і самого Ющенка, який також “звітує” про результати своєї діяльності.
Ці результати виглядають конкретними, реальними, їх, тією чи іншою мірою, відчув кожен пересічний громадянин, а тому, відповідно, вони є більш переконливими й дієвими.
Про це свідчать й дані різноманітних соціологічних опитувань, за даними яких Ющенко в Івано-Франківській області перетворився на головного фаворита. Водночас, значна поширеність в області біл-бордів, на яких зображений президент, ставить питання про джерела їх фінансування.
Проте кандидат не обмежується лише наочною агітацією й доволі часто з офіційними візитами відвідує Прикарпаття. В цілому, командою Ющенка було обрана доволі цікава стратегія ведення кампанії, про що свідчить поступове зростання рейтингу кандидата.
Щодо іншого кандидата — лідера ВО “Свобода” Олега Тягнибока, то попри доволі значний рейтинг його політичної сили на Прикарпатті, рейтинг самого кандидата не є настільки вражаючим, хоча й доволі непоганим.
Передвиборна кампанія кандидата була досить активною — регулярно відбувалися зустрічі як з кандидатом безпосередньо, так і з його довіреними особами, при чому акцент робився на живому спілкуванні. Крім того, з виборчого штабу кандидата було виділено значну суму коштів для боротьби з епідемією грипу…
Водночас, наочна передвиборна агітація кандидата в черговий раз не вразила. Попри відсутність значних фінансових ресурсів, кошти на один-два якісно продуманих фахівцями біл-борди знайти було не лише можна, а й необхідно.
Натомість маємо нечіткий, розмитий фон, на якому зображені прапори ВО “Свобода”, помітити які здалека надзвичайно складно. Незрозумілим є й слоган “А з нашого боку — Тягнибок”.
Який міст ховається під цими словами для пересічного виборця, скоріш за все, й залишиться таємницею??!
Не вражає оригінальністю, попри значні фінансові витрати, передвиборна кампанія голови Верховної Ради Володимира Литвина. Його команда фактично скопіювала технологію Тимошенко й в результаті — ”Тільки він служитиме людям вірою і правдою”, “Тільки Литвину можна довірити країну!”.
На основі цього й гасло-заклик — ”Країні потрібен Литвин”. Схоже, що Литвин вкотре сподівається на “золоту акцію” внаслідок парламентських виборів.
Сергій Тігіпко, намагаючись повернутися у велику політику, обрав образ економіста-професіонала, фахівця-інтелектуала, справжнього чоловіка, який знає, як вивести країну з кризи і куди рухатись далі.
Саме його команда започаткувала використання в даній кампанії технології “прямої телефонної лінії з кандидатом”, якою згодом скористалися як команда Януковича, так і Литвина.
Водночас, своєрідною новинкою цих виборів стала й книга Тігіпка “Україна: проект розвитку”.
У цілому кампанію Тігіпка, як політика, рейтинг якого на Прикарпатті сягає на даний момент близько 2-3%, можна розцінити як доволі вдалу.
Перебіг передвиборних кампаній інших кандидатів на Прикарпатті не вирізняється особливою активністю. Так, Василь Противсіх закликає “За життя без “Я” та “Ю”, зосередившись в основному на критиці Тимошенко.
Інна Богословська запитує в громадян “Чи хочуть вони ще 5 років такого життя?” й констатує, що “людям потрібна нова влада”. Цікаво, кого саме вона розуміє під новою владою, адже себе до неї вона віднести ніяк не може.
Анатолій Гриценко, оголосивши себе “першим непрохідним”, свою президентську кампанію будує на конструюванні образу “ворога їхньої держави”.
Лідер УНП Юрій Костенко закликає “робити українське, купляти українське, захищати українське — бо це твоє!”.
Михайло Бродський подає себе як “доктор Бродський”, зауважуючи, “що врятувавши одне життя, ти врятуєш світ”.
Цікава технологія, от тільки чи підходить вона для виборів президента держави, громадян якої цікавить, перш за все, вирішення їх фінансових проблем?!
Головний Комboy України (Петро Симоненко. — Ред.), разом зі своїми колегами по блоку, на прес-конференції в обласному центрі заявляють, що вони претендують на всю повноту влади в Україні, делегують свого кандидата на президентські вибори, виступаючи при цьому проти поста президента як такого.
А лідер НДП Людмила Супрун заявляє, що “її мета — добробут України”.
Що ж — благородна мета, однак, здається, жоден із сьогоднішніх кандидатів не має чіткого уявлення щодо того, яким чином її здійснити. Намагатися ж реалізовувати її доведеться лише одному.
Кому саме — залежить від нас з вами, адже свободу обирати владу ми таки здобули. От тут-то й подивимося, чия передвиборна кампанія була найбільш ефективною.
Ігор ДЕБЕНКО, політолог