— Олександре Івановичу, місцеві вибори, найімовірніше, відбудуться наприкінці жовтня. Чи готується до них міська організація УНП? Чи буде ця політична сила конкурувати із маловідомою на сьогодні Українською партією, якою нині активно займається екс-голова обласної організації УНП, міський голова Калуша Ігор Насалик?
— Конкурентами ми не будемо — однозначно. Справа у тому, що колись сильна політична партія — УНП, як і багато інших, уже втратила своє місце на політичному олімпі. Навряд чи знайде вона підтримку й у Калуші. Суперечності на всіх рівнях нашої партії визрівали вже віддавна. Ми бачили настрої людей, і крах лідера (Юрія Костенка. — Авт.) був цілком прогнозованим. Тому Калуська міська організація УНП звернулася до нього з пропозицією відмовитися від балотування у Президенти України та об’єднати свої сили з Віктором Ющенком. Костенко до нас — не прислухався. Натомість повірив іншим прогнозам: східні обласні організації називали його єдиним прохідним та найбільш дієвим політиком. Відтак — обіцяли йому перемогу. Випадково це чи ні, зараз сказати важко. Але є припущення, що, працюючи на один із інших політичних блоків, лідер УНП свідомо йшов на вибори лише з однією метою: забрати голоси у Віктора Ющенка. Цього не сталося.
Було дуже прикро, коли дізналися про результати голосування. Але найбільше вразило те, що навіть у рідному селі, де він народився, Костенко не отримав жодного голосу підтримки. Це свідчить лише про одне: перебування в УНП — безперспективне. Відтак, у Калуші слід чекати створення нової структури. Фактично вже сьогодні членами УНП ми вважаємося по інерції. Але більш рішуче зможемо діяти лише після остаточного визначення дати виборів до місцевих органів влади.
— Колись саме Калуська міська парторганізація була чи не найчисельнішою в області. Нині повним ходом іде процес її переорієнтації. Причиною цього став, за Вашими словами, політичний крах Юрія Костенка чи все ж таки новий курс Ігоря Насалика, який, незважаючи на вихід із УНП, безумовно, залишається орієнтиром у політичному просторі для калуських УНП-істів?
— Звичайно, окрім особистої поразки нашого лідера, розвалу Калуської міської організації УНП передувала низка подій. Зокрема, ми так і не змогли розв’язати конфлікт із обласною організацією: нездорова атмосфера запанувала тут після того, як Костенко фактично насильно зробив головою обласної організації УНП Віктора Анушкевичуса (міського голову Івано-Франківська.— Авт.). Відтоді ми остаточно втратили контакт.
Напруженими були стосунки і до цього. Скажімо, чимало шуму свого часу наробило утворення у Калуші громадської організації “Голос нації”. Особливо категорично проти тоді виступав центральний провід партії, який, вочевидь, уже тоді вбачав у новому проекті серйозного політичного конкурента.
А загалом, як на мене, Костенкові треба було з самого початку зайняти ту позицію, яку нині демонструє Тягнибок: радикально налаштованим мешканцям Прикарпаття подобаються протиросійські заклики, міцна позиція в інших питаннях, готовність до вуличних протестів тощо. Дуже шкода, що замість цього лідер УНП пішов на єднання в один колгосп, який, зрештою, розпорошився. Сьогодні Юрій Костенко і сам став “сірою мишкою”.
— Чи варто очікувати, що Калуська міська організація УНП напередодні виборів повним складом перейде в Українську партію?
— Я не можу говорити про всіх. Однозначно, що силою ніхто нікого тягнути не буде: раптом ще є люди, фанатично віддані УНП і Костенку. Скоріше за все, ми зробимо загальнопартійні збори і кожен сам прийме для себе важливе рішення: або я — залишаюся далі у структурі УНП і практично ні на що не сподіваюся, або — входжу у щось нове, що має право на процвітання. Думаю, більшість наших однопартійців зроблять правильний вибір. Тим більше, коли ініціатором нового утворення є Ігор Насалик, який має чималу підтримку (не так політичну, як особистісну).
Мабуть, і керівництво Української партії, не маючи відомого та досвідченого лідера, “вхопилося” за авторитет Ігоря Насалика. Ця партія — малознана. Зате її беззаперечним плюсом є незаплямована нічим репутація. До того ж партія — правоцентриська. Тож, є надія, що суспільство її підтримає.
Що ж до Калуської міської організації УНП, то актив партії наразі працює. Ніяких різких кроків ми не робимо. Стримує, насамперед, законодавство. Зокрема, партійна система виборів не дозволяє депутатам переходити з однієї фракції в іншу. Відтак, створити зараз у міській раді фракцію Української партії — нереально. А от депутатська група може існувати. Цим ми і скористалися. Так само існує зараз депутатська група “За Калуш”. Правда, наша — більш політична, створена ніби на основі двох складових: Української партії, презентація якої вже відбувалася у місті, але поки що ще не завершений процес її формування, і громадської організації “Голосу нації”.
— “Голос нації” Ігор Насалик презентував у Калуші ще рік тому. Нещодавно якось напівтаємно представив калушанам ще один проект — Українську партію. Ані одна, ані друга, окрім імені міського голови, наразі не мають чим похвалитися. Чи вистачить часу для “розкрутки” партії?
— Люди втратили віру у політичні партії. Тому створення громадських організацій як альтернативи партіям — доволі цікавий хід. Але суб’єктом виборчого права наразі залишаються партії. Тому спочатку у Калуші був “Голос нації”, а потім уже — Українська партія. Будемо старатися, щоб часу вистачило. Наразі йде об’єднання групи людей, які мають авторитет у місті Калуші, яких знають калушани.
Загалом в Україні нема ідеологічних партій. Окрім УНП, до них можна зарахувати хіба що Комуністичну партію. Усі інші — це політичні проекти. До того ж — тимчасові. У нас жодна політична сила не витримала того періоду, який пройшли європейські класичні партії, скажімо, ліберальна чи консервативна в Англії. Це свідчить про те, що наші партії створюються під якусь ідею, під певного лідера. І поки існує лідер, доти існує політична сила. Ну, от що зараз із Народним рухом України? Хіба він є тою реальною силою, яка може конкурувати з іншими? У нього залишилася тільки історія. Подібна ситуація й із іншими: де зараз КУН, “Собор”? Мені дуже шкода, що у цей перелік потрапила й УНП. Остання зараз руйнується. А на її місце знову приходять нові проекти — під Тігіпка, Яценюка та інших.
— Кого із політсил усе ж бачите реальними конкурентами на виборах у міську раду? Повернення до “мажоритарки”, на Вашу думку, — крок уперед чи все ж таки назад?
— Останні вибори до місцевих органів влади засвідчили, власне, недолугість партійної системи. У Калуші, зокрема, голосували не за конкретних людей, які є у списку, а голосували за Тимошенко чи Ющенка. Хто у результаті сидить у міській раді? Звичайно, є лідери, які треба чи не треба не відходять від мікрофону, але ж є і депутати, які за чотири роки не сказали жодного слова. Чи знають їх калушани?
Я переконаний: найкращий варіант — виключно мажоритарна система. Дехто вважає, що з її поверненням у радах сидітимуть “грошові мішки”. Абсолютно не погоджуюся з такою думкою. Адже, якщо і далі буде партійна система, то до міської ради знову прийдуть “сірі”, нікому невідомі, люди, які потрібні партії тільки при голосуванні.
На ці речі треба дивитися тверезо. Адже депутата, якого громада обрала за мажоритарним принципом, знатиме все місто. Натомість партійні списки ні до чого доброго не приводять. Подивіться, що робиться в обласній раді: потужні фракції БЮТ та “Наша Україна” так і не змогли створити більшість у раді. Відтак, новий голова облдержадміністрації Михайло Вишиванюк досить оперативно створив із них же свою фракцію. Це — ті самі “тушки”. Лише на рівні Верховної Ради їх не багато, а от на місцях — більше. Яскравий приклад: коли приймали рішення про невизнання харківських домовленостей, більшість депутатів шукали формальний принцип, щоб не з’явитися на засідання. У хід йшло все: хвороби, відрядження, інші причини. Словом — що завгодно, тільки щоб не бути на сесії. І це — саме ті депутати, які пройшли під брендами Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка!
Усі наші демократи — чубляться, обговорюють, хто кому більше насолив під час виборів і — ще більше розпорошуються. Натомість Партія регіонів не дробиться, а навпаки — зміцнюється. Між тим, саме цій політичній силі зараз дуже не вигідна партійна система виборів. Насамперед, тому, що у найближчих 50 років під її брендом у місцеві ради західних областей не ввійде жоден представник. А от ввівши хоча б на 50% “мажоритарку”, вони завжди знайдуть так званих позапартійних, яких “втиснуть” у міську чи районну ради. Їм важливо мати хоч щось.
Що ж до політичних конкурентів, то наразі я бачу їх тільки два — БЮТ і тих, хто йтиме на вибори під прапорами “Фронту змін”. До складу останнього частково перейде “Наша Україна”, яка поки що тихо сидить під старими прапорами лише тому, що так зобов’язує законодавство. Вважаю, що Яценюк буде сильним претендентом. Адже у Калуші він набрав чимало голосів на останніх президентських виборах. Хоча він — це знову ж таки бренд, а голосуючи за нього, люди знову наступлять на ті самі граблі. Поки що по інерції сильним буде і БЮТ. Ну, і, звичайно, гідну конкуренцію їм складе також блок, який очолить Ігор Насалик. І те, що цей блок буде мати переважну більшість, — це однозначно.
— Яку дату виборів вважаєте найбільш оптимальною?
— Заяви про вибори 31 жовтня, вочевидь, — не безпідставні. Але цікаво: якщо спочатку деякі політики кричали, що перенесення виборів є незаконним, то зараз ті самі політики вже заявляють, що вибори треба проводити у березні наступного року. Інший момент: на мою думку, дата виборів перенесена спеціально для того, щоб Партія регіонів мала час сформувати свою вертикаль. Зараз вони закінчують формування обласних гілок. За ними підуть районні. А далі можна буде і вибори проводити.
— Одночасно з виборами у місцеві ради пройдуть вибори і міського голови Калуша. На минулих виборах Ви особисто балотувалися. Які плани у Вас нині? Кого бачите серед реальних претендентів на “папаху”?
— Не планую брати участі у виборах. У 2006 році балотуватися на міського голову мене змусили обставини, зокрема, складні стосунки із колишнім міським головою. Тоді головна мета була — якомога більше розказати про основні причини нашого конфлікту. У мене та багатьох інших був тоді такий собі політичний та амбіційний запал. Зараз кожен розуміє, що стільки, як зробив для міста Ігор Насалик, ніхто із його конкурентів зробити б не зміг. Зараз уже всім зрозуміло, що бути міським головою — це каторжна робота. Тому не думаю, що буде багато охочих.
З іншого боку, якби міський голова точно сказав, що він не йде на другий термін, то охочих зайняти його крісло знайшлося би більше. Наразі ж більшість просто боїться висуватися. Адже конкурувати з Ігорем Насаликом — означає одразу ж приректи себе на політичну поразку. Тому і зберігається відносний штиль. Проте, не секрет, що кожна політична сила хотіла би мати свого представника.
— Більше чотирьох років Ви працюєте у команді Насалика. Знаєте його особисто — ще більше, адже стояли біля витоків створення УНП на Прикарпатті. Слова Насалика про те, що він не буде більше балотуватися на міського голову Калуша — правда чи бравада?
— Дуже важко сказати. Не варто виключати ні одне, ні інше. Адже можуть бути варіанти. Скоріше за все, він ще сам остаточно не визначився. Можливо, таки планував піти, поставивши крапку у питанні екології. Але зараз усе йде зі скрипом. Далася взнаки і зміна влади. Відтак, виник конфлікт щодо розпорядника коштів: область хотіла керувати, та, відчувши увесь обсяг проблем, скинула з себе ці зобов’язання. Тим часом усі ці речі загальмували. Тому не виключено, що Ігор Насалик таки піде на другий термін, щоб завершити все розпочате. Адже, якби не він, то питання екології так і не зрушило би з місця. А загалом ще дуже багато буде залежати від тих подій, які будуть відбуватися як на рівні Калуша, так і на рівні Києва.
— Дякую за розмову.
Розмовляла
Ватикан: коли час зупинився