Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Непроплачена аналітика

Дата публікації: 2011.07.15 | Коментарів: 0 | Переглядів: 11309

Уже фактично минуло літо, як кажуть у народі “по Петру — та й по теплу”, близиться осінь, збір урожаю, подорожчання солярки, потім — тарифів на послуги ЖКГ через газові війночки і зростання цін на продовольство… Країна вступить у передвиборчу фазу життя. Зрештою, вибори вже почалися, і цьому є цілий ряд ознак, особливо у Калуші. Наш нарис про ймовірне майбутнє вартувало б розпочати з огляду політичної сили, яка всіма потугами на останніх виборах намагалася у бюлетені стояти під №1.

Не секрет, що популярність Партії регіонів сьогодні у країні — не найвища. Саме тому 12 лютого цього року багато хто посміявся із заяви голови ОДА Михайла Вишиванюка, який спрогнозував, що у 2015 році на президентських виборах Прикарпаття проголосує за Віктора Януковича і віддасть йому 70% голосів. Правда, фантастика? Нагадуємо, що у другому турі виборів-2010 Януковича підтримали 7,02% тих, хто проголосував у Івано-Франківській області. Але ця запрогнозована фантастика можлива, якщо реальними будуть ряд умов і обставин.

По-перше, для досягнення такого грандіозного результату слід закріпити стратегічні результати на виборах 2012 року у ключових точках, а це: Долина, Калуш, Коломия, Івано-Франківськ, Надвірна, Косів та інші гірські райони. Коломия свій вибір зробила: у всіх мажоритарних округах знову можуть перемогти представники Партії регіонів — відповідні висновки можна зробити з останніх виборів до обласної ради. Здобуті результати-2012 “регіонали” розвинуть.

Перебіг кампаній буде різним у містах і селах, де агітаційна інерція — різна, і кожна місцевість має свої особливості. Наприклад, гуцули завжди обирають своїх. Тому Василь Чуднов, Зіновій Митник та Михайло Вишиванюк мають великі шанси (їхні виборці також голосуватимуть і за партію), а підтримка Партії регіонів у Верховині, Косові і частково Снятині буде значною. Тим більше, що, допомагаючи крупним виробникам і підприємцям за допомогою Асоціації роботодавців, Партія регіонів у нормальному робочому режимі без тиску і примусу схилятиме на свій бік значну частину виробничників разом із їхніми колективами.

Основні ж симпатії противників Партії регіонів будуть розподілені між “Фронтом Змін” і “Свободою”. НСНУ на Прикарпатті і далі виконуватиме позиційні задачі для партії влади, здійснюючи функцію сигнальних прапорців для пристрілювання. БЮТ поступово сходить на маргінес української політики, у тому числі і на Прикарпатті. А якщо врахувати різноманітні форми тиску на представників БЮТ, то їхні серйозні результати на виборах-2012 — досить сумнівні. Наразі багато чого залежить від того, як завершаться вечори у Печерському суді. Зв’язок Партії регіонів та “Свободи” дасть “свободівцям” можливість масштабно розгорнутися, щоправда, фактично, лише в Івано-Франківську, адже там і зосереджений партійний “цвіт”, а регіонали не мають тієї сили. Серйозну конкуренцію “тягнибоківцям” складуть “фронтовики”.

По-друге, якби “противсіх” був кандидатом, то він міг би спокійно потрапити у парламент: рівень його “підтримки” вже перейшов позначку у 10%. Недовіра стосується не лише влади, але й опозиції. Фактично, люди зараз нічому і нікому не вірять — золотий час для демагогів, ультрарадикалів і гламурних пройдисвітів. У проекті виборчого закону передбачається, що у бюлетені скасують графу “не підтримую жодного кандидата”. Таким чином, ті, хто зміг би прийти і сказати владі своє противсіхівське “фе”, втратили таку можливість. Отже, явка виборців буде досить низькою, що дасть можливість махлювати з результатами: можливі підкупи, “каруселі”, вкидання заповнених бюлетенів та інші порушення закону, які відбувалися в Україні на останніх місцевих виборах. Особливо популярним, зважаючи на тенденцію збіднення населення, знову буде роздавання продуктових пакетів.

Запобігти відвертим фальсифікаціям можна буде лише, прийшовши на дільниці й отримавши свій бюлетень. За умов, якщо ви нікого не підтримуєте, можна зіпсувати бюлетень, добряче його розмалювавши віршами, молитвами чи прокльонами. М’яко кажучи, це не вихід, але іншого способу гарантувати, що замість вас ніхто не поставить позначку, — складно. Тим більше, варто зважити, що несправедливі норми виборчого закону про нерівне представництво у комісіях від різних партій будуть збережені. Автор цих рядків ніколи не брав участі у проекті “Битва екстрасенсів”, але чомусь видається, що, при наявності зареєстрованих в області обласних підрозділів185-ти партій, у Калуші серед членів окружної комісії обов’язково буде представник Української партії, більше того — на керівній посаді. Шанс 1:185 — трохи більше ніж 0,5%, але “пощастить” неодмінно!

Частково Долина, більшою мірою Калуш сьогодні партійно “окуповані” Українською партією, лідер якої є достатньо наближеним до Клюєва та Азарова і взагалі до “регіоналів”, що дозволяє широту виборчого маневру. Не забуваймо, що свої основні статки Ігор Насалик зробив на нафтовому бізнесі, і розвинув його у спайці крупних бізнесменів, які мають свої інтереси у Партії регіонів та олігархічно-партійних клубах. Ймовірно, Насалик та його партія є “узгодженим кандидатом”, для підтримки якого чинна влада виділяє значні бюджетні кошти, таким чином будуючи позитивний імідж. Боротися за Калуш Партія регіонів, скоріш за все, не буде, хоча Ігор Зварич є знаним у Калуші, а за професійними якостями значно перевершує чинного мера. І якщо б виборці робили поміркований, але провладний вибір, то кращої кандидатури — не знайти. Ясна річ, що Ігор Насалик — проти такого сценарію, тому час від часу зустрічається із “регіоналами” Михайлом Форовичем і Володимиром Личуком, щоб “донести своє пошанування імператору” і домогтися миру у своїх володіннях. Хоч вибір ідеології у міського голови для своєї партії — непростий: з одного боку — для більшого інтересу галичан треба показати свою “огиду зеківській владі” (для цього спектаклю згодиться і фігура губернатора — на більшу Ігор Насалик не ризикне. — Авт.); а з іншого боку — треба буде вибивати з крісла “Свободу” і демонструвати, що Українська партія — то “найукраїнськіша з усіх українських”, і ніхто за патріотизмом із нею зрівнятися не зможе. У зв’язку із цим, у Калуші може побільшати пам’ятників героям, вірніше — символічних каменів і дощок на тих місцях, де теоретично передбачається встановити ці монументи. Ідея про Пантеон героїв для міського голови стане необхідною в агітаційній роботі. 

По-третє, неочікуваного удару Ігорю Насалику також можуть завдати кандидати від “Свободи” та “Фронту Змін”. Їхній потенціал явно применшено з урахуванням того, що межі округів ще не накреслені навіть для “посвячених”, і тут можливі неочікувані кандидати. Свого часу міський голова запропонував співпрацю і “тісні обійми” Української партії Миколі Полицькому, сподіваючись нейтралізувати на виборах партійців Арсенія Яценюка. Відомий бізнесмен у партійний проект Насалика не вступив, хоч заради підсилення команди калушан в обласній раді брав участь у виборах від УП як позапартійний. Не дотримався своїх обіцянок щодо списку кандидатів не тільки депутат міськради Роман Руско, якого цькували всією фракцією, але і сам голова Української партії, проводячи маніпуляції із місцями у виборчому списку до обласної ради, де серед першої п’ятірки (даруйте, але Ігоря Степановича ми калушанином не вважаємо, він — “конче-заспівець”. — Авт.), — жодного представника європейського міста Калуша. Може тому бюджетні інтереси нашого міста так слабо відстоюються?

“Свобода” також зацікавлена нарощувати результати, тож Калуш із його численними виборцями ніхто без бою здавати не буде. Повернутися до широкоформатної боротьби у Калуші може і Рух. Спробувати повернутись у парламент може і Євген Гірник, хоч досі йому це краще вдавалося поза межами рідного міста. Для сьогоднішнього походу будуть необхідні союзники, про яких поки що широкому загалу нічого невідомо. Не виключено, що, попри інтенсивну інформаційну кампанію і розмітку території Ігорем Насаликом, у Калуш можуть прийти і так звані “варяги”, підправивши “прогноз погоди”, особливо у районі, якому з боку влади приділяється менше уваги.

По-четверте, у тих округах, де немає авторитетних людей від Партії регіонів, зате є “прихильники” або “таємні союзники”, влада не буде втручатися у виборчий процес, або і навіть не висуватиме кандидатів. Сьогодні ті, хто не хоче бути роздушений танком “регіоналів”, веде переговори про узгодження власної кандидатури як лояльної із зобов’язаннями примкнути до широкої фракції регіонів вже у стінах Верховної Ради. Так і робить Українська партія, “Сильна Україна”, комуністи, соціалісти, “литвинівці”…

У всій країні зараз відбувається дуже складний і суперечливий переговорний процес щодо узгодження кандидатів від мажоритарних округів, також проводяться консультації щодо “нарізки” округів. Кожен потенційний кандидат у народні депутати намагатиметься забронювати за собою певну територію, що може лягти в основу виборчого округу. Не виняток — Ігор Насалик, який дуже специфічно, під кожним “соціальним кущем”, мітить територію. Голосні заяви, неймовірні ініціативи з порятунку міста, безкоштовна медицина, льодовий палац і героїчна боротьба за бюджет, танцювальні рекорди і словесні дуелі з уявним Путіним — все це мало б відлякувати інших бажаючих побалотуватися на цьому окрузі. Також дуже важливим елементом PR міського голови є демонстрація того, що він “фактично вже депутат” Верховної Ради, і місто нібито повинно готуватися до нових виборів міського голови. Ігор Насалик навіть замовив на цю тему аналітику, наївно вважаючи, що у калушан немає інших проблем. Щоб обирати нового голову міста ще треба вирішити, що робити зі старим. 

Тому, аналітику на замовлення Ігоря Степановича “Вікна” робити не будуть, але коротенько окреслять те, чого ще немає. У випадку, якщо ж такі вибори міського голови все-таки будуть, то кандидатів на посаду можна окреслити кількома групами: 1) стандартна опозиційна група кандидатів — Ігор Очкур, Ольга Сікора, Василь Питлик, Роман Бігун, Олег Нижник; 2) група фахових поміркованих провладних кандидатів — Руслана Вайда, Василь Петрів, Ігор Матвійчук, Оксана Табачук; 3) група сумнівно-амбіційних провладних кандидатів — Наталія Бабій та компанія; 4) група свіжої крові або ж кандидати-лобісти великих підприємств — Андрій Найда, Роман Руско та інші; 5) група кандидатів-”динозаврів” — наприклад, Роман Сушко; 6) “вічно молодий” і вічно неспокійний кандидат — Ігор Насалик.

І хоч останній уже сказав, що “готовий покласти руку на Біблію”, що більше не буде балотуватися міським головою Калуша, все ж його руки на Біблії ніхто не бачив, а порожнім словам ніхто не повірить. Таке вже було минулого року, коли Ігор Степанович думав, де ж йому балотуватися: у Калуші чи в Івано-Франківську? Ясна річ, що, здобувши обласний центр, можна було масштаби “найдемократичнішої влади” розширити, а власний PR — “надути”. Але не судилося. Ймовірно, коли стало зрозуміло, що Віктор Анушкевичус (давній недруг Ігоря Насалика ще по УНП Юрія Костенка. — Авт.) за обласну ратушу триматиметься зубами, а синьо-білий уряд на Івано-Франківськ бабла не дасть, наш “пасіонарій” змушений був балотуватися у Калуші — сюди за інерцією якісь грошенята все-таки слали. Та і краще бути у Калуші кумиром, ніж деінде — простим державним роботягою.

За оцінками експертів, кошторис кампанії на виборах-2012 для одного мажоритарного кандидата може скласти від 1,5 до 3-х млн. доларів. Це — набагато дешевше, ніж купувати місця у списку БЮТ чи якоїсь іншої партії, як це колись, за словами Михайла Бродського, зробив Ігор Насалик зі своїм партнером. Та й узагалі, Ігорю Степановичу можна повірити на слово, що йому набридло гратися у чужій фінансово-промисловій пісочниці парламенту, як це колись із ним було у “Відродженні регіонів”, що належала “директорові” парламенту і слузі кучмізму Олександру Волкову. На свою пісочницю потрібні ресурси. Такі гроші в Ігоря Степановича є. А навіть, якби і не було, то їх можна було б знайти, особливо, зважаючи на те, що кудись поділись 20 з лишком мільйонів, виділених на екологічні негаразди міста, а всього зловживань було щодо 38 млн. гривень, про які писала malakava.com. Заради справедливості мусимо зазначити, що фактично всі кошти на вибори, які будуть витрачені, — це, мабуть, “членські внески” УП-істів, про які Ігор Насалик говорив ще у березні на з’їзді. 

Крім грошей, потрібна ще і безпека з боку виконавчої вертикалі — таку може гарантувати сусід по Кончі-Заспі віце-прем’єр Андрій Клюєв (та і сам мер любить мати справу з “верхами”), а також калуський “регіонал” Володимир Личук, котрий завжди вважав Насалика “прогресивним мером”. Попри те, що із Михайлом Вишиванюком Ігор Степанович на людях не у найкращих відносинах, чинний губернатор не перешкоджатиме міському голові боротися за депутатський мандат, хоч і доведеться час від часу робити заяви повчального характеру для гарячих хлопців на кшталт пісні “Бора-Бора” Світлани Лободи “…чмо ти, а не мачо…”. І тут справа не тільки у досвіді керівника ОДА, але й у загальному механізмі цих виборів.

По-п’яте, вибори-2012, зважаючи на існуючий законопроект, називають кроком назад, але вже сьогодні можна сказати що цей крок повертає нас точно у 2002 рік. Тоді у блоці, прозваному у народі “За Єду!”, по “мажоритарці” пройшло чимало депутатів, хоча партійні показники були не дуже. Проте, доплюсувавши списочників і мажоритарників, блок уже у стінах парламенту став учасником творення іншої коаліції, ніж очікувалось. Того року лідер “Нашої України” Віктор Ющенко спіймав облизня, а прем’єром став Віктор Янукович. Цього разу Партія регіонів також ітиме у Верховну Раду кількома стежками: під прапором партії Президента, а також — під двома-трьома стягами технічних партій-сателітів. Вже у самій Верховній Раді вони об’єднаються в одну компанію, долучивши до себе мажоритарників-перебіжчиків. І якщо Ігоря Насалика через обрання у Раду калушани все-таки позбудуться, то на 90% можна сказати, що Ігор Степанович приєднається до Партії регіонів, адже досвід перебіжчика у нього великий: Рух, УНП, примикав до БЮТ і Регіонів, обирався від “Нашої України”. Та й екологічні мільйони нинішня влада просто так не дає — фінансує “свого”. І це при тому, що в Україні міст із екологічними проблемами масштабу Калуша і навіть ще серйознішими — купа. Очевидно, що їх треба повертати у вигляді політичних дивідендів, бо на членських внесках далеко не заїдеш. Хіба що Ринат Ахметов і компанія також вступлять до лав УП.

Зрештою, партія для самого Ігоря Насалика нічого не значить (як і для його депутатів міськради, до речі). Це просто інструмент, вірніше — іграшка, яка могла опинитися і в іншого одіозного політика — Олега Ляшка, а самі львівські партійці вчасно “впарили” свою печатку калуському голові. Про такі пропозиції мимоволі згадав скандальний політик Олег Ляшко в інтерв’ю для “Української правди” 21 жовтня 2010 року: “На мене вийшла з пропозицією “Українська партія”, щоб я її очолив… Вона вже давно створена, але для вас її назва ні про що не скаже. Вони просто хотіли, щоб я її очолив… Я про це з Тимошенко відверто поговорив. Кажу: “Юля, наша проблема полягає в тому, що ми одні, і нам немає з ким блокуватися. Давай я очолюю “Українську партію”, розкручую її, ви мені помагаєте, разом проходимо до парламенту і блокуємося”.

Якщо калушани на виборах до Верховної Ради підтримають Ігоря Насалика хоча б на 70% — принаймні, в одному окрузі Михайло Вишиванюк не помилиться щодо підтримки Віктора Януковича. Якщо до цих 70% додати традиційних 7-9% “регіоналів” і відсоток підтримки “Свободи”, то це ще мінімум 10%. Ситуація в інших районах області відрізнятиметься тільки тим, що там значно менший вплив матиме Українська партія.

І якщо станеться так, що “Свобода” все-таки виявиться спільним проектом  Тягнибока, Коломойського та Ахметова, то “регіонали” зі “свободівцями”, комуністами, калуськими УП-істами та іншими технологічно-партійними утвореннями у 2015 році дійсно зможуть зреалізувати давню мрію Віктора Януковича про те, що Прикарпаття віддасть за нього 70% голосів. Принаймні, їх можна буде легше домалювати.

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: