— Олександре, доброго вечора! На Зелені свята цього року відбулась неоднозначна подія – всі ЗМІ України прогриміли повідомленням, що Олександра Солонтая затримали в аеропорту Домодєдово в Москві. Яка була мета поїздки?
— То була чергова серія семінарів, зараз мав бути червневий семінар, потім липневий, але я так розумію більше семінарів на території Російської Федерації у мене найближчим часом не буде. Я багато років у Росії проводжу освітні семінари, а Інститут політичної освіти, котрий я представляю проводить різноманітні навчання, в тому числі й міжнародні в країнах найближчого зарубіжжя. В нас ніколи не було подібних проблем в Росії, все було гаразд, але зараз бачу, що в російської влади розвивається паранойя з приводу того, що вона не може зупинити зростання протестних настроїв і відповідно росіяни починають шукати причини цьому не внутрішні, а зовнішні.
— То Ваш приїзд, Олександре, схвилював власті Москви саме з цього приводу?
— Ну, звичайно. Сьогодні мав бути навчальний семінар, мала зібратися аудиторія з російської опозиції, ми мали обговорювати методи демократичної та політичної діяльності, а російські спецслужби фактично зірвали цей освітній захід.
— А як відбувалось затримання? Які служби це робили? Що пояснювали?
— Це були прикордонники і міграційна служба. Пояснень не було ніяких, просто сказали – ви не можете перебувати на території Російської Федерації, всі питання ставте в російському посольстві по прильоту в Київ, ваші документи вилучені і їх вам передадуть в Києві. Щоправда коли вже втрутилися медіа, правозахисники, консули – отоді вони вже пояснили, що ФСБ вважає, що я загрожую безпеці Російської Федерації і що вони не зобов’язані пояснювати в деталях які аргументи чи дії лягли в основу таких їх висновків.
— А як загалом поводилися? Які там умови тримання отаких осіб, що не мають права з таких причин вийти із аеропорту?
— З точки зору ставлення як до людини, то все було дуже добре і прекрасно. Там в аеропорту нормальні матеріальні умови, нормальне людське ставлення, ввічливий персонал, збережено етикет, там навіть мені запропонували обід. Але от коли я вже потрапив в ізолятор, то він мене звичайно жахнув. Ніяких там не було документів, ніяких протоколів, а люди сидять. Ну, ті що там на пару годин чи на один день в очікуванні літака – то це ще зрозуміло, але там були люди з Код-д’Івауара, з Конго, котрі там по чотирнадцять-п’ятнадцять діб сидять… Вони без перекладача, без пояснень, без багажа, - одним словом жах. Звичайно там є і таджики, узбеки, киргизи, молдовани – в основному заробітчани – таких багато, але такі як правило на короткий термін туди сажають. Фактично це як прохідний двір «туди-сюди». Але то є ізолятор справжнісінький, камери, решітки та інші атрибути.
\— То я так розумію, лекцію Ви читали співкамерникам?
— Ну, з ними мені довелось поспілкуватися на звичайні теми, про життя, про гастербайтерів, про те де і як заробляють прості люди, як живуть, про безробіття. А от з приводу отих моїх російських колег – активних громадських діячів і молодого політикуму, то будемо тепер навчання для них в Україні робити.
— Як вдалося повідомити про оте своє затримання? Як сприйняли партнери із Росії, рідні, колеги? Які враження центрального учасника події?
— Приймаюча сторона зустрічала мене, вони ж побачили що не все гаразд. Та і я одразу про таке повідомив. Такі ситуації то ж не вперше, до таких поїздок має бути підготовка на всякі випадки. Я одразу ж повідомив, всі одразу знали що робити. Це типові ситуації. Безпекові органи авторитарних країн вносять в реєстр небажаних осіб без усякого суду, вони вносять кого вважають за потрібне у списки тих, кого не допускають на територію. І відповідно прикордонники чи міграційна служба виконує вже просто технічну функцію, тобто вони фактично без усіляких пояснень не пропускають, хоч всі все розуміють. Такі проблеми при в’їзді можуть бути в Казахстані, в Білорусі. Рідні і колеги сприйняли ситуацію нормально, багато хто мене підтримував, втішали, слали смс і дзвонили, - все було добре з цим.
— Олександре, ось ці тенденції, що ми бачимо зараз у Росії у зв’язку з цим інцидентом, чи щось є схоже в Україні і який прогноз: чи ми часом не йдемо тим самим шляхом?
— То є на жаль. Я завжди коли був у Росії, то жартував, що «ви наближаєтесь до нас, а ми до вас – зустрінемося посередині». Так воно і виходить.
— Що можна порадити громадським діячам, котрі збираються здійснити візит в Російську Федерацію, адже при вильоті немає такої інформації – внесений ти в такий чорний список чи ні?
— Звичайно, якщо мова йде про якийсь серйозний графік, де наперед відома програма то звичайно варто надіслати такий запит чи впустять чи ні. Але загалом такі вияснення робити не потрібно, просто про будь-які такі випадки потрібно широко розголошувати. На мою думку, потрібно їхати за будь-яких обставин, просто треба витримати необхідні речі: мати заряджений мобільний телефон, достатню суму грошей на особовому рахунку щоб можна було скористатися роумінгом, треба мати попереджених друзів, котрі мають зустріти і знати що робити в екстрених ситуаціях, знати час прибуття і повідомити колегам удома, щоб могли підняти шум у випадку якщо ви не вийшли на зв’язок. Треба бути готовим підняти на ноги медіа, консульство, правозахисників. Треба мати знайомих щоб тримати контакт, ну і також варто не брати зайвих речей.
— Олександре, відомо, що Росія то не єдина країна, котра відмовила у Вашому візиті. У чому тут можна віднайти позитив?
— Буде більше часу на домашні справи! (Сміється – Авт.)
— Була така ідея читати росіянам лекції тут, поки вони сюди ще в’їзні?
— Така ідея була і оце було фактично моє останнє відрядження в Росію. Я їм вже про це не раз казав, що тут набагато комфортніше працювати, набагато краще – і природа, і тренери, і приклади та досвіди, одним словом, чудова країна, Європа.
— Дякую за розмову і бажаю поменше таких незрозумілих пригод!
