— Андрію Яремовичу, на з’їзді партії 29 березня у Калуші було прийняте рішення про саморозпуск Української партії і її злиття із партією Анатолія Гриценка “Громадянська позиція”. По завершенні з’їзду з’явилися коментарі про, нібито, неправочинність з’їзду — через недостатнє представництво регіональних організацій. Що ж відбулося, на Вашу думку, 29 березня у Калуші?
— Це зібрання не нібито було неправомірним. Воно фактично було неправомірним. І це довела Державна реєстраційна служба, яка не визнала це зібрання з’їздом партії. Це було зібрання, організоване головою партії і його соратниками. Тому ніякого рішення про об’єднання чи про саморозпуск партії на рівні партії прийнято не було.
В інформаційному полі таке рішення, можливо, і було подане як партійне рішення, проте, насправді, це було рішення колишнього голови партії і групи наближених до нього людей. Зі складу партії вийшли, фактично, голова і керівники чотирьох районних організацій. У масштабах партії — невелика група.
29 квітня Українська партія провела 5-й партійний з’їзд. Там мене обрали головою партії. І те, що цей з’їзд, на відміну від попереднього, був проведений із дотриманням усіх вимог чинного законодавства, підтвердила і Державна реєстраційна служба України, перевіривши всі відповідні документи. Рішення про визнання результатів з’їзду і про призначення мене головою партії розміщені, відповідно, на сайтах Державної реєстраційної служби і Міністерства юстиції України.
Отже, держава, фактично, не прийняла до розгляду те, що відбулося у Калуші, натомість — визнала рішення 5-го з’їзду Української партії. А інформаційна подача того, що сталося, виходить виключно від колишнього голови партії.
До речі, не зовсім зрозуміло, у якому статусі перебуває “Громадянська позиція” й Анатолій Гриценко, зокрема. Адже зараз вони нібито заявляють про наміри приєднатися до “Батьківщини”. Водночас, особа не може одночасно бути членом двох політичних партій. Так само, міський голова Калуша, після того, як став заступником Анатолія Гриценка у “Громадянській позиції”, автоматично втратив членство в Українській партії.
— Тож, як зараз себе позиціонує Українська партія стосовно партії “Громадянська позиція”?
— Ніяк не позиціонує. Українська партія свого часу прийняла рішення про приєднання до Комітету опору диктатурі. Ми перебуваємо там досі.
Що стосується “Громадянської позиції” Анатолія Гриценка та їхньої участі у КОДі, то позиція — неоднозначна. Вони то вступають до КОДу, то виходять з нього, поливають його брудом. Ця поведінка засвідчила, що Анатолій Гриценко як політик багато у чому керується власними амбіціями. Амбіції — це, звичайно, добре. Але коли вони набувають форми “коливань” у різні боки, то це не спрацьовує на результат. На конкретному етапі, для вирішення певних проблем, треба виявляти стратегічне мислення і приймати системні рішення.
Думаю, що з таким непрогнозованим політиком працювати — складно.
— Здавалося б, “калуська група”, яка, власне, і ввійшла до “Громадянської позиції”, була в Українській партії доволі впливовою. Яку частину впливу втратила з нею Українська партія?
— Варто розуміти, що тотального переходу до лав “Громадянської позиції” з Української партії не відбулося. Чисельно відійшла тільки мізерна частина членів партії. Із 21-го обласного партійного осередку відійшов тільки один. Нині в Українській партії діє 175 місцевих організацій. Відійшли — тільки 4.
Інша справа, що калушани в Українській партії мали певний вплив і певний авторитет. Група відрізнялася активністю. І міський голова Калуша, очолюючи партію, безумовно, доклав зусиль до того, щоб Українська партія досягла політичного результату, особливо, в частині Івано-Франківського регіону. На регіональному рівні, завдяки зусиллям представників із Калуша, був досягнутий політичний результат. І тому, звичайно, однопартійці не могли не зважати на цей результат. Однак, хибно вважати, що представники Калуша керували партією.
Однак, у представників Калущини був вузький регіональний підхід. Була недостатньо визначена стратегія розвитку партії у національному масштабі. А з часом ми зіткнулися із потребою чіткої стратегії. Тому так сталося, що погляди партійного активу і групи калуських активістів на певному етапі — розійшлися.
Я не хочу обливати брудом попереднього голову партії. Це був його політичний хід, він вважав за потрібне так вчити. І, зрештою, так і вчинив. Однак, при цьому, варто врахувати, що партійна структура, не залежно від чисельності, — це об’єднання людей, а не приватна організація, де можна диктувати поведінку.
У партії говорили про можливість об’єднання із “Громадянською позицією”. Проте, наскільки мені відомо, тоді йшлося про об’єднання під назвою “Українська партія” і про те, щоб на місцях залишався саме актив Української партії. Адже у нас регіональна структура — набагато більше розвинена, ніж у “Громадянської позиції”.
Партійне рішення про об’єднання залежало від умов цього об’єднання. Однак, якою б не була конфігурація, все одно будуть ті, хто таке рішення не підтримає. Це — однозначно болісний процес, адже люди роками працювати на партію, на її авторитет.
Вочевидь, тодішнє керівництво Української партії, схоже, сподівалося, що об’єднання у такому форматі, у якому воно відбулося, підтримає і решта активу партії — за принципом “мовчазної згоди”.
— Увійшовши до лав “Громадянської позиції”, члени Української партії автоматично втратили членство у партії. Як бути із мандатами депутатів місцевих рад, які були обрані від УП, однак, наразі поміняли членство у партії. Яскравий приклад: Івано-Франківська обласна рада. Фракція Української партії нараховує 13 членів. Дехто з них — уже офіційний член “Громадянської позиції”. Водночас, слід відновлювати і місцеву партійну структуру на Івано-Франківщині.
— Становище, у якому опинилися депутати місцевих ради від УП, має і юридичний, і моральний аспекти. Люди обирали конкретного кандидата від конкретної партії — від Української партії, а не від “Громадянської позиції”. Тому, вважаю, що у такому випадку слід скласти депутатські мандати.
Що стосується безпосередньо партійної структури, то й Івано-Франківський обласний, і Калуський місцевий осередки треба відновлювати. Йдеться про створення чи перереєстрацію осередку, оскільки, перейшовши до лав іншої партії, члени осередків автоматично втратили членство в Українській партії. Однак, зараз головне те, що партія пройшла процедуру легітимізації. Після цього ми починаємо виробляти тактику подальших дій. Адже зараз в Українській партії зібрався такий склад, до якого входять найвірніші люди. На них можна покластися, і можна бути впевненим, що вони — не підведуть. Зокрема, наразі багато депутатів місцевих рад, обраних від УП, не поділяють курс на псевдоприєднання до “Громадянської позиції”.
Наразі у нас — 175 діючих районних організацій і понад 3 тис. активних членів.
— Як довго Ви вже в Українській партії? Що має змінитися в Українській партії після того, як Ви вже офіційно перейняли повноваження голови Політради партії?
— Я співпрацюю з Українською партією з 2007 року. Практично — з часу її створення.
Намагатимуся, щоб партія стала справді Українською. Ми разом мали кілька доробків, зокрема, організовували спротив, коли відбувався так званий другий з’їзд депутатів у Сєвєродонецьку 2008 року. Із партією ми двічі організовували презентаційні тури моєї книги “Як підняти українську економіку”. Членом партії став у 2012 році.
Зараз наша партія розробляє тактику поведінки. Українська партія хоче бути справді українською партією, яка б сповідувала демократичні цінності, діяла на засадах патріотизму. Але окремим пунктом має стати економічний розвиток держави. Як економіст можу сказати, що саме через слабку економіку наша держава зараз зіткнулася із рядом проблем, зокрема, і штучно створених. Таких, наприклад, як мовне питання. І вирішення цих проблем також криється в економічній площині. Проте, — виключно на патріотичних засадах.
— На цих засадничих принципах і йтимете до Верховної Ради? Чи вже визначили конфігурацію своєї сили на виборах?
— Як і кожен партійний керівник, повинен думати про те, щоб результат виборів, яким би він не був, спрацював на імідж партії. Тож, якщо робити ставку на мажоритарних округах, то треба працювати виключно на перемогу. Якщо висувати на вибори список, то тут є ризик того, що партію можуть сприймати як проект Банкової (зараз у середовищі опозиційних партій притаманне таке сприйняття інших опозиційних сил). Рішення про участь у виборах прийматимемо колегіально.
Однак, у будь-якому разі, виборець має розуміти, що опозиція також є різною. Є різні форми опозиції. Українська партія багато у чому є радикальною опозицією. Зокрема, це стосується економічного курсу — він абсолютно хибний, а також — правового і конституційного процесів. Нині у країні склалася президентсько-президентсько-президентська республіка, коли всі три гілки влади — виконавча, законодавча і судова, перебувають під контролем Президента.
Тут у мене особисто виникає питання доцільності проведення цих виборів узагалі. Адже вони, швидше за все, ні до яких змін не призведуть. Оберуть просто чергове тушкування. Адже у списки і партійних, і мажоритарних висуванців потраплять не ті люди, які цього заслужили, і не ті, кого хочуть бачити люди. Кандидатів обиратимуть за принципом ресурсного характеру. І, якщо депутати перед виборами вкладуть свій ресурс, то після виборів вони його захочуть забрати. І — не просто забрати, але і заробити на цьому. А заробляти у нас звикли не у відсотках, а у разах. Звідси і перетушкування — неминуче. Питання полягає у тому, щоб це перетушкування не досягло рівня конституційної більшості.
— Спасибі, Андрію Яремовичу, за вичерпні відповіді.
Довідка. Андрій Новак — кандидат економічних наук, голова Комітету Економістів України. Народився 24 січня 1973 року у Коломиї. Навчався, зокрема, у Європейському університеті (м. Київ), який закінчив у 1997 році. Паралельно у 1993 році закінчив бізнес-школу The University of Western Ontario (Канада). У 1997-2001 роках навчався в аспірантурі Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України. У 2002 році захистив дисер-тацію кандидата економічних наук на тему “Взаємозв’язок податково-бюджетних та грошово-кредитних важелів у політиці економічного зростання України” у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Автор книги “Як підняти українську економіку” та понад 120 наукових статей. 2011 року обраний проректором Європейського університету.
З 27 червня 2012 року — голова Української партії.
