Для того, щоб найняти когось із тих, хто проситься на роботу, варто провести співбесіду, що у нашому випадку як мінімум означає почитати біографію та передвиборчу програму кожного. Щоправда, багато хто із кандидатів віднісся до своєї передвиборчої програми як до простої формальності. Особливо це стосується тих, кого висунули партії. Їхні передвиборчі програми зроблені за шаблоном, а кожному окремому кандидатові у програмі «для самодіяльності» відвели кілька рядків. Висловлюю щирий жаль і політичним силам, і кандидатові, і виборцю.
Якщо є можливість сходити на зустріч із кандидатом — то це взагалі круто, треба йти — там можна поставити конкретні запитання живій людині. І не забуваймо, що ці вибори — парламентські, тобто, обрані депутати мали би писати грамотні закони і приймати їх та представляти інтереси округу, а не фарбувати під’їзди чи роздавати матеріальну допомогу.
Давайте спочатку коротко окреслимо виборче «меню» в алфавітному порядку.
За даними ЦВК, Дзундза Василь Степанович народився 10 сiчня 1955 року у селі Стара Гута Тисменицького району, громадянин України, впродовж останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, голова Калуської районної ради, безпартійний, проживає у Калуші, судимість відсутня, самовисування.
У передвиборчій програмі кандидат написав: «Свої депутатські обов’язки намагатимусь виконувати добросовісно». То проста описка у нашвидкуруч писаній програмі чи може кандидат чесно написав, що намагатися буде, але там вже як Бог дасть?… Також у своїй програмі Василь Дзундза зазначив, що головним, окрім «підвищення життєвого рівня громадян, посилення ролі і повноважень органів місцевого самоврядування», також вважає і «консолідацію політичних сил суспільства». Дивно, чому тоді голова районної ради йде на вибори самовисуванцем? Невже ті самі політичні сили, про які кандидат згадав у програмі, консолідувалися і його не висунули, чи може навпаки: не висунули поки що, бо не консолідовані?
Василь Дзундза «бачить Україну повноправним членом Європейської спільноти» і для цього замість «домагатися» — буде «добиватися». Відчуваєте різницю? Калуський районний голова вже зараз переконаний, що без бійок і того, аби «добиватися», ніяк справи у парламенті не йтимуть… Але цікавіше — попереду: то чого ж там буде Дзундза «добиватися»? «Створення демократичної парламентської більшості для плідної законотворчої діяльності». Цілком очевидно, що така більшість формуватиметься навколо або провладних, або опозиційних сил. То як Дзундза планує цього «добиватися»? Порожні слова… Далі йдуть «гори-доли» — всім буде все, де серед інших популістських гасел є калуська родзинка – безкоштовна медицина. Як не викручуйся, але від Ігоря Насалика так і не зміг відійти на півкроку. Як керівник ради району кандидат Дзундза виступає за «продовження реформування села». Виявляється, оте, що ми бачимо, приїжджаючи до батьків у села, була реформа…
Не обійшлося у програмі і без повернень заощаджень громадянам і захисту української мови, котрі спеціалісти вважають найбільш пустопорожніми обіцянками цього політичного сезону… Із програми видно, що список популізму ширший, ніж можна придумати: тут зібрано «все масне» із програм різних, часом ворогуючих, політичних таборів. Кандидат Дзундза непогано ставиться до колишніх ініціатив прем’єра Юлії Тимошенко. Йдеться про безоплатне виготовлення державних актів на землю, створення нових робочих місць (цікаво як? — розширення штату у райраді?), будуть і дороги, і комп’ютери, і газ у селах, і церкви, і файна екологія. І то все мав би зробити один-єдиний мажоритарник-самовисуванець, котрий усього має «добитися»… Оскільки «програма кандидата», скоріш за все, нашвидкуруч готувалася у загальному відділі райради, то кандидат додатково навантажив себе і іншими програмними засадами, написавши, що «Всі Ваші побажання і пропозиції — це суттєіе доповнення до моєї передвиборчої програми». Слово «суттєіе»(певно, малося на увазі «суттєве») ще раз свідчить про той поспіх, із яким голова райради, нібито як незалежний само висуванець, пішов до ЦВК реєструватися.
Василь Степанович, декларуючи такі свої програмні засади, перш за все, звертається до жителів Калуського району, до сільської громади, де має свою підтримку. Нібито позиція і правильна — звертатися до свого «електорального поля» і не намагатися подобатися всім. Але жителів міста, певно, не варто було так ігнорувати.
Наступним у бюлетені мав би бути Келестин Валерій Васильович. Народився 26 вересня 1964 року у місті Рогатині, громадянин України, протягом останніх п’ять років проживає на території України, освіта вища, народний депутат України, член Партії регіонів, проживає у місті Рогатині, судимість відсутня, суб’єкт висування — Партія регіонів.
Виборча програма Валерія Келестина починається досить героїчно — згадкою про те, що ми живемо «на благословенній Богом землі, багатій, родючій та благодатній, яка має величезний природній, людський та економічний потенціал», і що цей потенціал, як влучно зазначено у програмі, ще далеко не реалізовано максимально. Першим, що відзначив Валерій Келестин у загальнодержавних масштабах, — це «здійснення представництва інтересів регіону у вищих органах державної влади», що можна похвалити з точки зору формулювання, бо представництво інтересів — це фактично і є зміст поняття «представницької демократії» — завданням будь-якого депутата, тобто «представника», є «представництво».
Наступним пунктом йде «захист конституційних прав і свобод», що є досить контраверсійним твердженням, особливо зважаючи на ту політичну силу, до якої належить Валерій Васильович. Хоча, що стосується особисто персони Валерія Келестина, то рух «Чесно» відзначає, що, попри всі невідповідності, ніяких фактів порушень ним прав людини не виявлено.
Валерій Келестин у своїй програмі також має пункт і про «збереження культурної та історичної спадщини», і вже, напевне, втомився розповідати виборцям ту страшну історію, як його картка сама без нього проголосувала за нині пріснопам’ятний закон «Про засади державної мовної політики». 11 розділів закону, що вміщують аж (!) 32 статті, котрі серед виборців практично ніхто не читав, ще зроблять свій негативний вплив у виборчій кампанії цього кандидата. Ну, і окремим пунктом у Келестина є згадка про «участь у реформуванні судової та правоохоронної систем, освітньої сфери, сфери охорони здоров’я у рамках відповідних загальнодержавних програм», — фактично, медична тема Ігоря Насалика у Калуші. Причому, в оригінальному документі, котрий можна завантажити із сайту ЦВК, у цьому формулюванні між словами «правоохоронної систем» і «освітньої сфери» є чотири пробіли комп’ютерного набору, що може свідчити про те, що цей кандидат також компілював текст програми, але, ймовірно, викинув зайве. Певно, тому що «конкретні кандидати» зайвого не обіцяють.
На рівні регіональному Валерій Келестин декларує «співпрацю з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування у вирішенні гострих соціальних та економічних проблем регіону», що у перекладі на людську мову зокрема означає, що кандидат і надалі підтримуватиме ініціативи Ігоря Насалика у Калуші. Крім співпраці, кандидат виступає також і за те, щоб усе було «гласно». У той час, як Василь Дзундза говорить про закриття шкідливих виробництв (певно, мається на увазі нафтохімічне виробництво, котрим Калуш знаний. — Авт.), Валерій Келестин говорить про залучення інвестицій у розвиток промисловості. Також досить багато у програмі мовиться про розвиток малого і середнього бізнесу, допомогу вразливим верствам населення, комплексне врегулювання та реорганізація ЖКГ, підтримку освітян та інших бюджетників. І (увага !) — для калушан є окремий пункт програми: «сприяння розвитку медичного обслуговування жителів округу (враховуючи специфіку саме Калуського району) шляхом забезпечення медичних закладів сучасною діагностичною та лікувальною технікою». Ну, і наприкінці своєї програми Валерій Келестин по-діловому підписав: «Цей перелік не є вичерпним» і «конкретні справи — важливіші за пусті розмови», очевидно, когось із кандидатів маючи на увазі… Як у прямому, так і в переносному значенні.
Третім номером у бюлетені передбачається Нижник Олег Богданович. Народився 18 лютого 1967 року у Калуші, громадянин України, останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, директор Калуського міського Центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», член Політичної партії «УДАР Віталія Кличка», проживає у Калуші, судимість відсутня, суб’єкт висування — Політична партія «УДАР Віталія Кличка».
Олег Нижник у своїй програмі висловлює тезу про «зміни української політики в інтересах суспільства та відповідно до європейських стандартів». Свої зусилля Олег Нижник обіцяє спрямувати у п’яти напрямках. Перший зветься «зламати корупційну систему», де пан Олег декларує «антикорупційну люстрацію», яка має на меті «звільнити корумпованих та непрофесійних чиновників, правоохоронців, суддів і прокурорів», а також «відкрити для громадян дані про доходи і витрати бюджетів всіх рівнів». Це, на думку кандидата, дасть результат і «кошти підуть на розвиток громади, а не в кишені чиновників». Зрозуміло, що такий важливий пункт пан Олег робитиме не сам, а силами фракції партії у парламенті. Цікаво тоді інше: чому оця популярна тема «зламати корупційну систему» не була реалізована у Калуській міській раді? Бракує знань, досвіду, сили, духу? Невідомо — у програмі про це нічого немає.
У розділі другому програми, що зветься «Встановити контроль громадян над державою» є два цікавих моменти. Один з них стосується того, що «законопроект, підтриманий 150 тисячами громадян, першочергово розглядатиметься парламентом». У ситуації поляризації суспільства на два протилежних табори (як співає Кузьма Скрябін «…квадратні на круглих будуть іти за те, що ті рівні як їх не крути…». — Авт.) реалізація такого, може, і корисного механізму є, на мою думку, чистим популізмом. Він підсилюється тезою про народне вето та народний вотум недовіри. Моделюючи ситуацію згідно з програмою, нас референдуми чекають мало не щотижня…
Згідно з програмою кандидата, цільовою групою Олега Нижника є молоді люди. Про це яскраво свідчить розділ третій програми «побудувати країну рівних можливостей», де багато говориться про «надання молоді доступного житла», «молодіжні ініціативи» тощо. Кандидата можна похвалити за пункт програми «надати владу місцевим громадам», де зокрема зазначається принципова схема зростання і розвитку громад: «100% податку на доходи фізичних осіб, на землю та податку на нерухомість будуть залишатися на місцях». Якщо цей пункт буде реалізований у парламенті, місцеві громади будуть мати більше можливостей в господарських питаннях, щоправда у цілому по Україні диференціація регіонів зросте: окремі нині занепадаючі регіони стануть фактично жебраками.
У розділі п’ятому програми «досягти європейських стандартів життя» Олег Богданович декларує «гідні доходи» і те, що «пересічна сім’я протягом трьох років матиме змогу придбати автомобіль, протягом десяти — житло у місцевості проживання» — популізм і яскрава «картинка» для тих, кому не зрозуміла фраза «створення сприятливих умов для вітчизняних та іноземних інвестицій». Для прикладу, абсолютно пересічним автомобілем для пересічної сім’ї можна вважати авто Chevrolet Lacetti, котре, залежно від стану, комплектації і віку, може коштувати від 13 до 20 тисяч доларів США. А це значить, що за один рік сім’я мала би заробляти стільки, щоб тільки на одне авто заощаджувати 4300-6700$, ну і плюс 3000-4000$ на купівлю житла. Ось вам і «картинка» для пересічного виборця, що якось виживає на тисячу гривень всією сім’єю. Одним словом, настав час УДАРу!
Наступним іде добре знаний у Калуші лікар Питлик Василь Михайлович. Народився 22 квітня 1957 року в селі Яворові Долинського району, громадянин України, останніх 5 років проживає на території України, освіта вища, завідувач урологічного відділення Калуської ЦРЛ, член політичної партії «Наша Україна», проживає у Калуші, судимість відсутня, суб’єкт висування — політична партія «Наша Україна».
Кандидат у преамбулі до програмних пунктів згадав про «суспільно-політичну і соціально-економічну нестабільність, які загрожують цілісності нації і демократії», й у зв’язку із цим, «як представник лави союзу патріотичних сил, котрі об’єднались під крилом «Нашої України», запропонував 21 пункт програми. І хоч кандидат окремо не вирізняв свої програмні засади якимись окремим розділами, їх умовно, на наш погляд, можна поділити на три частини: стратегічні загальнонаціональні, регіональні, професійні — як результат власних напрацювань у практиці.
До першої групи Василь Михайлович зачислив «європейський вибір та безпеку», «змінення діючої системи влади», її «децентралізацію» та «суспільно-громадський контроль». Сюди ж віднесено посилення відповідальності у законодавчому органі, а також вимога голосувати особисто своєю карткою — актуальна тема, котру підняли у 2012 році громадські організації. Не оминув кандидат і питання української мови — тему, про яку хіба лінивий вже не говорить і котра, ймовірно, була запроектована політтехнологами влади для чіткого поділу електорального поля. Василь Василь у своїй програмі також говорить про «сприяння для створення інституцій громадського суспільства та посилення їхньої ролі у політичному житті України», що може вітатися виборцем, от тільки ініціативу створення таких інституцій мають самі громадяни, і аж ніяк не органи влади чи їхні представники.
Кандидат, у випадку своєї перемоги, пообіцяв усіляко сприяти розвитку прозорої та якісної освіти, а також працевлаштування для молоді. Так само, як і Василь Дзундза, кандидат Василь Питлик має намір «добитися» впровадження на законодавчому рівні статусу державного службовця у медичній, освітній і культурній сферах», що, на мою думку, є вже затертим популізмом, а також менеджерською пропозицією, що не вивчена з точку зору економічно-правових наслідків для держави. Очевидно, що ця обіцянка призначена для того, щоб сподобатися фахівцям згаданих сфер діяльності. Україна як держава, фактично, і так вже не спроможна виконувати свою соціальну функцію – для чого її добивати додатковими пільгами? Що стосується медицини — царини, у якій Василь Питлик, без сумніву, є професіоналом, то, кандидат запропонував цілий ряд програм: забезпечення населення якісною питною водою, введення гарантованих стандартів надання медичної допомоги населення, впровадження загальнообов’язкового медичного страхування, створення міськрайонних медичних фондів з позабюджетних коштів медичної допомоги хворим з ургентною і онкологічною патологією, створення закладів медично-соціального спрямування для важких і одиноких хворих.
Далі буде…