Робота народних депутатів у сесійній залі — не найбільш важлива, але — найбільш видовищна. Фото з архіву "Радіо Свобода" Перша сесія Верховної Ради сьомого демократичного скликання була, загалом, нетривалою — із грудня 2012 року по січень 2013 року. Для порівняння, їхні попередники — народні обранці із шостого демократичного скликання, працювали довше: із листопада 2007 по січень 2008 року.
Проте, коротка сесія виявилася, водночас, і не вельми насиченою за графіком. Як повідомляє офіційний сайт Верховної Ради України, у грудні депутати відбули 4 пленарних засідання — 12, 13, 18 та 25 грудня, та два цьогорічні — 10 та 11 січня. Ще 9 днів депутати працювали у комітетах і фракціях. Три дні — 2, 3, 4 січня, мали працювати на округах. Тобто, у грудні депутати мали 11 робочих днів. А у січні — ще менше — 7. За 18 днів роботи депутати, якщо слідувати логіці, мали б отримати зарплату за більш, ніж півмісяця — із 12 грудня, коли Верховна Рада сьомого демократичного скликання набула чинності, та, відповідно, повністю — за січень.
Упродовж двох тижнів на сайті “Вікон” тривало опитування, у якому респондентам запропонували відповісти на запитання: чи мають отримувати депутати заробітну плату за грудень, якщо того місяця вони пропрацювали у сесійній залі всього 4 дні? Із 406 опитаних більшість — 331 особа, тобто, 81,5% — віддали голос за варіант “Ні, бо не заробили”. Ще 45 (11%) респондентів вважають, що зарплату мають отримати, однак, віддати її на благодійність. 6,2%, тобто, 16 осіб вважають, що зарплату народні депутати заслужили, і повинні її отримати. А 5 осіб не змогли визначитися із відповіддю.
Розмір депутатської заробітної плати точно невідомий. Інтернет-видання називають різні суми: від 14 до 20 тис. гривень. Хоча і та, що є, за київськими мірками, — не така вже і велика, а до результатів опитування експерти і політологи радять ставитися критично.
— Результати опитування, думаю, базуються на емоціях. Адже депутати почали свою роботу з бійок. За таке український народ має платити? Хоча, думаю, за грудень депутатам, усе ж, слід було заплатити, проте, не більше, ніж 25% місячного заробітку. Зарплата народного депутата — не така вже і велика, як на його витрати. У нас менеджери вищої ланки мають 2-5 тис. доларів США. Зарплата парламентаря не може бути низькою, адже робота — складна, — констатує інформаційний аналітик Ігор Ткач.
Із Ігорем Ткачем погоджується і керівник регіонального відділення Інституту політичної освіти Тарас Случик.
— Заробітна плата народного депутата цілком адекватна — від 12 до 16 тис. гривень. Насправді, пленарні засідання Верховної Ради, обговорення законопроектів та голосування за них це — лише одна частина роботи депутата. Крім цього, є ще величезна кількість роботи у комітетах, приймальнях та на своїх округах чи на зустрічах з виборцями.
Зокрема, згідно з календарним планом, у грудні депутати мали 8 днів працювати у своїх комітетах і ще провести 6 пленарних засідань ради. Адже проблема у тому, що часто депутати лінуються виконувати календарний план: не ходять на засідання комітетів, не проводять зустрічей із виборцями, не виїжджають на свої виборчі округи та прогулюють пленарні засідання. Але оскільки депутатський корпус не виконує план роботи, який же ж і сам затвердив, то потрібно з них знімати штрафи за прогули. Адже депутат це — людина, яка виконує певні обов’язки, а ми, громадяни, як “роботодавці”, наймаємо їх на виборах і з наших кишень нардепи отримують зарплату. Тому як штрафують будь-якого працівника, так і треба штрафувати депутатів, — вважає Тарас Случик.
Тож, експерти сходяться на тому, що проблема полягає не у розмірі заробітної плати, а у системі її нарахування. Як і у багатьох європейських країнах, зокрема, і в сусідній Польщі, має бути запроваджена система штрафів і премій, а оплата праці має нараховуватися погодинно. Зрештою, чимало приватних підприємств уже перейшли на таку систему. Чим гірші депутати?
Інше питання — депутатські пільги. Попри те, що їхній перелік постійно скорочують, вони — досить значні. Найбільш спірні — матеріальні допомоги, розмір яких іноді сягає мало не 100 тис. гривень, та — забезпечення житлом і безкоштовним санаторно-курортним лікуванням.
— Було б справедливо оплачувати роботу не тільки поденно, але і погодинно. Так депутати матимуть стимул відвідувати всі засідання. Наприклад, варто працювати за так званою “системою “60+40+”, де оплата праці могла штрафуватися до 40%, але і могла бути премія. Це — досить ефективний інструмент. Ніщо так не “вирівнює чоло”, як штраф. Має бути дво- чи трирівнева система нарахування заробітної плати: “зарплата +премія + “бонус”. Тоді — стимул є. Але — тільки для чесних політиків, або тих, у кого статки невеликі. Для мільйонерів стимул один — їхні заводи і капітали. Тут ніяк не стимульнеш. Тим більше, що у партіях є негласна допомога для депутатів, аби купи трималися і не бідували. Таке собі щеплення проти тушкування, — зазначає Ігор Ткач. — Житло, санаторно-курортне лікування слід забрати. І матеріальні допомоги залишити у розмірі до 3 тис. гривень. Бо кумедно виглядає, як Ахметов отримав більше 100 тис. гривень допомоги.
Неодноразово доводилося чути, що дехто з депутатів навіть не знає розміру своєї зарплатні, і не отримує її. Звичайно, це стосується дуже багатих людей. Статки депутатів, які обрані від Івано-Франківської області, експерти оцінили як, порівняно із іншими, невеликі або середні.
— Якщо говорити про мажоритарників, то вони, порівняно з іншими депутатами Верховної Ради, в основному, — бідні. Серед списочників є і “середнячки”. Багатих — немає. Вони у нас — або “народні герої”, або ж найняті олігархами “клоуни”. Навіть “середняк” при розгортанні кампанії мав би витратити за скромними підрахунками 1,2 млн. доларів США. А у нас були такі, що витратили 400-700 тис., причому, і їх згрібали цілим гуртом: у друзів-бізнесменів, знайомих, — вважає Ігор Ткач.
Самі депутати від Прикарпаття кажуть: із обранням до Верховної Ради їхні видатки — зросли. Тому зарплатня, практично, повністю йде на покриття витрат на проживання, харчування і здійснення повноважень. За грудень депутати отримали зарплатню вчасно, і — за половину пропрацьованого місяця.
Анатолій Дирів, депутат Верховної Ради України, виборчий округ №86 (фракція ВО “Батьківщина”):
— Моя зарплатня становить 14 тис. гривень на місяць — не такі вже і великі гроші. Директор школи у районі заробляє на місяць приблизно так само, або ж лікар — із усіма надбавками. А, якщо депутат ще і живе у Києві, його реальні витрати — значно більші від зарплатні, яку він отримує.
Хоча, є до сотні таких депутатів, які навіть не знають, скільки становить їхня заробітна плата. Хоча, більшість приходить у Верховну Раду, щоб працювати.
За час своєї депутатської діяльності я ще не встиг скористатися жодною із передбачених законодавством пільг. Їх, до речі, цього скликання — не так багато, як було, наприклад, у третьому-п’ятому скликаннях. Не встиг отримати і виплати на здійснення депутатської діяльності. Хоча, більшість із цих коштів витрачу на функціонування моєї депутатської приймальні і допомогу тим людям, які її потребують. На благодійність витрачав і витрачатиму у міру своїх можливостей. Хоча, думаю, що місія народного депутата — більш глобальна.
Писати прохання чи звернення про надання постійного житла не планую. Хоча, воно було б дешевше, ніж номер у готелі — із розрахунку на 5 років.
Ольга Сікора, депутат Верховної Ради України, виборчий округ №85 (фракція ВО “Батьківщина”):
— Я отримала зарплату за півмісяця роботи, із розрахунку від 16 тис. гривень окладу. Тобто, — 8 тис. гривень. Питання полягає у тому, що, разом із депутатами, зарплату отримують і працівники апарату Верховної Ради. Не можна не дати зарплати депутатові, а дати, наприклад, технічному працівнику. Тому, щоб люди могли нормально відсвяткувати свята, зарплату дали наприкінці грудня 2012 року. Проте, помилково думати, що депутат працює тільки у сесійній залі. Робота народного депутата, навпаки, найбільше зосереджена у комітетах. Це — така робота, якої не видно, проте, вона займає більшу частину робочого часу. У комітеті з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, де я працюю, ми створили 10 підкомітетів. За місяць роботи, як депутат, уже встигла напрацювати кілька листів, які стосуються формування підкомітетів і розподілу їхніх посадових обов’язків. Крім того, постійно вивчаю екологічну ситуацію у нашому місті і районі. Тому планую подати ряд змін до Державного бюджету на 2013 рік. Для нашого міста вони мали б велике значення, адже стосуються, по-перше, виділення 400 млн. гривень, 300 із яких мали б бути спрямовані на завершення вивезення гексахлорбензолу, а ще 100 — на рекультивацію полігону його захоронення. Крім того, буду ініціювати виїзне засідання “екологічного” комітету Верховної Ради України у Калуші, а також — науково-практичну конференцію з вивчення екологічної ситуації у нашому районі. Ці заходи заплановані на квітень-травень. Планую також підняти питання про використання коштів, виділених на подолання екологічної небезпеки у Калуші. Адже за ці кошти не відзвітували, а проблем вони — не вирішили. Відповідні законопроекти будуть подані на розгляд Верховної Ради.
Я подала документи на дипломатичний паспорт, оскільки переконана, що він мені знадобиться для роботи. Також користуюся правом пільгового проїзду на залізничному транспорті, адже взимку до Києва добираюся тільки так. Чесно кажучи, у метро мені якось соромно показувати посвідчення, тому жетони — купую. Водночас, відмовилася від автомобільних номерів Верховної Ради, адже думаю, що такі “понти” мені ні до чого. Що стосується житла, то фракція ВО “Батьківщина” прийняла рішення відмовитися від квартир, однак, за кошти, які передбачені на забезпечення проживання у готелі, можливо, дозволять знімати житло. Ми підрахували, що за них можна не тільки зняти пристойне житло, але — і прохарчуватися. Я переконана, що житло надавати треба, але — тільки на термін дії депутатських повноважень.
Якщо сумлінно виконувати обов’язки депутата Верховної Ради, зокрема, не продавати ні свою політичну позицію, ні власну совість, то на депутатську зарплатню прожити нелегко. Ймовірно, доведеться навіть і дофінансовувати свої видатки із коштів, зароблених у Калуші. Проте, не варто думати, що у Верховній Раді “кишить” мільйонерами. На відміну від попередніх скликань, їх там — не так багато. Чесно кажучи, у кулуарах — небагато часу, тому ми ще не встигли перезнайомитися. Проте, дуже багатих людей завжди вирізняє така собі пихатість. Вони ніколи не вітаються на загал, і навіть вирізняються зверхнім поглядом. Я вважаю, що ні у парламенті, ні у виконавчих органах влади, ні серед міських голів чи голів ОДА не повинно бути мільйонерів чи мільярдерів. Ці люди, буквально, хворі тими мільйонами. І хибно думати, що на посадах вони не будуть збагачуватися. Що стосується депутатів від Прикарпаття, то всі ми — звичайного середнього статку, дехто займав керівні посади в органах місцевого самоврядування, дехто — займався бізнесом. Усі ми до приходу у Верховну Раду мали більш-менш сталий рівень доходів.
