Калушан добре знають на Майдані і пропускають без проблем. Фото Оксани Пілянської “Вікна” їхали на Майдан у пік активності калушан: якщо серед тижня не вистачало людей, то вже з четверга не вистачало автобусів. Однак, це зовсім не означало, що всі їхали на Майдан. Були і відверті туристи, які їхали за враженнями.
Від груп калушан, які їхали у попередні дні, надходили звістки про те, що автобуси затримують із різних причин. Може, тому їхали не через Стрий, а — через Тернопіль. Дорога — дуже мирна, і така ж — холодна. У великому холодному автобусі хотілося лише одного: щоби наступив ранок.
Автобус залишаємо на Житомирській трасі. До Майдану — 8 зупинок на метро. Ідемо — не самотні. До Майдану стікаються люди з усіх куточків України. На ескалаторі раптом починають лунати звуки баяну, і всі єднаються у єдиному пориві — “Ще не вмерла Україна”. Працівники метро за кілька тижнів революції, мабуть, уже бачили різні прояви народного піднесення, тому лише посміхаються. А чоловік із баяном у руках не вгамовується: після гімну — черга повстанських пісень. Але калушани чують їх усе тихіше: шукаємо своїх.
МАЙДАН І АНТИМАЙДАН
Калуський штаб — біля Архангела Михайла. То, власне і було умовне місце зустрічі для тих, хто би раптом загубився від групи. Уже на підході до Майдану зустрічаємо “владу”: на біотуалетах значаться кабінети Януковича, Азарова, Арбузова. Вхід — вільний. З “кабінетів” — належний запах, а всередині — картина, яка, мабуть, має символізувати сутність української влади.
Уже на підході до Майдану вражають барикади: біля них можна стояти довго, але все одно важко розібрати, як їх будували. І уже ці “фортечні” укріплення наводять на роздуми про те, що війна — затягнулася: може вже за кілька днів майдан не збиратиме мільйонів, але ті, що живуть у наметовому містечку, готуються до найгірших сценаріїв і до затяжних очікувань. До речі, якщо до майданів, які транслює телебачення, додати тих людей, які у наметовому містечку, які працюють на кухні, які у той момент відпочивають, то кількість революціонерів можна сміливо множити. Від побаченого виникає стійке відчуття якогось сюрреалізму — це ніби звичний ритм життя раптово перебивають картинками із паралельного світу. А виявляється, що це — твій світ, але у це важко повірити.
На вході до містечка — вартові. “О, знову калуські”. “А що, калуських так багато?” “Та, напевно, більше, ніж місцевих”. Приємно. Може, тому, що калушан на Майдані, і справді, багато, а, можливо, ще через те, що калуські намети майже перші при вході, але слово “Калуш” діє магічно. У калуському штабі — перекличка. Комендант табору Іван Стратієнко відразу відмічає всіх, хто приїхав, і записує тих, хто наступного дня зібрався додому. Комусь робота знайшлася одразу, решту — відправили на Майдан.
О 9.00 у неділю на Майдані ще дуже мало людей — аж не віриться, що за три години тут може стояти мільйон. Але з боку вулиці Інститутської стікаються люди — йдуть парами, групами. А “Вікна” вирушають у бік державних будівель. На вул. Інститутській зосереджено багато міліціянтів. Але то не “Беркут”, а внутрішні війська. Видно, що хлопці теж змучені. І їх дратує увага та емоції, спрямовані до них. “Що, гарні вийшли?” — запитує у “Вікон” молодий правоохоронець. Видно, що йому неприємно. Біля Адміністрації Президента правоохоронцям влаштовують уже цілі фотосесії: народ фотографується на фоні міліцейських щитів — людей небагато, але є постійно.
Такі ж кордони — і біля Верховної Ради та Кабміну: підходи до державних будівель перегороджені автобусами, стоять ряди внутрішніх військ. У автобусах — також міліціянти.
Перекриті підходи і до готелю “Київ”. Проте — не так щільно. Стає зрозуміло чому: у Маріїнському парку триває антимайдан. Пускають лише за списками… І тих, кому у готель “Київ”.
Узагалі, якщо на території антимайдану фактично зосереджені міліцейські підрозділи, то на Майдані міліція як така відсутня: там — своя охорона і — свої правила.
— Хіба нам потрібні ці барикади, які нині будують на Майдані? Ні, нам потрібні лікарні. І їм ці барикади не потрібні, — волає до анти майдану по-російськи Микола Азаров. — Якщо ми увійдемо у Євросоюз, там вимагатимуть узаконити одностатеві шлюби, прийняти закон про захист секс-меншин. Хіба нам це потрібно? Ні.
Маніпуляція, досить примітивна, але вона знаходить відгук в антимайдану. Прихильників Партії регіонів — небагато. Принаймні, на анонсований напередодні 200-тисячний мітинг не тягне і близько. “Регіоналам” — холодно. Одні гріються біля бочок, інші — у готелі “Київ”. За їжею бігають до найближчого гастроному. Як і міліція: правоохоронець купує величезну пачку майонезу, хліб, маленьку упаковку сардельок і — воду.
Комендант калуського штабу у Києві Іван Стратієнко
КУХНЯ
У кожному автобусі, який вирушає з Калуша на Київ, приблизно 10-а частина — жінки. І хоча, наприклад, у Львові, жінок на барикади не беруть узагалі, виявляється, що їх там — бракує, бо роботи для жіночих рук — повно.
— Якщо добросовісно ставитися до роботи, то більше, ніж 2-3 дні, тут не витримуєш, — розповідає калушанка Наталя. Жінка стала до кухні, як тільки приїхала на Майдан — зранку. Пост покинула вранці наступного дня. А вже за 3 години знову була на кухні.
На Майдані можна добре поїсти. Головне — знати “точки”. “Харчують навіть краще, ніж удома”, — відзначає Віталій Мороз. Гарячу їжу готують у Будинку профспілок. Готову домашню їжу приносять кияни. Власне, підтримка киян дуже відчутна: саме кияни — звичайні люди та підприємці — ящиками несуть на майдан продукти, каструлями — гарячі страви.
Совісні учасники Майдану з Калуша працюють заради людей
— Учора тричі до “калуської” кухні приходила киянка. Жінка живе під Києвом, напече пиріжків і — приносить, — розповідає “Вікнам” Наталя. — Несуть гречану кашу, супи-борщі, кулешу.
Неділя, 15 грудня, зібрала на Майдані багатьох іноземців. Час від часу іноземні посли йдуть через наметове містечко. Спеціально для них роблять живі коридори. Калушани розповідають, що у суботу до калуського штабу прийшов француз — пив чай та куштував майданівські канапки. Калуський штаб відвідує і народний депутат Ольга Сікора. Була і дружина міського голови Гюзель Насалик. А от самого міського голову тут бачили раз, і то — лише впродовж кількох хвилин.
Продукти передають і з міськрайонного Комітету опору диктатурі. На калуській кухні черга голодних чоловіків “не пересихає”. Спочатку годуємо калуських, які прийшли з охорони, — клопочуться жінки. Але, насправді, тут годують усіх. Дим із бочки “виїдає” очі: на залізній решітці над вогнем постійно кип’ятять воду — на чай і каву. Інколи на гарячі напої доводиться чекати так довго, що чоловіки починають вимагати “некип’яченого” чаю.
— Сюди приходять і “регіонали” їсти, ми їх також годуємо. Учора прийшли близько десятка жінок — старшого віку. Навіть партійну символіку не познімали. Кажуть, що їх на антимайдані не годують. І що гроші їм не заплатили за мітинг, — розповідає Наталя.
Це — своєрідні психологічні прийоми до антимайдану: дієвіші, ніж тисячі гасел.
— Учора мені довелося поспілкуватися із учасником антимайдану, — розповідає киянка Лариса. — Молодий хлопець, до Києва приїхав добровільно — “на екскурсію”: їм оплатили дорогу туди і назад, а він у Києві давно не був.
Киянка резюмує: судячи з розмови, на Сході не так підтримують владу, як — бояться Євросоюзу. Росія — це хоч і “зло”, але своє і вже добре знайоме.
На калуській кухні відбувається “перезмінка”. “Вікна” також кілька годин провели на кухні і визнають: робота важка і дуже відповідальна. Особливо — для дуже відповідальних людей. Калушанка Аня не спала більше, ніж добу. Каже — ще навіть на Майдані не була. Попри втому, залишається ще на добу у Києві — бо дуже багато роботи і — шкода голодних захисників Майдану.
НАСТРОЇ І ПАРТИЗАНСЬКІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ
— Будемо стояти до кінця, — запевняє “Вікна” Володимир Овчар. Калушанин постраждав у сутичках з “Беркутом” на Майдані.
— Я був у перших рядах, коли хотіли захопити Будинок профспілок, — каже Володимир Овчар. — Стояв з іншими хлопцями з Івано-Франківська. Спереду “Беркут” давив щитами, ззаду — тиснули свої. У таких лещатах простояв кілька годин, але ми не відступили ні на півкроку і не здали Будинок профспілок. Поряд із нами стояли Кличко, Яценюк, Гриценко. Але коли прорвали захист на Інститутській, політики побігли туди. На Інститутській, де прорвали оборону, була трохи “бійня”.
Після ночі 11 грудня Володимир Овчар потрапив до лікарні. Але з лікарняного ліжка знову повернувся на барикади: попри те, що має проблеми зі здоров’ям, додому — не поспішає.
— Кому страшно, той най сидить вдома. А я як хлопців лишу? — каже “Вікнам”.
Збоку калушани розповідають, як боролися із “Беркутом” у ніч на 11 грудня.
— У них руки щитами зайняті. То або знизу копали, або відкривали шоломи і сліпили їх, — розповідає молодий хлопець. Навколо сміються. Партизанські методи боротьби ще ніхто не відміняв.
Майдан живе своїми маленькими радощами.
— Щойно зі сцени оголосили, що десантники з народом, — тішаться у калуському штабі.
— Американці кажуть, що готові запровадити санкції до української влади, якщо силовий розгін Майдану повториться, — обговорюють виступи на сцені.
Але реально сказати, доки будуть стояти і чим усе закінчиться, не готовий ніхто. Зі сцени до Майдану періодично звертається Руслана: вона відмовилася від номеру у готелі і проводить цілі ночі біля революціонерів — аби лише Майдан жив. І Майдан — живе, і не лиш добром, бо крім “тітушок” і “провокаторів”, є ще і просто злодюжки. Якась жінка перебирає речі біля намету прийому-видачі теплого одягу. Далі пакує у торбу і йде геть. Дорогою набирає повний кулак канапок. Їх — також у торбу. Якийсь чоловік поцупив пачку кави — просто з-під носа працівників кухні. Ці випадки перебиває стійкий дух майданної доброзичливості і взаємодопомоги. Майдан також породжує творчість. Народного креативу просто дуже багато. А неподалік від Майдану Незалежності росте “стіна”, вибудувана із “міст” — дерев’яних цеглинок, на яких маркерами зазначені назви населених пунктів. У неділю її ще тільки почали будувати, а вже у понеділок вона виросла на метр-півтора вгору. Ініціатори пропонують за такою ж схемою збудувати ялинку: таке собі деревце єдності, яке б об’єднало в одному місці всі міста.
ШТАБ
— Є такі жінки, які на рівні із чоловіками працюють, — каже “Вікнам” комендант калуського штабу Іван Стратієнко. Чоловік не спав 15 ночей, знаходить кілька годин для сну вдень. Уночі стоїть в охороні — як і більшість чоловіків.
— Якби була ситуація військова — було б легше, — вважає комендант.
Упродовж трьох ночей — від суботи до вівторка — у наметовому містечку очікували штурму. Час від часу починали ходити чутки про те, що закривають метро і не пускають людей, або ж про те, що до Майдану стягують військових. Особливо страшно стає, коли у наметовому містечку чи на Майдані починають метушитися “афганці”. Саме вони, за словами Івана Стратієнка, перебирають на себе ініціативу, коли йдеться про справжню небезпеку. Може, то влада застосовує такі психологічні прийоми, щоб емоційно вимотати захисників Майдану, а, може, то така внутрішня військова стратегія — щоб люди не розслаблялися.
Якась просто нереалістична картина постає о першій годині ночі у світлі нічних ліхтарів: ряди охоронців з боку вулиці Інститутської, де пліч-о-пліч із чоловіками мовчки стоять жінки. Поряд тренуються загони захисників: молоді хлопці у касках зі щитами у руках імітують відступ і — натиск.
Водночас, у різних куточках Майдану на чатах стоять десятки чоловіків. Уночі — справді дуже холодно — настільки, що не рятують два шерстяних светри. Лише — ще одна куртка, яку завгосп штабу видав із намету, де зберігаються теплі речі, знесені на Майдан людьми. І це ми ще потрапили у тепліші революційні дні. Вдень — трохи ліпше. Чоловіки стоять в охороні по кілька годин. За цей час мерзнуть ноги. Жінки носять на варту гарячий чай.
— На охороні відфільтровуємо людей — тих, яких можна пропускати до містечка, і яких — ні, — каже “Вікнам” Віктор Величковський.
Розрізняють… по обличчях та очах. Найлегше виявити “провокаторів” — за характерним запахом алкоголю. Для нетверезих навіть встановили спеціальне попередження-витверезник. Поряд — коробка для пожертв охоронцям Майдану. Просять — цигарки. Щедріші кидають гроші. Банкнота із Іваном Франком пролежала у коробці добу — і її ніхто не вкрав.
Охоронці розповідають про провокації, але випадки — поодинокі. У неділю, коли до Києва з’їхалася велика кількість людей, охорону — посилили. А біля Будинку профспілок навіть установили кількасторонній рух — завдяки суцільному ланцюгу охоронців. Сам Будинок профспілок з першого погляду нагадує мурашник. Але на вході — жорсткий фейс-контроль. Жінок пускають погрітися. І для того, щоб піднятися на сьомий поверх (п’ятий і сьомий займає Івано-Франківщина. — Авт.), треба пройти ще один стоп-контроль. У коридорах на підлогах сплять революціонери. Вивіски на дверях красномовно просять не турбувати їхній сон. Будинок профспілок гостро потребує волонтерів.
— Дівчата, ви не хочете допомогти на кухні? — запитують о першій годині ночі.
Бо і о першій, і пізніше на Майдані також носять таці із бутербродами та гарячими напоями. Канапки швидко розходяться і ніхто не питає: харчується київський люд чи — приїжджий.
На Майдані багато медиків. Майже поголовно — в уніформах і касках. Волонтер Роман, який приїхав до Києва із Запоріжжя, “Вікнам” розповів: найбільше лікують від застуди. І з огляду на погоду — то не дивно. Аптечка — повна ліків, які приносять люди. Одночасно на Майдані працюють кілька бригад. До медиків, переважно, ставляться доброзичливо, хоча трапляються різні ситуації.
— Дайте анальгін, — просить жінка старшого віку. На вигляд, імовірно, не зовсім твереза.
— Ви б краще йшли додому. Тут холодно, може, вас і голова болить від переохолодження, — наполягають лікарі. Жінка затіває скандал. Медики мовчки шукають таблетку.
— Ми вже спорудили три намети, — розповідає “Вікнам” Іван Стратієнко. — Можемо одночасно розмістити 100 людей.
Два із трьох наметів — обігріваються. Перший — “центральний”: у ньому зосереджений увесь штабний процес.
— Організація — геть погана, — відгукується чоловік, який зайшов до намету переодягнутися. — Пишіть або — ні, але як хочете правду, то я вам її кажу.
Надвечір біля бочки із вогнем калушани активно обговорюють організацію у наметовому містечку. Кожен має свою точку зору, зазвичай — негативну. Імовірно, штабу бракує дисципліни. А ще більше — людей. Охоронців не міняють вчасно, людей мало інструктують.
— Бо не можуть бавити усіх, — парирує Микола, який на Майдані вже не вперше.
Він розповідає, що до Києва їде багато “туристів”: у неділю у Комітет передали інформацію щодо 30-ти осіб з числа тих, які їхали до Києва. Більше вони на Майдан не поїдуть.
— Сьогодні приїхали 100 осіб, а ми не можемо зібрати 50 чоловіків, щоб виставити охорону, — каже Іван Стратієнко. — На Помаранчевій революції менше, ніж на 3-4 дні ніхто не їхав.
Нині важко порівняти обидві революції. Бо на Помаранчевій не дійшло до застосування сили, відтак, майдан не мав того рівня захисту, тої злості і готовності до будь-якого варіанту сценарію, як зараз. А зараз багато сил захисники спрямовують на будівництво захисних споруд, укріплення позицій, розбудову містечка. Від дорослих людей, які їдуть на Майдан, очікують самоорганізації й ініціативи.
На Майдані “розривається” сцена, біля сцени веселиться молодь. І ця картина виглядає дивно, адже ще три дні перед тим зі сцени лунали молитви і заклики до міліцянтів не застосовувати зброю. У наметовому містечку вирує життя: зазвичай, спокійніше, ніж удень, але не менш емоційне. Люди гуртуються біля вогню, який хоча і “їсть” очі, але рятує від холоду. Падає мокрий сніг і одяг від того стає мокрим. Четверта година ночі. Біля вогню спить дівчина. Сніг уже вкрив її тонкою ковдрою. Поряд живе Майдан. Майдан молиться, співає разом із Русланою гімн України, щодня має свої маленькі радощі, які живлять дух Майдану. У Майдану є свої герої. Багато із них так і залишаться невідомими.
