загрузка...

Андрій Тірон: Медична сотня Майдану нагадувала медичну службу УПА


Андрій Тірон: Медична сотня Майдану нагадувала медичну службу УПА

Дата публікації: 2014.10.15 | Коментарів: 0 | Переглядів: 6062

Зустріч з калушанами, анонсована виборчим штабом кандидата у народні депутати України за одномандатним округом №85 (по місту Калушу, Калуському та Рогатинському районах) Андрія Тірона, розпочалася у вівторок, 14 жовтня, у Народному домі управління культури Калуської РДА чітко і «по-воєнному» — рівно о 10-ій годині.

Саме тому, до честі кандидата у нардепи Андрія Тірона, зустріч із імовірними своїми виборцями було вирішено не затягувати у часі, як це зазвичай буває, коли очікують якогось відомого гостя. Зала Народного дому була заповненою. У президії — за столом — поруч Андрія Тірона сиділи військові у «камуфляжі» з нашивками 2-ого батальйону Національної гвардії — заступник комбата (Андрія Тірона. — Авт.), підполковник Анатолій Ковальчук, який, до речі, був командиром батальйону охорони аеродрому «Бельбек», та начальник штабу Андрій Івченко.

Кандидат у нардепи розпочав зустріч із калушанами своєю автобіографією. Відразу ж було відчутно, що про себе особисто, про свої здобутки у навчанні та професійному зростанні як лікаря та науковця у галузі медицини Андрієві Тірону говорити було трохи незручно. Зовсім по-іншому звучала промова тоді, коли мова зайшла про Євромайдан, про лютневі події у Києві, про військові дії у зоні АТО. Тоді кандидат у нардепи,перегортаючи сторінка за сторінкою календар революційних та бойових буднів, більше розповідав про своїх побратимів, з якими пройшов пекло війни з терористами та російськими спецпризначенцями на Сході, і про тих, які віддали свої життя за мирне небо над Україною. 

Довідка. Народився Андрій Тірон 4 серпня 1983-ого року у селищі Більшівцях Галицького району. За першою освітою він тренер з ігрових видів спорту. Проте своє майбутнє він чітко бачив у галузі медицини. Андрій Тірон без будь-яких преференцій вступив до Івано-Франківського національного медичного університету, який закінчив з відзнакою, а згодом продовжив навчання в Українській військово-медичній академії, яку закінчив із золотою медаллю та здобув спеціальність військового хірурга. Звання магістра військової медицини він також успішно захистив своєю науковою працею «Про покращення медичної роботи в армії». До речі, на дошці пошани академії поряд зі світилами української медицини висить і фотографія Андрія Тірона.

Військовим лікарем Андрій Тірон став не випадково. З 2002-го року він був спочатку на строковій, а згодом на контрактній службі у Збройних Силах України. А у 2005-ому у складі міжнародного миротворчого контингенту вирушив до Іраку. Переживши 9 місяців на чужій війні, Андрій Тірон навіть не міг уявити, що йому доведеться воювати і за власну країну. З 2011-ого року він пішов на посаду щелепно-мозкового хірурга у Київський центральний військовий госпіталь. Йому пророкували велике майбутнє як фахівця у своїй галузі і науковця. Проте грудневі події 2013-ого року у Києві, розгін мирної демонстрації кийками «беркутівців» завадили планам на професійне зростання Андрія Тірона. Вірніше, не завадили, а розгорнули нову, можна сказати, місіонерську сторінку у житті молодого хірурга. Андрій Тірон, заручившись клятвою Гіппократа та військовою присягою на вірність народу України, з перших днів перебував на Майдані. Після створення Самооборони Майдану він сформував та очолив Шосту медичну сотню.

— Саме тоді, — розповів на зустрічі кандидат, — і знадобилися мої навики саме військового хірурга. Чимось наша сотня нагадувала медичну службу УПА, адже, як і колись – у криївках, нам доводилося рятувати поранених мирних демонстрантів і у підвалах, і у когось на квартирах.

     
Після Революції гідності Україну сколихнули чергові буремні події – анексія Криму та терористичний переворот у Донецькій та Луганській областях. Рада сотників Самооборони Майдану довірила командування батальйоном добровольців Андрієві Тірону як військовому з досвідом миротворчих операцій. Майданівці, взявши в руки замість дерев’яних щитів та палиць бойову зброю, пішли на захист України. Першим завданням було стримати наступ терористів на Харків та Ізюм. Нацгвардія добровольців не тільки дала рішучий опір ворогу, але й забезпечила стратегічні позиції для наступу українських військ.

Далі був Слов’янськ — головний політичний форпост проросійськи налаштованих бойовиків. Саме розвідники із 2-ого батальйону Нацгвардії під командуванням Андрія Тірона першими увійшли в окуповане місто і встановили над будинком СБУ державний прапор України.

— Коли ми зайшли у Слов’янськ і спілкувалися із його мешканцями, — згадує Андрій Тірон, — нас сприймали по-різному. Їх можна зрозуміти. На Сході люди живуть двох категорій: одні бідні, голі-босі, інші — ті, які мусіли пристосовуватися під «регіоналів». Події на Донбасі можна порівняти із «золотим» вереснем 1939-ого року. Тоді жителі Західної України хлібом-сіллю зустрічали братів зі Сходу. Але після тижневої ейфорії розпочалися криваві репресії, винищувався цвіт нації. Те ж саме відбувалося і тепер. Донеччани і луганчани зустрічали чеченських бойовиків квітами, а розплатилися за свою гостинність розстріляними містами та селами, зґвалтованими жінками, замордованими та зниклими безвісти земляками, які не хотіли підтримувати терористів на своїй землі.

Фото: vv.gov.ua


Зараз комбат Андрій Тірон опікується післявоєнною реабілітацією побратимів-гвардійців на посаді начальника служби Військово-медичного управління Національної гвардії України. 

— Спілкуючись з вами, — звернувся він до калушан, — я не кажу: «Голосуйте за мене, бо я такий хороший!» Я кажу — голосуйте за усіх фронтовиків, за усіх, хто пройшов Майдан, який ще не закінчився!

Коли ж до Народного дому зайшов Андрій Парубій, кандидат у нардепи відрекомендував його як «Батька добровольчих загонів» та Гетьмана Самооборони Майдану. Присутні у залі зустріли гостя стоячи і гучними оплесками.

Андрій Парубій почав свій виступ християнським: «Слава Ісусу Христу!» А далі, вибачившись за запізнення, зізнався, що приїхав підтримати кандидата від «Народного фронту» і віддати шану пам’яті вояків-упівців на батьківщині провідника ОУН-УПА Степана Бандери. 

— Ви знаєте, — сказав комендант Євромайдану, — мої спогади про революційні події на вулицях Інститутській та Грушевського відразу ж починаються з Андрія Тірона, якого ми між собою називали «Ірак». Пам’ятаю його, такого закіптявілого, замурзаного, із червоним хрестом на спині. Як він безперестанку, практично цілодобово, надавав допомогу пораненим та отруєним газом людей. Я думаю багато хто з вас пам’ятає той випадок, коли автобуси з озброєним «Беркутом» наближалися до вулиці Грушевського, а їхній шлях перегородила карета «швидкої допомоги». За її кермом був саме Андрій Тірон. Він самотужки підбирав поранених і травмованих майданівців і вивозив на Майдан, щоб надати їм допомогу. Коли ж постала потреба стати на захист цілісності України, були сформовані добровольчі батальйони, а таким досвідченим і безстрашним  майданівцям, як Андрій Тірон, і було доручено їх очолити. Ми не помилилися із цим призначенням, адже у другому батальйоні добровольчої Нацгвардії, за увесь час проведення АТО загинув лише один герой. Бо важливо не лише успішно провести бойову операцію, але й з мінімальними втратами.


— Звичайно ж, хтось може сказати, — продовжив Андрій Парубій, — що місце талановитим командирам на передовій, а не у парламенті. Цього ж хочуть і наші олігархи, і ті, що давно скомпрометували себе у зв’язках із режимом Януковича, і ті, що мають доступ до державної казни і використовують кожну нагоду її обікрасти. Саме тому у команді «Народного фронту» є велика кількість бойових командирів, героїв Майдану і АТО, аби у новому парламенті пильнувати за безпекою нашої держави і не дати можливості прослизнути до влади злодіям та зрадникам України. Нам потрібні такі люди, як Андрій Тірон та його побратими, адже з ними, з людьми, які бачать проблему зсередини, які назавжди залишаться вірними своїй батьківщині, буде набагато легше провести ті реформи, які заплановані «Народним фронтом», особливо у сфері обороноздатності держави, у правоохоронних органах, у медицині та у багатьох інших галузях.

Після зустрічі Андрій Парубій, Андрій Тірон та його побратими відправилися на батьківщину провідника ОУН-УПА Степана Бандери у Старий Угринів. Разом з ними на старенькому полатаному «Москвичі» поїхали і батьки Андрія Тірона, які зараз перебувають поруч із сином у Калуші, допомагаючи та підтримуючи його під час передвиборчих перегонів.

На правах політичної реклами

загрузка...
Для этой записи комментирование недоступно.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: