Особливої уваги глядачів заслужили тоді і два яскраво розмальовані і переобладнані під спортивні автомобілі „Запорожці”. Спочатку поява на трасі „гордості вітчизняного автомобілебудування” викликала у присутніх хвилю скептичних насмішок. Але коли „вухаті”, майстерно керовані пілотами Сергієм Жолінським та Віталієм Калабішкою, почали спритно долати усі баюри та повороти траси, високо злітати над трамплінами, показуючи справжні чудеса витривалості на пересічній місцевості, глядачам довелося кардинально змінити свої погляди.
Вдруге калуські автогонщики вивели своїх „залізних коней” на підгірківську трасу на початку вересня, беручи участь у змаганнях, присвячених професійному дню нафтохіміків ЗАТ „ЛУКОР”. Цього разу глядачі побачили на трасі оновлених „вухатих”, пофарбованих у помаранчевий колір, який, за словами Сергія Жолінського, у майбутньому має стати командним кольором калуських автогонщиків. Але чи існуватиме така команда у майбутньому і чи розвиватиметься автоспорт у нашому місті взагалі? На превеликий жаль, це питання залишається поки що без відповіді.
„Фордом” пожертвували заради „Запорожця”
Розвиток технічних видів спорту, зокрема автомобільного, у ще не такому й далекому минулому мав багату історію. Водії-професіонали здобували високі нагороди на змаганнях різних рангів тоді ще всесоюзного масштабу у класі вантажівок. Поряд з дорослими немалих результатів досягали і юні автомобілісти у класі картингів. Перелічувати усі здобутки та імена, які прославили наше місто далеко за його межами, не вистачить і кількох газетних сторінок. А тому краще звернути увагу на те, чи можна ту колишню славу калуських автогонщиків повернути, відродивши технічні види спорту на серйозному професійному рівні.
За глибоким переконанням гонщиків-ентузіастів Сергія Жолінського та Віталія Калабішки, автоспорт не тільки можна, але й треба відроджувати. Щоправда, одного лише ентузіазму для мети не вистачить. Як і в будь-якій серйозній справі, насамперед потрібні розуміння і бажання допомогти не тільки з боку представників органів влади, але й численних підприємців, які могли б спільними зусиллями долучитися до продовження славної історії калуського автоспорту.
Але як би там не було, поставлені перед собою завдання хлопці намагаються втілити в життя, жертвуючи задля цього своїм вільним від сім’ї та основної роботи часом. Перший крок до цієї мети зробив Віталій Калабішка, придбавши старенького „Запорожця”, який скоріше був нерухомістю, аніж засобом пересування. Роботи біля цієї машини виявилося чимало. А тому довелося покликати на допомогу свого старшого колегу Сергія Жолінського, який у минулому був непоганим автогонщиком і до того ж прекрасно розбирався у автосправі, а також сусіда і друга Андрія Лазаря, який, навчаючись у Войнилівському ПТУ-34, теж вносив свої корективи спеціаліста. Разом хлопці за кілька тижнів зуміли вдихнути в „Запорожця” нове життя, перебрали по гвинтику двигун, укріпили раму та кузов каркасом безпеки, помалювали і дали „вухатому” ласкаве прізвисько „Звір”. І тут не обійшлося без жертв. Нею виявився „Форд-Ескорт”, що належав батьку Віталія. Авто змушене було ночувати під відкритим небом увесь час, поки „Звіра” доводили до ладу.
Другий автомобіль Сергій придбав за два дні до початку травневих змагань з автомотокросу, які водночас стали презентацією серйозних намірів автогонщиків. Цього часу вистачило на доведення звичайного „цивільного” „Запорожця” до усіх вимог та правил Держкомспорту щодо спортивних авто. Без жодних креслень та спеціальної літератури хлопці „по пам’яті” зварили каркас безпеки, оснастили кабіну п’ятиточковими пасами безпеки, захисними сітками. Якби колишній власник „Запорожця” побачив, який скарб він продав, то очам своїм точно б не повірив. До того ж, обидва „вухаті” для збільшення потужності обладнані турбінами примусового тиску у 1,5 Ат, які хлопці виготовили із деталей… звичайної пральної машинки. Таке „ноу-хау” знадобилося „Запорожцям” на крутих віражах підгірківської траси, коли доводилося долати досить складні підйоми та перешкоди.
Ми хотіли показати калушанам не тільки приховані можливості „Запорожців” як гоночних автомобілів, — розповів у розмові Сергій Жолінський, —але й звернути їх увагу на те, що в принципі минулу славу автомобільного спорту можна відродити у нашому місті, хоча б навіть завдяки ентузіазмові. Звичайно ж, хотілося б, щоб наша справа на ентузіазмі не закінчилася, адже перед нами є чимало проблем та питань, які самим ніяк не вирішити без сторонньої допомоги. Дехто може запитати: для чого нам зайві проблеми ще й з автоспортом? По-перше, цей спорт зможе конструктивно доповнити процес залучення дітей до технічної творчості, водночас відволікаючи їхню увагу від згубного впливу вулиці. По-друге, заняття технічними видами спорту розвиває у дітей знання та навики відразу у кількох науках. А по-третє, у дітей з’являється можливість у майбутньому досягти певної майстерності у мистецтві водіння автомобіля, яке згодиться якщо не в спорті, то у роботі.
Технічні види спорту мають повернутися в Калуш
Єдині у Калуші спортивні „Запорожці” тимчасово знайшли прихисток у підвалі Центру науково-технічної творчості учнівської молоді, де Сергій з Віталієм чаклують над створенням принципово нової іпостасі українського народного автомобіля. Цей задум виник у них після останніх змагань, коли „Звір” зазнав на трасі досить серйозних пошкоджень. Після сильного удару „Запорожець” не тільки деформувався у кузові, але й повністю пошкодив систему рульового управління. Але ні пілот „Звіра” Віталій Калабішка, ні його товариш Андрій Лазар, який під час змагань виконував роль командного механіка, ні Сергій Жолінський не кинулися оплакувати улюбленого „коня”. Натомість у автогонщиків визріла нова ідея: перетворити авто у „баггі”. Назбиравши по своїх бібліотеках теку старих автожурналів і закотивши рукави, хлопці взялися до справи.
— Звичайно ж, шкода розставатися із „Звіром”, — ділиться наболілим Віталій Калабішка, — але я думаю, що в недалекому майбутньому „Запорожця” замінить його ж трансформер класу „баггі”. Це буде мрія автогонщика: замість розбитого „рідного” ми поставимо рульове управління від „Форда”, незалежну гідропневматичну підвіску і дискові гальма коліс. І ще багато чого нового, що дасть можливість піднятися моєму „Звіряткові” у класі.
Поряд з цим, за словами „головного конструктора” Сергія Жолінського, хлопці задумали створити у майбутньому ще одне „баггі”, але вже професійного класу, з центральним розташуванням 1,6-„кубового” двигуна, незалежною гідропневматичною підвіскою, дисковими гальмами усіх коліс. Одне слово — авто європейського класу. Але чи можна втілити цю ідею в життя?
— Надіюся, що це можливо навіть у наших „похідних” умовах, — відповів на запитання Сергій. — Наразі ми маємо дах над головою. Це приміщення нам запропонував директор Центру технічної творчості Віталій Кодря, побачивши наш виступ під час змагань у Підгірках. Колись давно тут займалися діти, які відвідували гурток картингістів, серед яких був і я. Пізніше, після закінчення школи, перед армією, я навіть працював тут викладачем по картингу. Але часи змінилися, а відтак змінилося і відношення до технічних видів спорту. Найкращим вирішенням проблеми з приміщенням для занять було б відновлення роботи гуртка з автоспорту. Принаймні, яка-не-яка технічна база для цього у нас уже є.
Директор Центру науково-технічної творчості учнівської молоді Віталій Кодря не заперечує потрібність такого на сто відсотків технічного гуртка у структурі цього позашкільного навчального закладу:
— Теоретично — це можливо. Щоправда, вносити такі пропозиції слід лише перед плануванням наступного навчального року, а не тепер. Тим більше, потрібно набрати школярів для навчання в гуртку, яких має налічуватися не менше 18 чоловік. Хоча, я б з радістю відгукнувся на цю пропозицію, якщо б вона прозвучала ще далеко до початку навчального року, коли обговорюється бюджет закладу. Нещодавно мені довелося побувати у Кременчуці. Знайомлячись із системою позашкільної освіти, зробив висновок, що нам є в чому повчитися у колег. Їхня Станція юних техніків могла б стати еталоном, мабуть, для переважаючої більшості подібних навчальних закладів в Україні. На базі СЮТ працюють десятки чудово обладнаних технічних гуртків, у них є власні автомобільні бокси, де діти набувають навиків у конструюванні і водінні картингів. Є спеціальний басейн для проведення змагань з судномоделювання, і ще багато чого цікавого. Звичайно ж, таке промислове місто, як Кременчук, має і значно більший бюджет, який може дозволити збільшення надходжень на розвиток дитячої технічної творчості. Наразі ми цим похвалитися не можемо.
Поки що доля автоспорту Калуша невідома, але за ним — майбутнє. Адже після показових виступів на кросовій трасі до автогонщиків уже звернулося не менше десятка дітлахів і юнаків, які мають велике бажання прилучитися до цього виду спорту. Наскільки дозволяють умови, і Сергій, і Віталій з радістю діляться з ними досвідом, азами водійського мистецтва, технічною стороною цього захоплюючого заняття. Але чи надовго їм вистачить ентузіазму, і чи матимуть „Запорожці” і надалі дах над головою, наразі стверджувати важко.
Ватикан: коли час зупинився