У змаганнях взяв участь єдиний екіпаж з Прикарпаття — гонщики з калуського спортивного автоклубу „Пілот” Сергій Жолинський, Олексій Дутка та механік Іван Химуля, які виступали у класі „А-3”. Їхній „Фольксваген-Чірокко” поряд з екіпажами „Сітроенів”, „”Хонд”, „Пежо” та ВАЗ-2112 виглядав досить пристойно. За словами пілота екіпажу Сергія Жолинського, до цього етапу чемпіонату машину вдалося трохи „підтягнути” до спортивного варіанту, а саме — поміняти звичайну підвіску на так звану „бойову”. Щоправда, змінити стандартну конструкцію коробки передач та двигуна — це поки що нездійсненна мрія, адже таке задоволення коштує надто дорого. Поки що калуські гонщики задовольняються лише цим технічним досягненням, адже коштів у клубу „Пілот”, на превеликий жаль, немає.
— Ми ледь „нашкребли” необхідних три тисячі гривень для першочергових витрат, — каже Сергій Жолинський, — без яких участь в етапі змагань просто неможлива. Це — вступний внесок і витрати на пально-мастильні матеріали. Про решту — на харчування, проживання та оснащення машини — я вже й не говорю. Третину від потрібної суми нам проспонсорував підприємець Сергій Барна, якому ми дуже вдячні, а решту — „зекономили” з наших сімейних бюджетів. Окрему подяку хочемо скласти заступникові міського голови Ігореві Очкуру, який нам посприяв у придбанні автомобіля.
Фінансові проблеми — це, мабуть, єдине, що хвилює у даний момент членів клубу „Пілот”, адже Сергія Жолинського та його екіпаж уже добре знають найвідоміші гонщики України і добре про калушан відгукуються як про майстерних автоспортсменів. Прикро, адже автоспорт для нашого міста, як у принципі і для всієї області, — це доволі ексклюзивний вид спорту. Тому дивує пасивність наших бізнесменів, представників влади до можливості не тільки існування, але і розвитку цього видовищного спорту у Калуші.
— Траса цього разу була надзвичайно складною, — ділиться враженнями від заїзду Сергій Жолинський. — Про це свідчить і той факт, що кілька найвідоміших спортсменів потерпіли на ній фіаско. Проїхати у надзвичайній напрузі 380 км по лісах, горбистих заболочених рівнинах з крутими схилами та підйомами дуже складно. Сумарна довжина швидкісних ділянок становила 157 км. Летіти на швидкості майже 200 км/год., коли за вікном ліс зливається у суцільну сіро-зелену смугу, а попереду чекає крутий віраж — це справжня насолода для гонщика. Адреналіну — повні штани. Це неперевершені відчуття.
Калуський екіпаж протягом всього маршруту показував найвищий результат. Здавалося — от-от і можна буде приміряти золоті медалі етапу. Але на останньому швидкісному відрізку за якихось 1-2 км до фінішу Фортуна несподівано повернулася до калушан спиною. Маршрут саме пролягав через густі зарості ліщини. Одна з гілляк вдарила у лобове скло і волею випадку зачепила тумблер маси та протипожежної сигналізації, розміщений на капоті кожного спортивного автомобіля згідно з правилами Федерації автоспорту. Моментальна зупинка двигуна шокувала Сергія Жолинського та Олексія Дутку. Вони спочатку і не зрозуміли, що сталося. Довелося з’їжджати на обочину у рів, адже позаду них уже насувався наступний екіпаж, якому, за правилами, не можна було заступати дорогу.
Не пофортунило на цьому відрізку і діючому чемпіону України, пілоту „Субару-Імпреза” Андрію Александрову, майстрам спорту Вадиму Трутнєву з Ужгорода, який тричі перекинувся на ВАЗ-2112, розбивши його вщент, та Валерію Розумовському, який, пілотуючи свій „Міцубісі”, на складній ділянці був вимушений зійти з траси. Але такі правила і така доля гонщика, у якій є і радісні, і прикрі моменти.
Незважаючи на гіркоту поразки, члени автоклубу „Пілот” продовжують готуватися до наступного етапу чемпіонату України, який відбудеться наприкінці серпня у Чернівцях. Калуські гонщики надіються на хороший результат, адже ця траса їм уже знайома і саме тут вони стали срібними призерами минулорічного чемпіонату, виступаючи у класі „U-2” на позиченій „Таврії”. Єдине, на що хлопці вже втратили всякі надії, — це фінансова допомога з боку влади та підприємців міста. Поки що славу Калуша автогонщики примножують завдяки своєму „голому” ентузіазмові. А шкода. Чи може хтось таки доведе, що надія помирає останньою?
Ватикан: коли час зупинився