— Ярославе, ХК “Олімпія” функціонував ще до спорудження у Калуші Льодового палацу. За які кошти тренувалася та існувала команда? Чи може розвиватися хокей без цілорічного льодового поля?
— ХК “Олімпія” функціонує у місті з 2004 року. Спочатку це була виключно доросла команда. Гравці — з Калуша, Нового Роздолу, Івано-Франківська. Ми запросили тренера з Вінниці. Хлопці — ідейні, і матеріальних здобутків хокей нам не приносив. Більше того — забирав власні кошти. Щоб забезпечити команду амуніцією, я вкладав як власні, так і спонсорські гроші. Діти, з яких формувалася молодша група ХК “Олімпія”, отримували всю форму безкоштовно. Аналогічна ситуація — і з катком та спортивною спорудою на вул. Рубчака. Ми вкладали у них власні кошти. Зимою тренувалися на катку, а влітку — з ключкою та шайбою на лінолеумі.
— У січні 2008 року у Калуші було урочисто відкрито льодову арену. Попри те, що Ви доклали максимум зусиль, щоб Льодовий палац ім. Степана Бандери був споруджений саме у Калуші, а не в обласному центрі, при формуванні штату працівників споруди Ви не обійняли керівну посаду. Більше того: вже за рік міський бюджет припинив фінансувати ХК “Олімпія”, і команда змушена була саморозпуститися. Чому склалася така ситуація?
— Ідея спорудження у Калуші Льодового палацу у мене виникла давно. Відповідне розпорядження на рівні держави було підписане ще наприкінці 2005 року. Уже після цього з’ясувалося, що Івано-Франківськ спробував перехопити ініціативу зі спорудження льодової арени. Навіть важко перерахувати, скільки разів я їздив до Києва, по міністерствах, і скільки зусиль довелося докласти, щоб кінцеве рішення все ж було прийняте на користь Калуша. У критичний момент я звернувся за підтримкою до міського голови Ігоря Насалика, у якого — свої зв’язки у кабінетах уряду.
Нарешті, 5 січня 2008 року Льодовий палац урочисто розпочав свою роботу. І практично відразу ж почалися всілякі інтриги та перипетії. Упродовж трьох місяців я виконував обов’язки директора льодової арени, а потім на цю посаду затвердили Євгена Геренду. Я ж залишився тренером ХК “Олімпія”. Чому я не був призначений директором Льодового палацу? Тому, що занадто невигідний, бо маю власну точку зору на все і не боюся її озвучувати. Конфлікти постійно виникали із начальником управління сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Калуської міської ради Михайлом Климом. І стосувалися вони як фінансових, так і організаційних питань. Зокрема, гравці ХК “Олімпія” змушені були підлаштовуватися під той графік занять, який нам затвердила міська рада. На той момент хокеєм займалися 120 калуських дітей. Усі — школярі, тож, треба було враховувати, що оптимальний час занять для них: десь година після закінчення навчання у школі. І аж ніяк не вечірній час, коли вже потрібно вчити уроки і лягати спати. Таких моментів було багато. Але заняття хокеєм позитивно позначилося як на здоров’ї дітей, так і на формуванні сильних особистостей.
Щодо фінансового боку питання, то торік ми розписали з Михайлом Климом бюджет команди, витрати на ігри та підготовку команди до змагань. За підрахунками, на сезон для команди потрібно було приблизно 250 тис. гривень. Нам виділили 38 тис. гривень, які були використані на підготовку до ігор, харчування членів команди та хокейний інвентар. До речі, ввесь інвентар, який ми тоді закупили, залишився у Льодовому палаці. Проте, місто перестало фінансувати “Олімпію”. Але ми, з допомогою спонсорських коштів, завершили перше коло турніру ЗУХЛ, а тоді прийняли рішення про розпуск команди.
До речі, ніхто жодного разу не сказав про те, що, коли відбувалися аварійні відключення Льодового палацу від електропостачання, то з льодової арени телефонували відразу мені. Бо о 3-4-ій годині ночі ніякий начальник не хотів брати слухавку. А я вставав, їхав у Калуський РЕМ, піднімав на ноги бригаду, й у снігу по коліна ми у екстреному режимі відновлювали подачу електроенергії, щоб не розтанув лід.
— Чверть мільйона гривень — немала сума для бюджету такого невеликого міста, як Калуш. Тож, очевидно, були об’єктивні причини того, що місто не змогло сповна профінансувати команду.
— Єдина об’єктивна причина — це відсутність бажання у міського голови та міської влади загалом. Наприклад, у деяких селах Калуського району гравці футбольних команд отримують гроші за кожну гру. Орієнтовно — по 200 гривень. Селище міського типу Брошнів цього року передбачило 250 тис. гривень на утримання футбольної команди. А я вже втомився повторювати, що хокеїсти також повинні отримувати заробітну плату, адже це у них — не хобі у вільний від роботи час, а — професія. Ми два сезони поспіль брали участь в іграх ЗУХЛ і посідали друге призове місце. Так, міській владі значно вигідніше мати дитячу хокейну команду, тримаючи її на “голодному” пайку і виділяючи “копійки”. Діти ж не будуть висловлювати претензії міському голові, вимагати більшого фінансування. І заступитися за них теж немає кому. На моє переконання, якщо вже у Калуші функціонує Льодовий палац, який практично нічого не коштував міському бюджету, то місто повинне мати свою хокейну команду. І її, відповідно, — фінансувати.
— Члени хокейної команди “Олімпія”, у рамках підготовки до ігор у чемпіонатах ЗУХЛ, харчувалися у ресторані “Асторія”. Наскільки виправданими були такі витрати бюджетних коштів?
— Хлопці харчувалися у двох закладах громадського харчування: ресторані “Асторія” та кафе “Приватна кухня” (у приміщенні Калуської РДА. — Авт.). Коли ми вирішували це питання, виникла така проблема: діти починали тренування приблизно о 16.00-17.00. До того часу всі їдальні вже зачинялися. Я намагався домовитися, щоб діти харчувалися у їдальні ЗОШ №1, але мені сказали: це занадто пізно і — невигідно. Ледь удалося домовитися із “Приватною кухнею”: вони спеціально чекали на нас і після того зачинялися. Нам дуже допомогла підприємець Ольга Сікора, яка надала знижку на харчування команди “Олімпія” у ресторані “Асторія”. Хочу зауважити: для того, щоб витримувати навантаження багатогодинних тренувань, члени ХК “Олімпія” повинні повноцінно харчуватися. Не обов’язково дорого, але — збалансовано. І для цього зовсім не підходять заклади швидкого громадського харчування. Я навіть просив, щоб кухарі готували спеціально для хлопців перлові каші. Для тих дітей, які хворіли і не відвідували тренування, я у ресторані пакував їжу у пластикову тару і відвозив додому.
— Тема функціонування Льодового палацу вже встигла набити оскому, а проблема так і не зрушилася з місця. Місто та область заявили про свою готовність узяти на баланс спортивну споруду, а держава досі не зробила свого вибору. Льодовий палац — на межі виживання, оскільки споруда і близько не є самоокупною. Кілька разів на рік там припиняють подачу електроенергії за борги. Чи варто було докладати стільки зусиль для того, щоб Льодовий палац з’явився саме у Калуші? Можливо, в Івано-Франківську він би окуповував себе і не створював стільки проблем?
— Моя позиція — Льодовий палац повинен бути виключно у власності громади Калуша. А для того, щоб його утримувати, міська влада повинна докласти зусиль. Зараз обласний бюджет фінансує 20 тис. гривень на місяць для утримання обласної спортивної школи, і ці кошти перераховує Льодовому палацу. Але стільки для цього треба було докласти зусиль! Я проводжав і зустрічав тодішнього голову ОДА Миколу Палійчука до трапу літака, доводячи йому, що область повинна внести свою частку у функціонування єдиної на Івано-Франківщині льодової арени. Аж, нарешті, він видав розпорядження про створення обласного відділення хокею. Щодо частки міського бюджету, то вона не виплачується в анонсованому обсязі, і — не щомісяця. У результаті, у Льодового палацу — систематичні проблеми. Наприклад, станом на початок грудня утворився борг за електроенергію у розмірі 135 тис. гривень. За моєю інформацією, ТзОВ “Карпатнафтохім” погодилося оплатити цю суму. І взагалі, саме завдяки фінансовій допомозі цього підприємства льодова арена сьогодні ще “вигрібає”.
До слова, за інформацією, якою я володію, Кабмін усе ж вирішив передати Льодовий палац на баланс області, без права на приватизацію.
— Чи є, на Вашу думку, механізм, завдяки якому Льодовий палац може стати самоокупною або хоча б менш дотаційною структурою? Що ще потрібно зробити, щоб, урешті, здати в експлуатацію спортивну споруду?
— Ще влітку Льодовий палац перебував у жахливому стані. Я мав розмову із віце-прем’єр-міністром України Борисом Колєсніковим і поклав йому на стіл 25 фотографій, які характеризували стан спортивної споруди. Посадовець відразу ж зателефонував до голови ОДА Михайла Вишиванюка і поставив перед ним відповідні завдання. Уже наступного дня у Калуші відбулася термінова нарада за участю заступників голови ОДА. По тому — позачергова сесія Калуської міської ради, на якій було прийнято рішення взяти Льодовий палац на баланс міста. Відповідне звернення направили до Кабміну, а у Льодовому палаці зробили косметичний ремонт. І — все. Жодного благоустрою, навколо і далі ростуть бур’яни. Для того, щоб здати льодову арену в експлуатацію, потрібно як мінімум провести благоустрій території, облаштувати відповідні ливневі стоки. Усередині — встановити сушки для спортивного інвентаря.
Загалом, Льодова арена може бути самоокупною і потребувати мінімуму фінансування. Але для цього потрібен хороший менеджмент. Я кілька місяців працював у Льодовому палаці менеджером. Отримував 860 гривень заробітної плати. Це — не ті гроші, за які людина може повністю викладатися на розвиток та процвітання льодової споруди загалом та хокейного спорту зокрема. Між тим, торік я довів міському голові, що льодова арена може бути самоокупною. За півтора місяця (влітку!) під моїм управлінням Льодовий палац заробив 90 тис. гривень. Тут тренувалася хокейна команда збірної України, інші дитячі та дорослі хокейні команди, влаштовувалися відпочинкові табори. Година оренди льоду коштує приблизно 600-700 гривень. Ось — один із основних заробітків Льодового палацу. А катання на ковзанах для мешканців міста — це більше соціальний, ніж економічно вигідний проект. На цьому багато не заробиш. Тому не потрібно сподіватися тільки на це, а шукати інші джерела фінансування та заробітку.
Вважаю, що хокей у Калуші мало популяризується. Зі 120 дітей, які займалися хокеєм на початку, залишилося 40. І це при тому, що у місті є Льодовий палац. Багато навіть великих міст України про таку споруду можуть тільки мріяти.
Я відповідально заявляю, що за 2 місяці можу вивести Льодовий палац із кризи. І пропоную міській раді такий експеримент. А після цього, якщо потрібно, — залишу роботу. Хай потім думають: потрібен я місту чи ні.
— Дякую, Ярославе, за змістовну розмову.
Розмовляла Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст
