Учасники міжнародного велопробігу. Фото Юлії Баліцької Рушаючи на Польщу, калушани мали перед собою кілька цілей, основна з яких, як зазначив міський голова Калуша Ігор Насалик, — політична: показати, що, насправді, ми обираємо вектор руху до Євросоюзу. Хоча, додатково поставили за мету і зміцнити побратимські стосунки із містечком Горліце, і пропагувати здоровий спосіб життя. Стартували під гаслом “Калуш — Євросоюз — Горліце”. Але згодом, у Польщі, місцеве населення дало іншу характеристику акції. Отже, “атракція артистично-політична”.
АТРАКЦІЯ АРТИСТИЧНО-ПОЛІТИЧНА
Тільки сам той факт, що 35 калушан на чолі з міським головою перетнули кордон, здолавши, загалом, більше 400 км шляху до міста-побратима, сам по собі є рекламою. Проте, безумовне спортивне досягення (принаймні, для міського голови Калуша. — Авт.), вочевидь, було підкріплене і сильним емоційним позитивом. Ігор Насалик на три дні став… президентом міста. У Польщі є бургомістри — очільники невеличких міст. А є і президенти міст. Ось, наприклад, у 48-тисячному Кросно — президент міста, а у 27-тисячному Горліце — бургомістр. Ігоря Насалика зарахували до вищого розряду — президентів. Тому україно-польський кордон він перетинав саме у такому статусі.
А, взагалі, поляки, які офіційно зустрічали колону у Перемишлі, Кросні і Яслі, навперебій хвалили мера, називаючи його спортивним “фацетом”, і дивуючись його “алєганському” вбранню. І, справді, міський голова задавав доволі швидкий темп колони, і завдяки йому велосипедистам вдавалося не здаватися у дорозі. Більше того, вони раз по раз випереджали графік поїздки. Настільки, що на стоянках заледве встигали приготувати для них перекуси. Хоча сам Ігор Насалик не знімав маски скромності. Каже: міг їхати ще швидше.
Єдині, хто без проблем встигав за міським головою, — хлопці з івано-франківського клубу “Вело-сталкер”, які здійснювали спортивний і технічний супровід колони. Вони з усмішками долали перевали і підйоми. Начальник управління сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Михайло Клим їхав позаду колони і підбирав “полеглих”. За його авто можна було потриматися, коли вже зовсім не було сили педалювати.
Серед велосипедистів — дві жінки, три депутати Калуської міської ради. Найстаршому учаснику велопробігу — 59 років, наймолодшому — немає і 20-и.
Найбільш виснажених велосипедистів рятував Михайло Клим і його висока автівка. Хто зовсім не мав сили триматися “у сідлі” — переселявся до салону
БУТИ МУДРИМ НА ДОРОЗІ
Важко сказати, якими були очікування велосипедистів до початку велопробігу, але вони, однозначно, були навіяні дорогами. Тобто, їхнім жахливим станом.
— Дороги — веселі, — вже у Негівцях зробив висновок Ігор Насалик. І, як не прикро, наврочив.
Потім була абсолютно непередбачувана дорога, найбільше у якій потерпіли жінки. Калушанка Галина Шиманська першого дня впала тричі. Спочатку — на Жидачівщині. На оказію вибігли подивитися місцеві мешканці.
— О, скільки хлопів, а впала — жінка, — поспівчували люди.
Проте, першого дня таки вдалося вибратися із бездоріжжя на трасу Київ-Чоп. Проблеми з дорогою зникли самі по собі, залишивши велосипедистам тільки втому. Проте, як розповіли велосипедисти, падіння не оминули і міського голову, який не втримав рівноваги після того, як у його велосипед врізався один із депутатів міської ради.
— Про дороги не треба говорити. Їх треба робити, — переконаний маршалек Малопольського воєводства Марек Сова.
У Польці ж більша частина доріг облаштована коштом Європейського Союзу. Тож, на кордоні велосипедисти ще раз задекларували свої європейські прагнення і нагородили очільників митної переправи “Мединя” грамотами у сприянні перетину кордону.
— Навіщо ви хочете у Європейську Унію? — питалися у калушан прикордонники на переправі у Медині.
Відверто одним реченням на ці питання не зміг відповісти ніхто. Адже по той бік кордону блистіли облаштовані дороги, акуратні заможні будинки і — вітряки на горизонтах. До речі, у Польщі збереження довкілля — у тренді. Усього за 2 тис. євро можна встановити на даху свого будинку сонячні батареї. Насправді, таке обладнання коштує поза 10 тис. євро. Проте, більшу частину коштів дотує ЄС. Дехто має і власного вітряка. У Перемишлі, на відміну від, наприклад, Львова, — практично відсутні затори на дорогах. За три дні перебування на кордоном, відвідавши чотири польські міста, “Вікнам” вдалося натрапити на одного безпритульного собаку й одну яму на закинутій гірській дорозі. Дорога пролягала понад Сяном. Але — жодного сміттєзвалища, вогнища і навіть переповненого смітника побачити не вдалося. А знайти будинок, який за своїм станом нагадував би, наприклад, кінотеатр “Відродження” у Калуші, — взагалі, нереально. У Горліце ЄС звів басейн, вартістю 1 млн. євро, а спорткомплекс у Кросно обійшовся Унії у кілька разів дорожче. Зате тепер у вільний час поляки не палять і не п’ють, а — тренуються. Проте, калушани, як могли, представляли наше місто європейським.
“Група підтримки” велосипедистів працювала на випередження. Доводилося і готувати, і бойовий дух піднімати
Із журналістом польського радіо “Жешув” Мареком Цинкарем спілкуємося за допомогою перекладача — депутата Калуської міської ради Алли Терещенко, яка, завдяки досконалому володінню польською мовою, взяла на себе місію “народного дипломата”. Розповідає про європейські ініціативи міста.
— Маю ідею зорганізувати фестиваль фотографів у якійсь українській “дірі”, — поділився Марек Цинкар.
— Якщо пан не був у Калуші, він, направду, не знає, що таке українська “діра”, — з гумором оцінила можливість проведення фестивалю у нашому місті українська делегація.
До речі, калуська колона приваблювала не тільки журналістів, але і водіїв. 14 червня поляки зі ЗМІ дізналися, що “через українських велосипедистів трапилася ДТП”. Хоча, насправді, один із польських водіїв так задивився на українців, що потрафив зачепити попередню автівку.
Приїхали. “Президент” Калуша Ігор Насалик і бургомістр Горліце Вітольд Кохан
ТОЧКИ ЕКСТРЕМУМУ
…були фізичні й емоційні. Критичним був третій день заїзду, адже маршрут пролягав через доволі серйозні гірські дороги. Найбільший затяжний підйом — сім кілометрів. Після такого дехто з учасників засинав просто на асфальті.
Зовсім непередбачуваною виявилася поїздка для єдиного поляка у команді. Пьотр Афінєц про марафон прочитав в Інтернеті. І вирішив — поїде. Для цього спеціально стартував у Калуші, проте, вже за день після старту йому прийшла жахлива звістка від родичів: сестра Пьотра з чоловіком перебувають у критичному стані у німецькій лікарні. Без догляду залишилася дворічна дитина. Тому чоловіка екстрено службовою автівкою Калуської міськради доправили до Калуша. Там він пересів у власне авто, і — рушив на кордон. Велоколону наздогнав у Перемишлі — щоб забрати речі і подякувати колегам за добре “зроблену” дорогу.
Пьотр так і не був присутнім, коли калуська делегація співала на головній площі Перемишля “Червону руту”. Проте, ця пісня — не єдина, яку калушани заспівали у Польщі. У Яслі, коли до учасників марафону приєдналася польська велоколона, українці заспівали Гімн і з новою силою рушили на Горліце. Поляки розтяглися у другій половині колони. Горліце зустріло калушан урочистими приготуваннями, вітаннями від бургоміста Вітольда Кохана і пивно-грилевим прийомом. Насамкінець — учасників марафону нагородили дипломами, і всіх потішили лотереєю. Після витягнутих “льосів” спортсмени отримали дарунки: замки для велосипедів, ліхтарики, помпи й інші велосипедні аксесуари. І — пішли насолоджуватися дводенною інтеграцією у Європейське товариство у Горліце. Музика, пиво, басейни і футбол. Два дні вечорниць навколо вогнища біля готелю, припинити які вимагали сусіди. Здається, надолужили все, від чого відмовлялися за 4 сотні подоланих кілометрів.
Надалі марафон обіцяють зробити традиційним. За рік — буде видно.
Івано-франківські велосипедисти і керували, і ремонтували, і лікували, і ввесь маршрут здолали з усмішкою. Адже їм траплялося підкоряти навіть 1000-кілометрові дистанції
Збігнєв АДАМСКІ, організатор велопробігу з польського боку:
— Щодо організації, то вона давалася досить нелегко. Але я принципово допомагаю таким ініціативам, особливо, коли вони виходять від молодих людей. Адже це допомагає сформувати їхню свідомість.
Ідею проведення веломарафону висловив один із депутатів Калуської міської ради, з яким я був знайомий раніш. “А що, якби ми поїхали у Польщу на роверах?” — якось спитав мене Василь Романович. Потім ми попередньо розмовляли із бургомістром Горліце Вітольдом Коханом. Ще пізніше — написали йому офіційного листа. А потім — поспілкувалися і віч-на-віч.
Причому, важливо, що цього разу вперше з нами були представники засобів масової інформації. Адже ця продія повинна увійти в історію. І тому ми зробили наголос на рекламі — у ЗМІ, в Інтернеті. До участі у велопробігу зголошувалися люди. Ми вибрали незавантажену трасу. Адже під час руху такою великою колоною міг бути ризик різноманітних нещасних випадків. Й основну відповідальність у такому випадку взяв би на себе організатор, тобто, я — з польського боку. І — найважливіше: під час перетину кордону ми вручили подяки керівництву польської митниці. І — впродовж усієї дороги з боку польських правоохоронних органів було сприяння.
Ця імпреза дала велику промоцію співпраці між Калушем і Горліце. І — дала чітке розуміння того, що українці підтримують курс на євроінтеграцію. І ця поїздка — добрий зачин. Надіюся, вона таки повториться. Можливо, навіть, в іншій формі.
Олег ДАНИЛКО, тренер, заступник голови обласної філії Федерації велоспорту України:
— Ми постійно випереджали графік. Можливо, завдяки бажанню людей. Але основі труднощі полягали не у фізичній підготовці, а у тому, що не всім вдавалося їхати у колоні. Хоча, на перший погляд, це — легко. Насправді, для того, щоб грамотно вести велоколону і правильно у ній рухатися, є ціла система тренувань. Хоча, загалом, велопробіг вдався непоганим. Серйозних втрат ми не мали. Один учасник зійшов через травму. Чимало — падали. Але травми були дріб’язковими. Мали три проколи коліс. Їх можна і не враховувати, адже це — буденна справа.
Багато залежало і від маршруту. Наприклад, у перший день, коли на дорозі, практично, не було підйомів, ми здолали 120 км із середньою швидкістю 20 км/год., на другий день — 100 кілометрів із швидкістю 25,5 км/год. Найскладнішим для учасників виявився третій день, коли довелося рухатися горбистою місцевістю. І тому — 94 км денного маршруту велосипедисти здолали з середньою швидкістю 18 км/год.
Щоб стати на велосипед, не треба спеціальних навичок чи характеристик. Слід просто захотіти це зробити. І — не варто вчитися їздити на велосипеді на асфальті. Професійний велосипедист може здолати таку відстань за добу-другу. По прибутті ми мали можливість відвідати і Словаччину, адже кордон проходить за 30 км від Горліце. А найдальший маршрут, який довелося долати, — 1100 кілометрів.
Василь ГОРДІЙ, учасник велопробігу, депутат Калуської міської ради:
— Враження від велопробігу у мене залишилися якнайліпші. Але головне, що всі приїхали живі-здорові. Для мене особисто найскладнішим був третій день. І — не за кілометражем, а — за кількістю і протяжністю підйомів. І дуже добре, що всі велосипедисти дали собі раду на горбистій місцевості. Що — не дивно, адже тривалий час ми, за сприяння міського голови, мали можливість тренуватися у Калуші, на секції спінінгу. Тому навіть зараз, здолавши таку дистанцію, готовий їхати додому на велосипеді. І, чесно кажучи, якщо б графік був більш інтенсивним, то ми без проблем доїхали б до Горліце за 2,5-3 доби. Хоча, досі я не їздив на такі далекі дистанції. Велосипедом їхав хіба що на город. Але то було давно.
Щодо Горліце, то я вже тут не вперше. Цього разу приїхав із наміром детальніше ознайомитися із адміністративно-територіальною реформою, адже саме польський досвід Калуш хоче взяти за зразок. Результат від реформи тут — очевидний. І люди — дуже задоволені. А також — як підприємець — маю своє зацікавлення. Адже є намір за сприяння польських партнерів збудувати у Калуші новітню пекарню. Ми вже обговорювали це питання, і хочу ще раз на цьому наголосити. Адже у польському місті-побратимі є справді сучасна велика пекарня.
Віктор ПАВЛІВ, організатор побуту і дозвілля:
— Відповідати за відпочинок, харчування і дозвілля було не надто складно, адже став у нагоді досвід. Складно було працювати, не знаючи маршруту, і місць, де будемо зупинятися. Тим паче, коли перебували на території іншої країни. Адже у Польщі не можна просто зупинитися обабіч дороги. А спеціальних місць для стоянки, хочу сказати, в Україні — більше. Тільки дорогою від Калуша до Львова зустрів три таких. А на всій території Польщі — одну. Ускладнює і те, що ми повинні були, фактично, працювати на випередження.
Перед від’їздом ми чітко прорахували всю кількість калорій, яка потрібна спортсменам: 3-5 тис. кілокалорій на день. Отже, їжа повинна бути калорійною, тому налягали не тільки на м’ясо, але і на вуглеводи, які швидко розщеплюються і дають відчуття ситості. Це — той випадок, коли споживати солодке і вироби з борошна — рекомендовано. Для того, щоб ми вчасно змогли приготувати чай-каву, зварити їжу, застосовували не туристичне, а справжнє військове спорядження: спеціальні термоси, казани, сумки.
Із собою ми взяли 5 чотиримісних наметів, 12 спальників і 12 каріматів. Решта учасників велопробігу мали власне туристичне спорядження. І, як бувалі туристи, знали, із чим і як рушати у дорогу.
