загрузка...

Богдан Когут: “Будівельник” мали перетворити в нічний клуб або муніципальний критий ринок

Богдан Когут згадав усю історію “Соколу” за 20 років | Фото: Ігор Мудрик


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Богдан Когут: “Будівельник” мали перетворити в нічний клуб або муніципальний критий ринок

Дата публікації: 2014.11.10 | Коментарів: 0 | Переглядів: 6253

26 жовтня виповнилося 20 років з дня заснування дитячо-юнацької спортивної школи “Сокіл”. Проте за виборчими перегонами, якими жило місто останній місяць, цієї поважної дати не помітив ніхто, окрім, звичайно, самих працівників ДЮСШ “Сокіл”. Двадцять років ніби й невеликий ювілей, але, повертаючись у минуле, розумієш, що цього палацу спорту могло і не існувати взагалі, якби не розуміння проблеми тодішньої міської влади і небайдужих до майбутнього калуського спорту ентузіастів.

Як народжувалася ДЮСШ “Сокіл” — у розмові з багаторічним директором школи, а зараз — тренером-викладачем з боксу Богданом Когутом.

— Богдане Степановичу, зараз уже якось звиклося, що у Калуші є ДЮСШ “Сокіл”, яка була створена на базі спорткомплексу “Будівельник”. Проте мало хто знає, що її могло і не бути, як і, зрештою, самого спорткомплексу. Як усе починалося?
— Справді, так і було. Приміщення “Будівельника” колись належало тресту “Хімметалургбуд”. Згодом  правонаступником цього тресту став трест “Івано-Франківськбуд”, до якого у власність, крім іншої інфраструктури, перейшов і спорткомплекс. Початок 90-их років минулого століття був дуже пам’ятним:  навколо вирувало національне піднесення, Україна стала незалежною державою, у людей був піднесений настрій у політичному плані. Пам’ятаю, як ми разом із тренером з важкої атлетики Ігорем Стечаком брали участь у всіх політичних заходах, що відбувалися у Калуші, їздили на мітинги в Івано-Франківськ, на перепоховання жертв сталінських репресій в Дем’яновому Лазу.

Проте в плані економічному було дуже тяжко. Тотальне безгрошів’я  призвело до розвалу потужних колись підприємств. Не оминула криза і “Івано-Франківськбуд”. У 1992 році мене призначили директором спорткомплексу “Будівельник”. Було надзвичайно важко утримати людей, які працювали у нашому колективі. Із 17-ти працівників залишилося лише четверо. Я тоді щодня ходив по підприємствах тресту, випрошував по крихтах гроші на зарплату та комунальні послуги. Перебивалися, практично, копійками. У тресту на той час накопичилися величезні борги перед бюджетами усіх рівнів. І щоб якось зменшити свою заборгованість, керівництво вирішило продати спорткомплекс.

До нас тоді вже й покупці приїжджали і зі Львова, і з Івано-Франківська, і свої калуські. “Будівельник” мали перетворити і в нічний клуб, і регіональний центр з продажу автомобілів, і муніципальний критий ринок. Тоді ми вдарили на сполох, привертаючи до цієї проблеми усю спортивну громадськість міста, боролися за збереження спортивного профілю споруди, як могли. У мене і досі збереглися копії тих листів, які ми надсилали до голови обласної ради Степана Волковецького та до голови Фонду держмайна області Богдана Боровича. Нас приймали, розуміли, співчували, але — покупці далі продовжували навідуватися до “Будівельника”.

— І як же вдалося достукатися до владних мужів?
— Усе вирішилося тоді лише завдяки тодішньому міському голові Романові Сушку. Він розумів проблему і шукав разом з нами шляхи її вирішення. З міського бюджету тоді нам періодично виділялися кошти і на зарплату, і на оплату комунальних послуг. Окрім того, для підтримки колективу (хоча й ми не були у власності міста) надавалися талони на взуття, телевізори і продукти харчування. З усієї інфраструктури тресту “Івано-Франківськбуд” — а це гуртожитки, малосімейки, дитячі садки, ЖЕК, котельні та інші установи, — СК “Будівельник” першим перейшов у власність міста. Це сталося у вересні 1994 року. А вже 26 жовтня того ж року була створена дитячо-юнацька спортивна школа “Сокіл”. Пам’ятаю, як ми з тодішнім завідувачем відділу молоді і спорту Володимиром Когутяком здійснили справді титанічну роботу, щоб встигнути за такий порівняно короткий час підготувати до засідання міськвиконкому усю необхідну установчу документацію.

— А які види спорту тоді культивувалися у “Соколі”?
— Відразу ж був затверджений штатний розпис на сесії міської ради, яка виділила кошти на утримання школи до кінця 1994 року, і новостворена ДЮСШ “Сокіл” почала активно працювати. До нас повернулися старі тренери, прийняли на роботу нових. У діяльність спорткомплексу, який помалу занепадав, вдихнули нове життя. Тоді у роботі колективу відчувався оптимізм, піднесення, бажання працювати і розвиватися. Спочатку запрацювали три відділення: боксу, важкої атлетики і вільної боротьби. З січня 1995-ого після багаторічної перерви у місті на базі нашої школи запрацювало відділення волейболу. А з вересня 1996 року вперше в історії Калуша було відкрито відділення боротьби дзюдо.

У 2002 році завдяки колишньому гравцю “Львівської політехніки” та закордонних баскетбольних клубів Олегу Пелеху у Калуш повернувся великий баскетбол. Відтак відділення баскетболу запрацювало у “Соколі”. Тренером до нас пішов працювати Сергій Костюк. Уже в тому ж році БК “Калуш” виграв чемпіонат Західноукраїнської баскетбольної ліги і перейшов у першу лігу баскетболу України. Дитяча команда вихованців Сергія Костюка у 2006 році стала фіналістом чемпіонату Всеукраїнської баскетбольної ліги, перемігши таких грандів баскетболу, як команди міст Маріуполя та Одеси. Згодом калуські баскетболісти виступали у клубах Суперліги — івано-франківській “Говерлі”, львівській “Політехніці” та в інших.

— Зараз у структурі ДЮСШ “Сокіл” перебуває і басейн “Посейдон”, а відтак і відділення плавання. Як вдалося об’єднати два спорткомплекси в одне ціле?
— Цьому передувала доволі цікава історія. На початку 2000-их років у концерну “Оріана”, який поступово банкрутував, була величезна заборгованість перед міським бюджетом. Для погашення частини цієї заборгованості керівництво концерну передало місту плавальний басейн “Посейдон”. Міська влада приймала басейн з великою неохотою, бо він був у вкрай занедбаному стані. До цього він простоював кілька років. Ішлося навіть про те, що його неможливо відновити, оскільки протікає ванна басейну, а технологічне обладнання — повністю непридатне. Оскільки ДЮСШ “Сокіл” розташовано поруч, тож, нам передали “Посейдон” на збереження “до кращих часів”. Колишній директор басейну Ілля Синиця та робітники з персоналу обслуговування, які на той час були працевлаштовані в інших організаціях, на наше прохання неодноразово приходили до “Посейдону”, надавали консультації, радилися і запевняли, що басейну ще надто рано ставати руїною.

Якось на нараді у міського голови Роман Сушко запитав у мене: “Що там по басейну?”. Я тоді відповів, що його можна відремонтувати і запустити, і коштів для цього потрібно порівняно небагато. Згодом Роман Сушко звернувся до тодішнього директора заводу “Техмаш” Михайла Червоного. Вони неодноразово навідувалися до басейну, оглядали, оцінювали, досліджували степінь зношення обладнання та комунікацій, і, врешті, “Техмаш” приступив до ремонту “Посейдону”.

Тоді були замінені труби водопостачання та опалення, недіючі засувки. Чимало проблем було із теплообмінником: його повністю розібрали, зачеканили трубки усередині. У вибиті вікна та двері вставили шиби. Працівники ДЮСШ “Сокіл” своїми силами побілили, помалювали, прибрали, і, врешті-решт, у переддень нового 2004 року — запустили басейн. Звичайно, у порівнянні з теперішнім станом “Посейдону” усе виглядало трохи примітивно. Але ж басейн запрацював. Максимальна температура води у ванні басейну, яку ми при всіх наших стараннях могли підігріти, становила + 24 градуси за Цельсієм. Це вже зараз її можна нагріти до 30-ти градусів, а тоді це була справді перемога і справжнє свято для усіх калушан, які люблять плавання. Пам’ятаю, тоді у місті не було гарячої води, а тому деяких відвідувачів “Посейдону” треба було виганяти з-під гарячого душу, щоб ішли плавати (сміється. — Авт.)

— Сьогодні “Посейдон” виглядає, можна сказати, взірцево. Все-таки за 10 років є прогрес?
— Не можна сказати, що все сталося відразу. Щороку ми удосконалювали обладнання, підремонтовували. Басейн працював сезонно, тільки під час опалювального періоду. У міжсезоння ми займалися ремонтами. У збанкрутілого “Теплокомуненерго” ми придбали ще одну секцію теплообмінника, поміняли циркуляційний насос. За ремонт душових, роздягалень, санвузлів у якості спонсорської допомоги взялося підприємство “Три бетони”, за що хочу окремо подякувати його директору Павлу Погинайку. Кажуть, що незамінних людей не буває. Може це і так. Але у басейні такою незамінною людиною завжди був робітник з обслуговування обладнання Михайло Дмитрович Івасів. Добросовісний, відповідальний, наполегливий, творчий працівник. Багато у чому завдяки його зусиллям нам вдалося відновити роботу басейну. Бувало, що він приходив о третій-четвертій годині ночі, щоб встигнути підігріти воду до початку ранкових занять наших груп відвідувачів.

Друге дихання басейну почалося у 2006 році. Завдяки старанням міського голови Ігоря Насалика у “Посейдоні” було здійснено грандіозну роботу для поліпшення його функціонування. Ми придбали і встановили модульну котельню, завдяки чому вдалося перейти із сезонного графіку роботи на цілорічний. У чаші басейну була встановлена нова плитка; старі вікна та двері поміняли на енергозберігаючі металопластикові; замінили циркуляційні насоси; здійснили повну заміну обладнання хлораторної; для якісного очищення та знезараження води встановили ультрафіолетове обладнання, чого у басейні взагалі ніколи не було. А для очищення і осушення повітря встановили іонізатори. Оновили меблі, санвузли, роздягальні. Спортзал басейну обладнали велотренажерами і тепер під ритмічну сучасну музику тут проводяться заняття зі спінінгу.

— До ювілею оновлюється і сам спорткомплекс. Що вдалося наразі зробити у ДЮСШ “Сокіл”?
— Зроблено чимало. Повністю відремонтована покрівля спорткомплексу і басейну. У “Соколі” відремонтовані спортивні зали, вестибюль, роздягальні, душові і санвузли, встановлені енергозберігаючі вікна та двері. Для залу важкої атлетики придбані і встановлені нові сучасні тренажери. Зроблено уже багато, але для ідеального стану речей потрібно ще докласти зусиль та фінансів. Скажімо, для збереження матеріально-технічної бази ДЮСШ “Сокіл” слід звернути увагу на вентиляцію басейну і спортивних залів, на заміну освітлення у деяких приміщеннях. Варто було б і оновити матеріально-технічне забезпечення інших відділень, передбачити кошти на участь спортсменів у змаганнях різних рангів. Можливо — і збільшити штат тренерів на окремих відділеннях.

— Але ж школа може надавати різноманітні послуги і, відповідно, заробляти сама на себе, не чекаючи надходжень з міського бюджету? 
— Так, у нас існують абонементні групи, які займаються плаванням, фітнесом. Я б запропонував ввести аквафітнес, адже для цього є всі умови. Впевнений, що бажаючих займатися було б багато. Продумати цінову політику, ввести річні та сезонні абонементи. Це б дало змогу значно збільшити надходження коштів на рахунок ДЮСШ “Сокіл”.  Була в мене ще одна мрія і я неодноразово ділився нею з начальником управління фізкультури, спорту, сім’ї та молоді Михайлом Климом. На місці старої тимчасової будівлі колишнього тренажерного залу біля басейну “Посейдон” — побудувати компактне сучасне приміщення зі спортивним залом для бодібілдингу, фітнесу та східних єдиноборств. Будівництво мало б бути не надто дорогим, адже поряд є усі комунікації, електрика підведена, а потужності модульної котельні вистачить і на новобудову. Засобів потрібно небагато, а віддача і комфорт, збільшення переліку послуг населенню — помітно зростуть.

— Редакція газети “Вікна” вітає Вас і Ваших колег з ювілеєм і бажає оптимізму і наснаги на тренерській ниві.
— Дякую. Я також вітаю адміністрацію школи, усіх своїх колег-тренерів і усіх наших учнів та випускників з цим святом і побажати їм всього найкращого у житті. За два десятиліття наша школа виховала двох майстрів спорту України міжнародного класу. Це Марія Відливана і Тетяна Кіт. У нас є десятки вихованців, які виконали нормативи майстра спорту з різних видів, сотні кандидатів у майстри спорту і першорозрядників, тисячі спортсменів масових розрядів. А скільки дітей пройшли через сім відділень школи — важко і порахувати! Думаю, у житті багатьох калушан залишилися приємні спогади про ДЮСШ “Сокіл” і вони із задоволенням приведуть сюди на тренування своїх дітей та онуків.

Нині колишній директор "Будівельника" навчає юних боксерів
загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: