Середа

18

січня

2017

Архів Реклама Контакти


Відео

Калушанин Іван Вінтонів майже відмовився від газу і живе та заробляє на сонячній енергії

У Калуші кмітливі господарі встановлюють сонячні батареї та колектори на дахах приватних помешкань. Один із будинків, обладнаний сонячними батареями, розташований…




Блог

Історія Калуша потребує грунтовного дослідження

Для наближення до істини треба намагатись працювати з документами, а не поширювати творіння самодіяльних автораів, що пишуть статті до «вікі».

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 1434

Вартість проїзду хочуть підняти до 5-6 гривень. А є за що?

Коли перевізники тримаються нарізно один від одного, їм важче вижити.

Ростислав Когут | Коментарів: 0 | Переглядів: 944

Коли Калуш був закритим містом, тут мешкали “крадені діти”

У них вкрали все: пам’ять, дитинство, родину, Батьківщину, громадянство, майновий та соціальний статус.

Ян Чарнецький | Коментарів: 0 | Переглядів: 4643




Тетяна Гаїв: Сила, швидкість, стрибок — це перевага чоловіків.  Зате жінки — хитріші

Тетяна Гаїв та Оксана Кісільова доводять, що жіноча дружба — існує. Уже понад 15 років вони — нерозлийвода



Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Тетяна Гаїв: Сила, швидкість, стрибок — це перевага чоловіків.  Зате жінки — хитріші

2015.08.19 | Тетяна РУСІНКЕВИЧ, студентка факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка | Коментарів: 0 | Переглядів: 3657

Тетяна Гаїв та Оксана Кісільова — вихованки калуської школи баскетболу, неодноразові чемпіонки України, а ще — подруги нерозлийвода. У свої 13 років дівчата подалися до Києва на навчання у «спортивний інтернат», і відтоді — баскетбол із захоплення перетворився на професію. Дівчата виступали за різні команди, змагалися в Україні й за кордоном, притім — завжди сумували за рідною домівкою. До Калуша Тетяна та Оксана приїжджають хіба що влітку, решта часу — постійні тренування та ігри.


Про особливості жіночого баскетболу та спортивні досягнення калушанок “Вікна” поговорили із Тетяною Гаїв, адже Оксана Кісільова — уже в Польщі, де готується до старту сезону.

Тетяна розповідає і про себе, і про Оксану, бо їхній шлях у спорті — міцно пов’язаний. Свої перші кроки у баскетболі дівчата зробили в зовсім юному віці. Оксана Кісільова почала займатися ще у першому-другому класі, але їй щось не сподобалося — і вона пішла на художню гімнастику. Потім повернулася. Тетяна — була найвищою у класі, тому їй запропонували взяти участь у змаганнях. Там дівчинку зауважила тренер Людмила Семанишин.

— Пам’ятаю, у нас були змагання між школами в Калуші, там тренер побачила мене, а Оксану вона вже знала. Людмила Семанишин запропонувала нам ходити на тренування. І так ми почали займатися баскетболом. Нам було десь по одинадцять років. Ми вчилися у різних школах, тому спершу не тренувалися разом.

Спортивна кар’єра у дівчат розвивалася доволі стрімко: вже через рік Оксану і Тетяну запросили в Київське республіканське вище училище фізичного виховання.

— У Калуші у нас була чудова дівчача команда — БК “Калуш”. Ми грали у чемпіонаті області. Через рік у складі івано-франківської команди поїхали на спартакіаду в Запоріжжя. Нам було уже по 12-13 років. Там нас побачили тренери з Києва і запросили у Київське республіканське вище училище фізичного виховання. Це як спортивний інтернат. У свої 13 років ми поїхали вчитися до столиці.

У “спортивному інтернаті” калушанкам було нелегко: навчання, тренування двічі на день, постійні змагання та виїзди, а ще — сувора дисципліна. Спершу дівчатам таке не подобалося, але трохи згодом баскетболістки усвідомили, наскільки це загартовує характер.

— Людмила Семанишин нас витягнула, знайшла і поставила на ноги. Їй велике дякую, бо саме вона дала нам поштовх. Але лише в інтернаті ми почали займатися спортом професійно. Там навантаження були значно складнішими. Ми постійно тренувалися і брали участь у змаганнях. Таким чином, у плані гри ми дуже швидко подорослішали. Наша команда об’їздила всю Україну і часто бувала за кордоном.

У 16 років калушанки стали чемпіонками Європи у складі збірної України. Уже через два роки Оксану запросили до Дніпропетровська, Тетяна — залишилася грати у Києві. Незабаром обоє дівчат стали майстрами спорту.

Попри виснажливі тренування, баскетболістки продовжували вчитися. Після закінчення училища, вони всією командою вступили до технікуму. Однак Тетяна та Оксана за освітою — не спортсменки.

— Я вчилася на юридичному факультеті Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Оксана закінчила Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. Було складно: пари, тренування, але якось все встигалося. Закінчивши університет, одразу поїхала у Кіровоград.

На той час Оксана Кісільова вже спробувала себе у кількох командах. Натомість, Тетяна 10 років грала в Києві, і тільки в Кіровограді дівчата знову потрапили в одну команду.

— За “Дніпро” Оксана грала чотири роки. Потім вона поїхала в Казахстан, а вже в 2013 році ми грали разом за Кіровоград. Останнього сезону в складі “Динамо” ми стали чемпіонками України. Зараз Оксана поїхала у Польщу. Я наразі ще не знаю, де буду грати.

Тетяна Гаїв розповідає, що в Україні жіночий баскетбол — та й загалом спорт — не розвивають. Щоб отримувати нормальну зарплату, треба їхати за кордон. Чимало талановитих дівчат не знаходять себе тут.

— Раніше в Україні було дуже багато команд, а зараз — зробили тільки одну лігу. На місцях команди матеріально не підтримують, тому вони й розпадаються. Невідомо навіть про формат чемпіонату України на цей сезон. Я теж планую пограти за кордоном. І справа навіть не в тому, де краще розвинений баскетбол, справа у тому, де більше платять (сміється. — Авт.).

Зараз баскетбол для дівчат став роботою, але — улюбленою. Приходить сезон — і треба їхати на “заробітки”.

— У дитинстві це було хобі, а зараз — робота. Ми встаємо зранку, ідемо на перше тренування, приходимо, відпочиваємо — і друге тренування. Такий режим впродовж всього сезону. Минулоріч ми як поїхали у жовтні, то до квітня отак і жили. Ми наче їдемо на заробітки. Часу і сил на ще щось, окрім баскетболу, — немає. Ти приходиш і вже нічого не хочеться — лише поїсти-спати. Відпочиваємо влітку.

Притім, баскетбол — робота не з простих. Це постійні фізичні та морально-психологічні навантаження.

— Часом кажуть, а що тут такого в баскетболі: прийшли, побігали і гроші отримали. Насправді, це дуже важко. Потрібно мати характер, витримку і велике бажання. Під час зборів у нас дуже важкі фізичні навантаження. Щоб витримувати, цей вид спорту треба любити. Зрештою, баскетбол дуже цікавий. Він загартовує характер.

Найголовніше для будь-якого спортсмена — характер і терпіння. Треба працювати і не жаліти себе, каже Тетяна. Звісно, фізичні дані від природи теж важливі, але не вирішальні.

— Я знаю, наприклад, баскетболісток, які з невеликим зростом і зайвою вагою грають і заробляють. З нами того року грала дівчина, яка має 165 см зросту, худенька, але поштовхатися вона вміла.

Тетяна розповідає, що дівчата невеликого зросту, зазвичай, грають на позиції форварда. Тетяна — теж форвард, хоча й має 180 см. Оксана трохи вища: її зріст — 186 см.

— На майданчику ми з Оксаною не подружки, ми — гравці. Ми працюємо, граємо один проти одного. Я форвард, а Оксана — універсал. Може, грати і форвардом, і легким центровим. Вона худенька, але дуже жорстка. З нею поштовхатися треба сили мати.

Щоб перемогти, недостатньо гарно грати. На майданчику треба діяти злагоджено та дружно. У жіночому колективі це не так і легко, але — важливо.

— Перед грою команді потрібно налаштовуватися. Одна людина не зможе грати проти п’яти суперників. Якщо є командний дух — то виграти значно легше. Звичайно, ми сваримося, бо це жіночий колектив. Але це все треба забувати, коли виходиш на гру. Бували такі ігри, коли ти розумів, що суперник — сильніший. А коли команда здружена, то й такого суперника можна здолати.

Останній рік для калушанок був виснажливим. Але воно того варте, зауважає Тетяна.  Їм дуже хотілося стати чемпіонками України.

— Для Оксани надважливою була фінальна гра за перше місце. А для мене…ну позаминулого року ми грали проти Одеси, і чогось мені дуже хотілося перемогти. Це було в перший рік, коли я почала грати за Кіровоград. Одеситки мене завжди нервували. Ми тоді таки виграли.

ЖІНОЧИЙ БАСКЕТБОЛ — ХИТРІШИЙ

Жіночий баскетбол від чоловічого дуже відрізняється. Фізичні дані багато вирішують. Сила, швидкість, стрибок — це перевага чоловіків. Зате жінки — хитріші.

— У Калуші, щоб підтримувати форму, тренуємося з 18-річними хлопцями. Ми хитріші, і завдяки цьому ми ще можемо виграти у хлопців. Але коли вони підростуть, то шансів у нас мало. Баскетбол — жорсткий, але красивий вид спорту. Все вирішує частка секунди. І це постійно тримає у напрузі.

Кар’єра баскетболістки триває у середньому до 35-ти років. Хоча вік чи сім’я — не перешкода. Головне — бажання.

— В Оксани є знайомі, які у 40 років ще грають у баскетбол. Це все залежить від бажання. Того року в нашій команді було три дівчини 35-річного віку. Звісно, пік кар’єри, як на мене, припадає на 20-25 років. Народження дітей — не перешкода. В Україні подекуди приймають з чоловіком та дитиною. Але поки ми ще молоді, то краще пограти за кордоном, а вийти заміж і грати за Франківськ, приміром, ми завжди встигнемо.

До Калуша дівчата приїжджають на літо і на Новий рік. Утім, й надалі саме наше місто вони вважають своєю домівкою.

— Ми сумуємо за батьками, хоча вже й відвикли від їхньої опіки. Ми дуже любимо наше місто. Для нас почесно бути чемпіонками з Калуша.

Цього літа калушанки вперше побували в горах, вражень назбиралося чимало. Загалом, Тетяні й Оксані до вподоби активний відпочинок.

— Поки у Калуші, то бігаємо по місту. Відпочиваємо, але тримаємо себе у формі. Коли наближається сезон, то вже наздоганяємо. Відпочинок любимо активний — гори, річка, походи. Це цікаво: бути постійно у русі.

Удома дівчатам постійно нагадують, що їм уже пора виходити заміж. Але завершувати кар’єру вони наразі ще не збираються. Хоча й мріють оселитися у Франківську, грати за місцеву команду і товаришувати родинами.

— Мама каже, аби ми “зав’язували” зі спортом, виходили заміж і все. Але поки є ще сили і можливість, ми гратимемо. Зрештою, це — наша улюблена робота, яку ми виконуємо із задоволенням. Та й наше життя — дуже цікаве. Ми постійно подорожуємо Україною, у нас — велика баскетбольна родина. Звісно, я мрію добре завершити кар’єру, вийти заміж, народити дітей і жити десь неподалік від Калуша. Нам з Оксаною подобається Франківськ, наприклад. Ми б хотіли там залишитися. Але взагалі ми стараємося не мріяти — бо то важко передбачити навіть, де будеш грати.

Варто зазначити, що баскетболістки хіба що на майданчику “пацанки”. Зате влітку дівчата наздоганяють втрачене: ходять у сукнях, із зачісками та макіяжем. За сезон спортивний одяг їм уже в печінках сидить, зізнається Тетяна. Баскетболістки не переймаються високим зростом і залюбки одягають взуття на підборах.

ТЕТЯНА ГАЇВ МАЄ ТАКОЖ “НЕСПОРТИВНЕ” ХОБІ

— Я дуже люблю шити. І вмію. Оксана завжди мені підкидає роботу — звузити, перешити, доробити. Мені поки що не вистачає часу на це, але шити мені до вподоби.

Своїм прикладом Тетяна Гаїв та Оксана Кісільова доводять, що жіноча дружба — існує. Уже понад 15 років вони — нерозлийвода.

— У дитинстві я була капітаном, і, мабуть, “зірку” зловила, тому й Оксана мене недолюблювала. Але потім минулося. Багато людей дивуються, як ми так довго дружимо. Адже кажуть, що жіночої дружби немає. У нас різні характери, тому ми один одного доповнюємо. За останні два роки ми бачилися з нею щодня. Могли просто гуляти й мовчати. Зараз я за нею уже сумую. Але є скайп, соцмережі — і ми далі спілкуємося. Бувають моменти, коли ми готові один одного повбивати, але без цього теж ніяк. Отак і живемо, в «цивільному шлюбі», як-то кажуть, уже 15 років (сміється. — Авт.).

Проживши кілька років у столиці та об’їхавши всю Україну, дівчата завжди із задоволенням повертаються до Калуша.

— У Києві ми часом сідали вдвох і мріяли. Уявляли, як ми виходимо у Франківську з поїзда, сідаємо у маршрутку до Калуша і насолоджуємося отією дорогою. Спершу Київ я дуже любила. А потім я пожила у Кіровограді і передумала. Після маленького міста нам у столиці стало важко.

На думку Тетяни, Калуш — живе місто. За останні роки він змінився на краще.

— Мені дуже подобаються квіти на стовпах. І гірлянди на вулицях, які світять навіть тепер. У нашому дворі постійно стрижуть газони, люди наводять лад у під’їздах. Прикро, що кінотеатр не відновлюють, ми з Оксаною дуже любимо ходити в кіно. Калуш — маленьке місто, але тут можна крутитися.




Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...