Оксана Кваснишин
ЕкоЕнергія
Благо

Чемпіонка і поліціянтка Людмила Пилипчак: “На першому ж тренуванні мені розбили носа”

Намагаюся не "прив’язуватися" до якихось речей чи обмежувати себе якимось рамками. Якщо ти виграєш — то в цьому ніяк не заслуга "щасливої" майки чи рукавичок, впевнена Людмила Пилипчак

Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Чемпіонка і поліціянтка Людмила Пилипчак: “На першому ж тренуванні мені розбили носа”

Дата публікації: 2016.03.22 | Коментарів: 0

Калушанка Людмила Пилипчак руйнує стереотипи та не боїться труднощів: після народження дитини жінка вирішила знову повернутися у бокс. Займається Людмила не просто традиційним боксом, а – тайським, що є значно жорстокішим. Віднедавна калушанка охороняє наші вулиці: жінка стала поліцейською в Івано-Франківську, пройшовши нелегкий відбір.

Людмила Пилипчак — неодноразова чемпіонка України з тайського боксу, переможець Кубка Європи та багатьох всеукраїнських турнірів. Зараз калушанка готується до Чемпіонату України, який відбудеться в Одесі. Водночас, Людмила працює поліціянткою, а ще – залишається хорошою господинею, дружиною та мамою. “Вікна” розпитали в калушанки, як це – бути і професійною спортсменкою і справжньою жінкою.


— Людмило, розкажіть про себе в дитинстві. Чи були Ви “войовничою” дівчинкою чи, скоріше, тихою, скромною дитиною?

— Я була, скоріше, неспокійною дитиною. Товаришувала переважно з хлопцями, а не з дівчатами. Любила грати у вуличний футбол, а також – у “козаки-розбійники”, Це, мабуть, моя улюблена дитяча гра. Дівчатка, як правило, в таке не граються, а от мені футбол та “козаки” приносили величезне задоволення. Щодо “войовничості”, то, певне, трохи була такою, бо на той час, як і більшість дітей, була фанатом “Чака Норіса” та “Ксени — принцеси-воїна”. Частенько билась в дворі. Щоправда, ніколи ні на кого не жалілась, частіше приходили до моєї мами скаржитись на мене, мовляв, Люда знову когось побила (як правило, це були хлопці).


— Якими видами спорту займалися? Чи думали ще тоді про бокс? Чи уявляли себе спортсменкою?

— Бажання оволодіти якимось бойовим мистецтвом існувало завжди, але раніше не мала можливості. У Калуші колись не було великого вибору, куди можна податись. Був класичний бокс, але тоді на нього дівчат ще не брали. Я пробувала свої сили в легкій атлетиці, цирковій гімнастиці, але це було недовго, я там не затрималась. Доволі тривалий час я займалася вільною боротьбою у Миколи Пукіша, мені подобався цей вид спорту. Та й зараз подобається: інколи ще досі ходжу туди в зал, якщо є час і можливість.


— Коли прийшли до тайського боксу? Чи важко було повертатися у спорт після народження дитини?
— Боротьбою займалась до одруження, а там — вагітність і сімейне життя, тож, спорт відійшов на задній план. Думала, що більше не повернусь. Але моє внутрішнє “я” не змогло довго сидіти і вести спокійний спосіб життя. Тому, коли мій чоловік запропонував мені прийти до нього в зал, я погодилась.



— Розкажіть більше про правила та особливості тайського боксу.

— Таїландський (або ж тайський) бокс — це доволі цікавий та жорстокий вид спорту. Тут дозволені удари руками, ногами, ліктями та колінами. Також є боротьба в клінчі. Цей вид єдиноборств потребує хорошої функціональної підготовки. У нашій області Муей Тай вже трохи функціонує, та й в Україні він доволі популярний. На змаганнях європейського та світового рівня Україна завжди — в трійці лідерів.


— Чи пам’ятаєте свою першу поразку і перемогу? Який бій став найважчим і чому?

— На першому ж тренуванні мені розбили носа, але це тільки додало бажання займатись. Перший бій пам’ятаю дуже добре — я його програла. Та й другий програла. Але здаватись не думала, навпаки, — це тільки стимулювало. А от перший бій, який виграла, був у Херсоні. Виграла я достроково, менш ніж за 30 секунд. Емоцій було море, та й море там було. А потім були і виграші, і поразки, все, як завжди.


— Як тримаєте себе в тонусі? Скільки часу виділяєте на тренування?

— Тренуватись намагаюсь практично щодня, щоправда, зараз це ще доводиться поєднувати з роботою, тому інколи приходиться жертвувати чимось. Раніше тренувалась навіть двічі на день, зараз два тренування — це для мене розкіш, не завжди виходить.


— Які обмеження у Вас як спортсменки є щодо їжі? Чи доводиться відмовлятися від улюблених ласощів?

— Якоїсь особливої дієти не дотримуюсь, їм в будь-який період доби, обожнюю солодощі. Але перед змаганнями, коли потрібно підігнати вагу, то доводиться відмовлятись від солодкого. Також я не вживаю м’яса та м’ясних виробів вже з шести років. Причин стати вегетеріанкою було багато. Гуманних і не тільки. Можу сказати, що ще жодного разу не пожалкувала про своє рішення. В принципі, зміни від відмови від м’яса тільки позитивні.



— Як налаштовуєтеся перед боєм?

— На бій виходжу завжди з позитивом, налаштуватись на поєдинок допомагає чоловік. Якщо його немає поруч, то дає настанови телефоном. Він вміє заспокоїти, знає, що саме сказати.


— Чи маєте якісь свої “щасливі” речі, які завжди з Вами?

— Якихось особливих речей, які б я брала з собою на бій, — немає. Намагаюся не “прив’язуватися” до якихось речей чи обмежувати себе якимось рамками. Якщо ти виграєш — то в цьому ніяк не заслуга “щасливої” майки чи рукавичок. Це суто твої старання, і неважливо, у чому ти одягнений.


— Як Вам як жінці займатися боксом? Мабуть, часто завдають травм…

— Травми інколи бувають, але так є в будь-якому виді спорту, від цього ніхто не застрахований. Медаль завжди має два боки, від цього нікуди не втечеш.


— У чому знаходите стимул продовжувати заняття спортом? Чи не перемагає часом лінь та втома, коли не хочеться на тренування? Не було думок покинути бокс взагалі?

— Стимул, щоб далі тренуватись? Ну тут все просто. Спорт став як наркотик, це вже як ковток повітря, без якого неможливо дихати. Мене часто питають, особливо рідні,: ну коли ти вже зав’яжеш з цими своїми змаганнями? Але це стало частинкою життя, так що зав’язувати не збираюсь.


— Ваш чоловік — тренер, знаю, що і Ви стали тренером і маєте свою групу. Чи є серед охочих займатися боксом і калушанки?

— Я допомагаю тренувати молодшу групу, це дітки 6-10 років, з ними цікаво. Дівчата на тренування приходять, щоправда, займаються просто для себе.


— Віднедавна Ви стали поліцейською. Чому вирішили піти у поліцію?

— Пішла туди, щоб щось змінити, адже просто сидіти й чекати, коли в твоїй країні все зміниться й жити стане прекрасно, — не варіант. Потрібно діяти, й починати варто, перш за все, з себе. А там з часом крапля за краплею — і назбирається океан. Думаю, щось та й зміниться, можливо, не так швидко, як би цього хотілось, але з часом — точно!


— Чи немає упереджень щодо жінки-поліцейського?

— Ставлення різне: хтось — підтримує, хтось каже, що жінка має сидіти дома й борщі варити. Я завжди відповідаю однаково. Моя робота, як і заняття боксом, ніяк не заважають мені готувати вдома борщ та приділяти час сім’ї.



— Маєте час на відпочинок? Як розслабляєтеся після бою? Може, у Вас є якісь “прості” хобі?

— Відпочиваю під час сну. Якщо чесно, то я з тих людей, які люблять бути зайнятими. Просто повалятися на дивані для мене — надто нудно. Після бою обов’язково балую себе солодким. Як правило, це шоколад і морозиво. Коли є час, то вишиваю чи в’яжу, люблю виготовляти речі своїми руками. Читати теж люблю, але зараз часу на це катастрофічно не вистачає.


— Які б Ви як спортсменка дали поради жінкам, які хочуть тримати себе у формі?

— Займатись спортом, не важливо яким, і любити себе та сприймати життя з позитивом. Якщо щось не влаштовує в собі — то, значить, треба щось міняти. І не потрібно чекати нового року, літа чи наступного понеділка, не потрібно робити це для когось. Робіть це для себе і починайте негайно.

— Дякую за розмову! Перемог Вам та наснаги!


Розмовляла Тетяна РУСІНКЕВИЧ,
студентка факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Loading...

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: