Мар’ян Закальницький: «А коли зумів обігнати олімпійського чемпіонату, то сказав собі, що назад дороги немає»

За рік Мар’ян стоптує сім пар взуття вартістю по 100 доларів за пару. Тим часом, матеріально йому допомагає родина


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Мар’ян Закальницький: «А коли зумів обігнати олімпійського чемпіонату, то сказав собі, що назад дороги немає»

Дата публікації: 2018.08.17 | Коментарів: 0 | Переглядів: 0

Першу прес-конференцію в якості чемпіона Європи зі спортивної ходьби на 50 кілометрів житель села Верхня Калуського району 23-річний Мар’ян Закальницький дав у рідному селі. Тут він по-справжньому відчув радість земляків та оцінив свою перемогу. Адже на рівні держави визнання ще тільки очікує, хоча Україна завоювала в Берліні лише дві золоті медалі, серед яких — і спортсмена з Калущини. Мар’ян розповів, скільки пар кросівок сходжує за рік і скільки кілограмів втрачає на тренуванні. А ще — нарешті, може поласувати бабусиними налисниками.

У рідному селі віднині Мар’яна Закальницького згадують нарівні з такими відомими постатями, як командир Січових стрільців Михайло Хом’як, військовий діяч УПА Микола Климишин і професори Михайло Шевчук та Петро Мельник.

Голова Верхнянської ОТГ Микола Філіпович вручив чемпіону Кубок від громади, а квіти — бабусі чемпіона Парасці Яцків, адже батьки в той час були на роботі:

«Прийміть ці квіти, бо ваш внук — це гордість України, Івано-Франківської області, Калуського району, всього Бандерівського краю та об’єднаної територіальної громади. Це перший українець, який переміг на дистанції 50 км в спортивній ходьбі. Дай, Боже, йому стати чемпіоном світу та Олімпійських ігор! Надія є, адже він обійшов олімпійського чемпіона!».

Нині Мар’ян може дозволити собі скуштувати улюблених бабусиних налисників. Коли ж готувався до чемпіонату Європи, то контролював і режим, і харчування навіть за межами тренувального процесу.

Як з’ясувалося, Мар’ян — зі спортивної родини: його батько займався вільною боротьбою, а мама — була спринтером на 100 і 200 метрів. І начальник відділу освіти Верхнянської ОТГ Іван Климишин, і перший тренер Микола Богоносюк відзначили характер Мар’яна, його впертість, старанність, переконаність у власних силах і цілеспрямованість. Верхнянець здобув другу перемогу для Калущини в світовій легкій атлетиці. Першим був Євген Аржанов, який виборов срібло Олімпіади 1972 року в Мюнхені на дистанції 800 метрів.

Завдяки здобуткам Мар’яна Закальницького верхнянці надіються поліпшити матеріально-технічну базу місцевої школи, зокрема, довести до ладу стадіон та спортивний зал — «храм здоров’я». Сам Мар’ян звернув увагу на занепад спорту в селі. За його словами, коли стадіон мав належний вигляд, тут завжди можна було побачити не одного верхнянця. Тож, нині спортсмен висловив жаль з приводу існуючого стану. А ще — прикро вражений станом доріг в рідному селі:

«Вийшов увечері погуляти — і не знаю, як машини їздять, але тут ногу можна поламати».

Проте спортсмен висловлює вдячність всім землякам, підтримку яких, переконує, відчував у Берліні. А ще — найріднішим людям:

«Мама аж заплакала, коли я приїхав. А дід розповідав, що як вийшов з церкви, то всі його вітали, ніби він переміг на чемпіонаті Європи. Я також хочу подякувати всім людям, які не вірили в мене, і в Калуші, і в Києві. Це також стимулювало і штовхало вперед. Це зараз усі вітають і радіють».

Перший тренер чемпіона Європи Микола Богоносюк, який претендує на отримання звання Заслуженого тренера України, зазначив, що він теж був серед скептиків. Адже не вірив, що така висока перемога може статися так швидко. Проте, за словами самого чемпіона, саме завдяки Миколі Богоносюку він завдячує своїй любові до легкої атлетики. Характер учня тренер назвав залізним і «закальним»:

«Брат Мар’яна, Тарас Закальницький, свого часу був чемпіоном України. І я як тренер високі ставки ставив саме на нього. А Мар’ян тим часом тихенько працював. Але практика показала, що його залізний, стальний, «закальний» характер допоміг досягнути більших вершин, ніж людям, початкові дані яких були набагато сильнішими. Мар’ян показав, що завдяки праці можна досягнути більших вершин, ніж коли маєш все і зразу, але не хочеш працювати… Дякую Мар’яну за те, що він попався такий мені в житті. Дуже рідко трапляються такі наполегливі люди, які доходять до вершин. Верхня і Голинь мають багато талановитих дітей. Тому використайте цю нагоду, щоб допомогти таким талантам».

Чемпіон Європи з першим тренером Миколою Богоносюком

Мар’ян Закальницький свій успіх бачить у виконанні всіх вимог свого нинішнього тренера Олександра Шевченка:

«Я вірю в свого тренера. Він — дуже розумна людина. Тому моє завдання просте — виконувати всі його вказівки як на тренуваннях, так і на змаганнях. Я це зрозумів тільки минулого року. Якщо б розуміння було раніше, то і високі результати були б швидше».

Напередодні чемпіонату Європи в Берліні Мар’ян мав тренувальний збір у Киргизстані на висоті 1800 метрів над рівнем моря, де тренування в умовах розрідженого гірського повітря та надзвичайно високих температур були настільки виснажливими, що за словами чемпіона, їхати в Берлін вже не хотілося. Не вірив, що після такого виснаження зможе показати високий результат. Каже, що за тренування втрачає три кілограми.

«Але в Берліні тренер зумів мене налаштувати. Як наші діди воювали, так і я готовий був перемагати. А коли зумів обігнати олімпійського чемпіона, то сказав собі, що назад дороги немає».

Тим часом бабуся чемпіона Параска Яцків зворушила спогадом про юного спортсмена, якому, як виявилося, забороняли їздити на тренування в Калуш п’ять разів на тиждень, а згодом — двічі щодня:

«Ми сварилися з ним не ходити на тренування, бо в школі починалися «мінуси». Ми не пускали. Але він просив тренера, а той просив маму, бо дуже хотів тренуватися. І так добився свого. Це все його труд. Він прибігав зі школи і навіть не мав коли поїсти, бо біг на тренування».

Чемпіон Європи отримав Кубок від громади села Верхня

Мар'ян Закальницький з рідними, першим тренером, першим вчителем з фізкультури та головою Верхнянської ОТГ

Усі верхнянці цього дня хотіли втрапити в історію і зробити світлину на згадку з чемпіоном

Вітав чемпіона і його дідусь Юрій Закальницький. Юнак згадує кумедну історію:

«Коли ми повернулися з Китаю, де я посів четверте місце, а наша команда здобула срібло, то тільки тоді дідо сказав татові: «Ігоре, то я тепер бачу, що твій малий шось трохи сі тренірує».

Попри переможний настрій, Мар’ян не уникнув болючої теми — фінансування. За його словами, навіть спортсмени Білорусі отримують повне фінансове забезпечення від держави, квартири, автівки, вдвічі-втричі більше фінансування, хоч їхні результати на порядок нижчі, ніж у спортсменів України:

«Вони не витрачають на свою підготовку жодних власних коштів. А мені, коли готувався до Китаю, допомагала мама, бо своїх грошей не вистачало. Не було і допомоги від жодного мецената чи спонсора. Коли їхали на збори в Киргизію, то тренер вклав власні кошти, а йому їх обіцяли повернути через три-чотири місяці».

Після перемоги на чемпіонаті Європи Мар’яну Закальницькому обіцяють річну президентську стипендію і звання Заслуженого майстра спорту України. Наразі жодної фінансової нагороди спортсмен не отримав.

Тим часом, за рік Мар’ян стоптує сім пар взуття вартістю по 100 доларів за пару. Цього року професійні кросівки йому надіслав з Лондона земляк Тарас Філіпович, за що чемпіон Європи висловив йому особливу подяку.

До кінця року чемпіон відпочиває і не приховує: мріє навіть не про медаль, а хоча б про участь в Олімпіаді.

Юрій ТИМОЩУК, журналіст

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: