12-річного Романа Савельєва називають дитиною Майдану та українським Гаврошем... Містечко Яготин – батьківщина Роми. Хату Савельєвих там знають усі. Сусіди одразу кажуть: діти у циганській родині росли, як бур’ян при дорозі. Хтось зараз у тюрмі, хтось — у притулку, мати у розшуку за невиконання батьківських обов’язків. До Роми усій його рідні не було ніякого діла.
Єдиний, хто пишається хлопцем, це його старший брат. Одначе, самого Рому і він більше як півроку не бачив.
В його наметі на Майдані — скрізь фотокартки. Рома звик до спалахів фотокамер. Під час боїв він був улюбленим об’єктом фотографів. Вибухали гранати, Київ сповивав дим, а він пліч-о-пліч із дорослими дядьками йшов лава-на-лаву із “Беркутом”, ідеться у сюжеті Вікна СТБ.
Про ті всі події він ладен пригадувати годинами. От тільки про своє життя до Майдану, там, у Яготині, говорити відмовляється. Коли повіяли вітри революції, він поїхав з дому на одній з приміських електричок. У Києві розпочався його особистий Майдан.
Перемога Майдану стала його перемогою над собою. Він вже не краде, як тоді, на вокзалі. Він вчиться бойових прийомів, прибирає, готує їсти. І дорослі чоловіки мають його за побратима.
— Я ганялася за ним битий місяць, — згадує на своїй сторінці у Facebook журналіст Галина Сергеєва. — Я шукала де тільки можна , з ніг збилася, і в результаті — махнула рукою. А потім одного вечора йду я по майдану на включення, і дивлюся — біля гірки з бруківки коштує маленький худенький чорнявий хлопчик... Ми стояли з ним під “Глобусом” і говорили-говорили. Я купила йому цукерок. А він пошепки попросив у мене 20 гривень на сигарети. Я сказала, що курити шкідливо і не дала. Він образився. Але все одно призначив мені зустріч — через день біля квіткового годинника. Я пообіцяла прийти туди з камерою. Він не заперечував.
На прощання, згадує журналіст, цей йоршистий хлопчинка у задимленому камуфляжі зовсім по-дорослому подав їй руку.
І долонька, на диво, виявилася ніжною-ніжною.
— Такою ніжною і трохи вологою. Такою же, як і у моїх дітей. Адже йому — тільки 12 років, — твердить Галина Сергеєва.
