Геннадій Москаль: У мене зуб на “регіоналів”, бо вони підпалили Донбас, а самі втекли, як щурі з корабля

Губернатор Луганщини Геннадій Москаль вважає, що через п'ять років Луганщину можна буде повернути обличчям до України. А вже до кінця цього року там не залишиться жодного посадовця-регіонала.
Переглядів: 636
| Фото: gazeta.dt.ua

За словами Геннадія Москаля, місцеве населення нормально сприймає армію. А в усіх бідах, на думку людей, що симпатизують Росії, винні Нацгвардія, “київська хунта”, “карателі”, “бандерівці”, “фашисти”. Ці штампи були нав’язані регіоналами, котрі в силу своїх розумових здібностей, не могли нав’язати чогось іншого.

“Поки я не дав хорошої стряски, люди ще жили ностальгією за Партією регіонів. У районних радах були фракції Партії регіонів. Учителі, медики, держслужбовці — всі входили до ПР. Я в одному районі дав наганяй, в іншому, і ситуація почала змінюватися. Коли минулого тижня приїхав до Новопсковського району, то просто вигнав усіх регіоналів із сесійної зали, де проводив нараду, а голову РДА примусив написати заяву на звільнення. Вони ж нічого не роблять, за десять років у районі не з’явилося жодного серйозного підприємства, все на дотаціях. Поговорив з ними дуже жорстко і дав зрозуміти, що працювати по-старому при мені ні в кого не вийде”, — розповів Геннадій москаль в інтерв’ю ”Дзеркалу тижня”.

За словами губернатора, це дало результат. Педагоги, медики почали виходити з партії. Фракція ПР у Білокуракинській райраді терміново розпустилася — для цього терміново скликали позачергову сесію районної ради.

“Тобто якесь просвітління в головах людей настає, хоча й дуже повільно. До Нового року в нас не залишиться фракцій цієї партії. Я випалю Партію регіонів з Луганщини розпеченим залізом. Але натомість ми не заганяємо людей у жодну політичну силу — ні в президентську, ні в опозиційну, ні в якусь третю. У нас, мабуть, єдина область в Україні, де голова ОДА, заступники, директори департаментів, начальники управлінь, голови РДА та їхні заступники і т.д. не належать до жодної політичної сили. Кожен має займатися своєю справою”, каже Москаль.

Посадовець наголошує, що в нього “зуб на “регіоналів” за те, що вони підпалили Донбас, розв’язали тут війну, а самі втекли з поля бою як щурі з корабля”.

“Я звинувачую їх виключно в тому, що коїться зараз на Луганщині й на Донбасі загалом. Це їхні гасла зараз використовують “ЛНР” і “ДНР” — “каратєлі, нацики, фашисти”. Спровокували тут усе, накрутили людей, а коли втратили над ними контроль, втекли, кинувши все напризволяще. У нас єдина область в Україні, де не працює обласна рада (вона майже на 100 відсотків складається з регіоналів). Усі повтікали. А якщо втекли вони, то не потрібні фракції і в районних радах”.

“Я особисто розробив законопроекти про зміни територіального устрою Луганщини, щоб передати населені пункти з окупованих бойовиками до контрольованих Україною районів. І провів ці законопроекти через Верховну Раду. Завдяки цьому всі люди тут отримують пенсії, зарплати й соціальні виплати. Пенсії за листопад на Луганщині закрили ще тиждень тому. Якщо у фронтові села Укрпошта боїться везти гроші через бойові дії, особисто везу їх у супроводі БТРів і автоматників. Їжджу туди, куди попередня влада не потикалася навіть у мирний час… Щодня відновлюю перебиті газові й електричні мережі у фронтовій зоні, часто й по кілька разів в одному селі. Знаю, що завтра вони знову будуть перебиті, але відновлюю. Щоб люди бачили, що тут є українська влада, яка піклується про них”, наголошує губернатор Луганщини.

“У мене мало надій, що за один день чи місяць люди прозріють, зрозуміють, у якій країні живуть, і стануть її патріотами. Але я принаймні виводжу з людей цю “регіональну” заразу. Це вже видно наочно. Якщо в перші приїзди селяни дивляться похмуро й просять: “Скажите Порошенко, чтобы в нас не стрелял” (хоча бачать, що снаряди летять з “ЛНР”!), то на третій, четвертий раз уже говорять: “О, губернатор наш приехал. Можно с вами сфотографироваться?”

На думку Геннадія Москаля, для того,  щоб Луганщина стала проукраїнською, потрібні роки.

“Років за п’ять, гадаю, повернемо її обличчям до України. Але треба не просто сидіти й чекати, а працювати — дуже тяжко й наполегливо”.