загрузка...

Вінничанин Анатолій Боженко: Ми стікали кров’ю. А представники ОБСЄ нас перехрестили і поїхали далі

| Фото: 33kanal.com


Вінничанин Анатолій Боженко: Ми стікали кров’ю. А представники ОБСЄ нас перехрестили і поїхали далі

Дата публікації: 2015.01.28 | Коментарів: 0 | Переглядів: 4851

Вінничанин Анатолій Боженко (ліворуч) з товаришем Петром Стусом. Чоловіки разом потрапили у полон, лежали в одній палаті. Анатолій врятував Петра від смерті — виштовхав його ногами з палаючого бронетранспортера

— Сепаратисти схопили, коли віз воду на 32-й блокпост, — говорить вінничанин 52-річний Анатолій Боженко. — Командир частини, де я ніс службу, сказав узяти БТР і БМП у 24-ї бригади, дав людей. Ми виїхали, але потрапили в засідку. Намагалися відбиватися, та заклинило башту. Нас добряче шарахнуло, почали горіти.

28 грудня торік він повернувся з полону в Луганську. Тепер проходить реабілітацію у Вінницькому госпіталі. В Анатолія болить голова, не чує на праве вухо, погіршився зір, пише gazeta.ua.

— Із БТР нас викинуло. На мені загорівся одяг, обгоріла шкіра рук, обличчя. Я оглух, — розповідає у відпочинковій зоні госпіталю. Там холодно, тому одягнув куртку. Після повернення з полону збрив бороду, підстриг вуса. Говорить голосно, по приміщенню йде відлуння. — Врятувало те, що під формою був у своїй куртці і бронежилеті. До пізнього вечора пролежали обгорілі на узбіччі, стікали кров’ю. Повідомив по рації, що нас підбили, але командування не організувало вивіз поранених. Повз проїжджали представники ОБСЄ. Просили їх допомогти, та вони лише перехрестили нас і поїхали далі. Здали наші координати донським козакам, які і підібрали.

Чоловіка доставили в Луганську обласну лікарню. Він був контужений, обгоріли вуха.

— Медперсонал ставився до мене добре, — згадує. — Мастили якоюсь маззю зі сріблом. Казали, що від неї помолодшаємо. Перші дні не дозволяли в дзеркало дивитися. Навіть лампочку в коридорі викрутили, щоб ми себе не бачили. За тиждень прийшов до тями. Зрозумів, що в полоні. Покликав медсестру та попросив подзвонити. Вона злякалася і не дала, але обіцяла поговорити із завідувачем відділення. Той ввечері дозволив зателефонувати жінці. Сказав, що в тяжкому стані, але в лікарні. Дружина рвалася їхати спасати мене, та відговорив.

Луганян лікують разом із сепаратистами, але в іншому крилі, — продовжує. — Ті за гроші давали нашим хлопцям телефони, щоб зв’язуватися з родичами. Люди налякані. Будь-кого сепаратисти можуть поставити до стіни і розстріляти.

— Втекти з лікарні не міг. Опікове відділення знаходиться на дев’ятому поверсі. Біля кожних дверей чергують чеченці. Солдатів, які зі мною потрапили в полон, випустили через місяць, а мене тримали, бо я офіцер. Мене здав колишній солдат, з яким були на блокпосту. Зайшов у палату із сепаратистами і сказав: ото мій командир. Щодня викликали на допити. Питали, чого прийшов на їхню землю. Розповідали, що то вони захищають свою хату, дружину, а я там ніхто. Сказав, що захищаю Україну і що не боюся, навіть якщо мене розстріляють. Тоді розмова пішла спокійніше.

Сепаратисти розстрілюють за все без розбору. Привезли в лікарню двох “айдарівців”, сепари кинулися їх розстрілювати. Та начмед госпіталю — жінка — витягнула з кишені пістолет і пригрозила рознести їхні мозги по стіні, якщо тронуть їх. Айдарівців там дуже не люблять, бо ті постійно ставлять пастки сепаратистам. Одному навіть відрізали вухо для колекції.

— По полонених усе рішав полковник Віталій. Він працює в СБУ Луганської республіки, але мав російські форму і шеврони. Це професійний кадровий військовий. Коли когось випускали, то лише через нього.

11 грудня Боженку і кільком людям у палаті наказали йти на обмін.

— Хлопців забрали в одну машину, а мене в іншу. Замість обміну повезли в якийсь підвал. Там стояли ліжко, умивальник і туалет. В кімнаті нас було коли двоє, коли четверо. Але я постійно сидів з одним хлопцем-журналістом із Харкова. Його тримали чотири місяці. Знаю, що Рома звати. Говорити там не дозволяли. За нами постійно наблюдали чечени. Якщо чули, що розмовляємо, вривалися і били по чому бачили. Тричі чечени водили мене на розстріл. Виводили в двір і наказували бігти. Жодного разу не повівся на уговори. Стояв і дивився їм в очі. Один раз таки вистрілили, але в мене не попали.

У полоні молився про порятунок. Врятувався тільки завдяки батюшці, який нас благословив на службу, — каже Анатолій. — У нагрудній кишені носив іконку, що він дав. Урятували волонтери. Сєпарам потрібні були якісь ліки, і ті їх привезли. Волонтери завезли мене в Старобєльск. Звідти подзвонив дружині. Катя приїхала на машині з друзями. Як тільки підлікуюся, знову поїду в АТО.

35 тисяч доларів викупу хотіли терористи за бійця Анатолія Боженка. Гроші два місяці збирали у вінницьких школах та військових частинах. Мають $10 тис. Витратять на лікування і реабілітацію.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: