Цього дня українці провідують могили своїх близьких і рідних. Вважається, що після Великодня на цілий тиждень Господь відпускає душі померлих на землю. А вже у неділю ці душі приходять на цвинтар, тож рідні мають змогу з ними “поспілкуватися”, здобути певну позитивну енергію. А також — попрощатись, адже цього дня вони повертаються назад, на небо. Кажуть, коли у Провідну неділю падає дощ, то котрась із душ плаче, що Господь не відпустив її до рідних за земні гріхи, інформують ”Вікна”.
Цей день має і інші назви. Церковна назва свята — Томина неділя. Вона нагадує про день, коли воскреслий Христос прийшов до апостолів і один з них, Тома, не повірив у Його воскресіння. “Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани...” Тільки після цього апостол Тома навернувся. Він став великим проповідником і загинув мученицькою смертю за віру в Індії.
У різних регіонах різні звичаї. На Поліссі біля могил ставлять столи і лавки. І на Провідну неділю приходять всією родиною, накривають стіл і справляють поминальний обід. Так само поминають померлих і роми, котрих багато на Закарпатті.
За столом родичі повинні згадувати хороші справи рідної людини. До речі, цього дня, як і весь тиждень після Великодня, не треба називати померлих небіжчиками. У ці дні вони серед нас, тож із ними належить спілкуватись, як із живими людьми.
У Галичині, на Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате померлим на могили приносять крашанки та шматочок паски. Проте мало лише принести на могилу їжу та помолитись. Цього дня священики правлять на цвинтарі біля капличок. Опісля кожна родина має запросити отця, щоб той відправив на могилі й скропив її свяченою водою.