Ілюстрація. Першого січня у Дніпрі проведуть традиційний «бандерівський марш» зі смолоскипами Дніпровський історик, один із перших дослідників діяльності ОУН на Придніпров’ї Павло Хобот розповідає: ця заборонена за часів СРСР тема зацікавила його разом з колегою на початку 1990-х. У руки дослідників дивом потрапила єдина на той момент книга, присвячена діяльності націоналістичного підпілля в Східній Україні й видана в діаспорі. Підігрівало цікавість і те, що в той час «з переляку» відкрились архіви обласного СБУ, куди дослідники отримали доступ. Пізніше доступ до архівів на кілька років був обмежений, інформує "Радіо Свобода".
«Чому «з переляку»? Створювалась українська держава, і колишні працівники КГБ не знали як себе поводити. Нам з товаришем Дмитром Куделею поталанило потрапити до архівів і пару років працювати з документами. Це були архівно-кримінальні справи людей, засуджених за причетність до ОУН. Копіювання відбувалось у смішний наразі спосіб: ми переписували цікаві для нас документи вручну, а потім вже вдома Дмитро передруковував їх на друкарській машинці. Фотографувати не дозволяли, а інших технічних засобів не було».
Як згадує Павло Хобот, на той час були ще живі й безпосередні учасники підпілля, як рядові члени, так і керівники – Василь Кук та Петро Дужий. Молодим ученим вдалось записати їхні спогади.
«Дніпро – це столиця не лише підпілля в краї, на південно-східних землях, а й із зими 1942-1943 років, після загибелі провідника середньо-східних земель, і цієї території. Тобто ціла Велика Україна – і Центральна, і, умовно кажучи, Східна – була під проводом Василя Кука. Кук вивів підпілля на зовсім інший рівень. Що підпілля діяло в кожному місті й райцентрі, це зрозуміло, але й у багатьох селах були представники підпілля, в органах влади – якщо не учасники, то симпатики ОУН. Якщо оцінювати кількісно, то підпільні звіти називають п’ять тисяч учасників, це і члени, і симпатики, які співпрацювати в тій чи іншій мірі. В обласному архіві СБУ – близько 300 справ. Але насправді їх було значно більше».
На «Бандерівських читаннях» у Дніпрі громадські активісти говорили про популяризацію ідей націоналістичного руху в Україні. Одним із напрямків роботи вони вважають також належне вшанування пам’яті учасників українських національно-визвольних змагань XX століття, зокрема, Степана Бандери.
Наразі в Дніпрі спалахнула «війна» петицій щодо перейменування однієї з центральних вулиць на честь Бандери.
Робота над появою у Дніпрі об’єкта імені Степана Бандери ведеться з 2015 року, коли націоналісти запропонували перейменувати вулицю Леніна. Зазначає громадський активіст Кирило Дороленко:
«Однак Бандера нам допоміг. Усі «ватники» і «сепаратисти» накинулись на Бандеру, але вони пропустили такі назви вулиць як Романа Шухевича, Євгена Коновальця, навіть Дмитра Донцова. Для нас це важливо. Тоді ми домовились, що, умовно, рік-два почекаємо, а потім повернемось до цього питання».
Наразі петиція на підтримку вулиці Степана Бандери в Дніпрі зібрала понад півтисячі підписів із тисячі, необхідної для розгляду в міськраді, петиція ж проти – трохи більше 200 голосів.
Першого січня у Дніпрі проведуть традиційний «бандерівський марш» зі смолоскипами.