Афганські комуністи прийшли до влади у квітні 1978 року в результаті державного перевороту.
Ця подія не викликала ніякої реакції Заходу, оскільки Афганістан традиційно вважався радянською зоною впливу. Однак уряд Аміна, котрий захопив владу після повалення президента Нур Мухамеда Таракі у вересні 1979 року, не користувався підтримкою громадян і став особливо нестабільним після відміни конституції і спроби запровадити примітивну комуністичну диктатуру з однопартійною політичною ситемою. В країні почали формуватись повстанські мусульманські сили, загони моджахедів, які виступили проти режиму.
12 грудня 1979 року, після того, як стало очевидно, що Амін не в стані справитись з повстанцями, Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про введення радянських військ в Афганістан, повідомляє jnsm.com.ua.
27 грудня 75 тисяч радянських військ окупувало країну і поставило при владі маріонетковий уряд Бабрака Кармаля - для компартійного керівництва СРСР, котре розглядало Афганістан як плацдарм для поширення свого впливу на Середній Схід, був необхідний стабільний і передбачуваний режим.
Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан, що завершилась у лютому 1989 року, так і не припинила громадянську війну в країні і коштувала СРСР не тільки життя 15 тисяч громадян та близько 50 мільярдів доларів прямих матеріальних затрат, але й привела до різкого загострення стосунків із США, країнами Західної Європи та Китаєм і фактичного гальмування процесу розрядки. Зокрема, президент США Джимі Картер відкликав з Конгресу підписаний у червні 1979 року радянсько-американський договір про скорочення ядерних ракет середньої дальності і оголосив бойкот Олімпійських ігор, що мали відбутися у Москві наступного року.