Коли я чую, як президент України та чільні представники його партії обіцяють (турецьким бізнесменам, кредиторам з МВФ тощо) до кінця 2019 року відкрити вільний ринок землі в Україні, усвідомлюю, що ці діячі говорять про те, чого не розуміють. Абсолютно. Позаяк живуть в якійсь іншій країні.
Тема вільного продажу, без якого є неможливим «вільний ринок землі», є настільки об’ємною, що не вкладеться в п’ять чи десять блогів. Тим паче, я працював регіональним юристом в американо-українській програмі «Агроінвест». Тому — «в темі». Перелічую лише основні аксіоми, вочевидь, невідомі більшості з 254 народних депутатів, що за три тижні утворять коаліцію і спробують протягом місяця (!) змінити чинне законодавство з метою «відкрити ринок землі». Отже, що треба знати. І «наймитам народу», і власне громадянам, що очікують значного підвищення рівня власного життя в наслідок вільного продажу української землі іноземним громадянам. Поясню без спеціальних термінів, «на хлопський розум». Вважайте це лікнепом для ще зелених, недостиглих законодавців.
1. Вільний продаж, про який мовиться, стосується лише земель сільськогосподарського призначення. Коли ви продаєте/купуєте житловий будинок, ви продаєте/купуєте і землю під цією будівлею, котра надавалась (початково) для будівництва житлового будинку та його обслуговування. Забудовники міст житловими коробками-хмарочосами також купують земельні ділянки. І не лише в Києві.
Усім переліченим не бракує чинного законодавства. Як і народним депутатам, міністрам, прокурорам, суддям, працівникам офісу президента – власникам десятків та сотень земельних ділянок в усіх регіонах України. До слова, іноземні дипломатичні та консульські установи в Україні збудовані на земельних ділянках, попередньо придбаних у власність.
2. Земельні відносини регулюються Конституцію України та земельним кодексом, ч. 5 ст. 22 якого звучить наступним чином: «Земля сільськогосподарського призначення не може передаватись у власність іноземцям особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам». Ця заборона не с стосується земельних ділянок іншого призначення.
3. Заборона на вільний продаж земельних паїв, яку парламент щороку продовжує ще на рік, а потім ще на рік….легко оминається земельним баронами, як їх називають. Існує принаймні три найбільш поширених шляхи фактичної купівлі земельного паю. Всі тонкощі не буду розкривати. Натякну на загал.
Перший — найменш витратний. Його, приміром, полюбляє найбагатший депутат Миколаївської облради К, колишній міліціонер, засновник 38 підприємств, член Миколаївського міськвиконкому. Він знаходить в районах області бабусь – власниць паїв, старіше за 80 років. Платить їм дрібні гроші і викликає свого нотаріуса додому. Бабусі нотаріально оформлюють заповіт на користь К. за пів року помирають і… К. стає власником чергових гектарів землі в Миколаївській області.
Другий спосіб пов'язаний з довгостроковою орендою (до 50 років) земельних паїв. Третій спосіб — фактична купівля земельного паю через оформлення оплати, як грошової позички, яка не повертається. А право на землю за потрібним рішенням суду переходить до позичальника.
4. Створення земельного кадастру, який би охоплював всі землі в Україні ще не завершено. Депутат Д. Арахамія говорить правду, депутат В. Дубинський — не знає, як применшити роль конкурента в боротьбі за лідерство у фракції ЗЕ.
5. Попри заборону чіпати землю берегів рік (великих – в межах 100 метрів, малих — до 50 метрів) практично всі береги річок розорані. Ці землі в сільсько іністрації видавав відповідне розпорядження, ніхто не проконтролював їхнє невиконання. Адже мова йде про сотні мільйонів гривень в кожній області, які щороку банально потрапляють замість бюджету до кишень «смотрящіх за регіоном».
6. Запрошуючи інвесторів, керівники України говорять про вільний ринок землі в контексті швидкої приватизації 10 мільйонів гектарів земель, що поки знаходяться в державній власності. Саме про продаж іноземцям цього загальнонаціонального багатства йдеться в прес-релізах офісу президента.
Земельна реформа, завершальним (а не початковим) етапом котрої є вільний ринок земель аграрного призначення, передбачає кілька нижче зазначених кроків.
6.1. Ухвалення реституційного законодавства. Треба повернути землю чи грошову компенсацію спадкоємцям тих землевласників, у котрих землю забрали під час створення в Україні колгоспів (1922 – 1958 роки). Уявіть: земля в якомусь селі протягом кількох сторічь була власністю Терещенків. Потім землю забрали в колгосп і в 1995 році розпаювали, ніхто з Терещенків в колгоспі на той час не працював, але працювали Іванови, батьки яких прибули в Україну в 1933 — 1991 роках. Тепер в правнуків Терещенків землі немає, а Іванови торгують власними земельними паями. Поясніть цю «справедливість» інвесторові та пообіцяйте, що в Україні більше не буде революцій з колективізаціями, реваншом онуків куркулів тощо.
6.2. Необхідно завершити всі роботи по наповненню земельного кадастру інформацією про всю землю в Україні. Будь-який український громадянин з допомогою власного гаджету (про державу у смартфоні згадали?) повинен протягом хвилини дізнаватись хто є власником будь-якої земельної ділянки в межах держави Україна.
6.3. Провести реальну судову реформу. Інвестор не прийде, якщо не буде переконаний — в незалежному, об’єктивному українському суді можна захистити власні права. Навіть без особистого знайомства з амбасадорами, прем’єром, міністром юстиції, А. Богданом чи А. Портновим.
6.4. Закінчити інвентаризацію усіх земель сільськогосподарського призначення (з оцінкою станом на 01. 01. 2020). На папері вона триває вже кілька років. В реалі — практично не починалась.
6.5. Провести значну просвітницьку роботу серед дійсних та потенційних власників земель аграрного призначення. Визначити в уряді лише одну особу, уповноважену давати коментарі, роз’яснення щодо «вільного продажу землі в Україні». Всім іншим — зеленим депутатам, міністрам, прес-секретаркам — ЗАБОРОНИТИ ВВОДИТИ В ОМАНУ ДОВІРЛИВЕ НАСЕЛЕННЯ «власним, особистим» розумінням (?) суті земельної реформи.
