Ополє — найбільш «калуське місто» Польщі. Писав про це неодноразово. Місцеве «Радіо Ополє» має друковану та телевізійну версії найбільш цікавих, на думку редакції, програм. Одна з них присвячувалась книжці професора Stanisława Sławomira Niciei "Kresowa Atlantyda — tom III" .
Ojcowie polskiego bluesa: BogdanLoebl — poeta i Tadeusz Nalepa — kompozytor
Bogdan Loebl — поет, прозаїк, автор пісень народився під Калушем в 1932 році, в родині лісника (поляка) та українки (доньки священника). Богдан був правнуком Германа фон Лоебла, австрійського міністра у справах Галичини та намісника Моравії. Його прізвище є достатньо відомим в Австрії, Польщі, але незнаним в Україні, попри його маму-українку з Калуша. Далі не можу втриматись від цитати з книжки:
«Josef Loebl (1772-1816) był poborcąmyta w Kałuszu, a jegosyn, Antoni, prapradziadek Bogdana Loebla - szefempolicji w Drohobyczu. Loeblowie mająwe Lwowi ena Łyczakowie duży grobowiec, w którym spoczywa, oprócz Hermanna, jego brat, Ottovon Loebl - cesarski minister leśnictwa».
Тобто, мовиться про видатних осіб, похованих на Личаківському цвинтарі, з КАЛУСЬКИМ корінням. Будемо запрошувати австрійських, польських туристів до Калуша?
Починав Богдан в якості автора текстів для популярних пісень 70-х років минулого сторіччя. Позаяк калуська школа вивчення польської мови завше відзначалась якістю. Працював з бендами Blackout i Breakout (Piosenki "Anna", "Poszłabym za tobą" i "Po drugiej stronie tęczy" odpółwiecza nie tracą popularności i sądzę, że zawsze będą już evergreenami).
Він писав також протестні пісні. Приміром,"Te bomby lecą na nasz dom" — про війну США у В’єтнамі. Твори Богдана співали Niebiesko Czarni, Perfekt, Stare Dobre Małżeństwo i Nocna Zmiana Bluesa. Калуське дитинство Боді минуло в умовах багатомовності (він навіть встиг вступити до польської гімназії — теперішньої школи №1), на березі Лімниці. Річка була його "rzeka dzieciństwa", прo яку співали польські блюзмени. Bogdan Loebl товаришував з українськими ровесниками, вільно володів українською мовою. Власну молодість в Калуші він міфологізував в автобіографічній повісті "Piekłowe szłodoraju" (Warszawa, 2010).
Пекло завітало до Галичини 17.09.1939 року, з червоними від крови зірками на шапках московитів. Після окупації Калушу совітами стосунки між місцевими українцями та поляками погіршились. Особливо на початку літа 1941 року. І не без допомоги окупантів, які під виглядом українців вбивали поkяків та навпаки, в польських обладунках, нападали на українських селян. Родина Богдана терміново виїхала до Перемишля.
Більше до Калуша він не повертався. Навчався в Кракові, Вроцлаві, потім переїхав до Ополє. Співпрацював з місцевим театром «13 жидів», навколо якого гуртувалась опольська творча богема.
У Калуші народився, закінчив польську гімназію («червону» школу) професор Tadeusz Krwawicz (1910-1988) — окуліст зі світовою славою, представник відомої львівської медичної школи, колега професора із Самбору Emanuela Macheka. Обоє врятували тисячі паціентів від втрати зору. На їхніх надмогильних пам'ятниках в камені вибиті слова: "Przywracałeś wzrok żywym, niech ci światłość wiekuista świeci po śmierci".
Kałuszanin w Paryżu — так пишуть про видатного хіміка, професора Henryka Ratajczaka, народженого в 1932 році (він також навчався в польській гімназії Калуша, тепер це — школа №1), колишнього ректора Вроцлавського університету, директора наукової станції PAN в Парижі. Генрик, член Європейської Академії Науки та Мистецтва (Париж), товаришував із Єжи Гедройцем. Калушанин Г. Ратайчак організував в Парижі урочистості з нагоди надання Jerzemu Giedroyciowi звань почесного професора Вроцлавського та Білостоцького університетів.
У історію Калуша ввійшла й біографія Aleksandra Dietziusa (1879-1942). Він народився в Бєльську в родині Robertavon Dietziusa, почтмейстрата Emilii z domu Dittel — доньки професора медицини Віденського університету.
Олександр навчався у Вищій Технічній Школі (м. Берлін), від 1906 року працював у фірмах Сіменса.Там разом з братом Гансом він спроектував Luftschif, відомий в історичній літературі під назвою L-58. Далі наш герой проектував невеликі літаки, вивчав хімію в Швейцарії, де й був мобілізований в якості поручника австрійської армії через початок І світової війни.
Росіяни захопили Перемишль, де воював Олександр, і його, полоненого, вивезли в Забайкалля. У листопаді 1917 року, після більшовицького повстання, байкальські поляки та українці отримали свободу. Алекс повернувся до Польщі, де працював у фірмі Гарнетберга, запатентував 18 винаходів в галузі нафтопереробки та транспортування газу, товаришував з видатним польським математиком Хуго Штейнхаусом, що написав: «Aleksander Dietzius był najlepszym inżynierem, jakiego widziałem w życiu».
В 1929 році Олександр з дружиною, дітьми на особисте прохання президента Mościcki переїхав до Калуша та очолив одне з найбільших в тогочасній Польщі підприємств — TESP.
Надалі Aleksander Dietzius упродовж 10 років керував калуськими копальнями, запровадив в них високотехнологічне обладнання з Німеччини та Франції, викладав у Львівській політехніці, реєстрував нові патенти, пов'язані з винаходом синтетичної гуми. Коли до Калуша в 1939 році завітали «визволителі», Олександра позбавили директорської посади (він не був російським комуністом), дозволивши працювати пересічним інженером. Наступного року фірма Siemens запропонувала Алексу високу посаду, якщо він зможе виїхати з СРСР до Німеччини. Dietzius відкинув пропозицію, відмовившись працювати на ворогів Польщі. Чомусь згадались заробітчани-галичани, що на шостому році війни з РФ заповнюють вагони потягів «Львів — Москва» та «Івано-Франківськ — Москва»….
Після окупації Калуша німцями Олександру «пригадали» його відмову, і він був заарештований. Гітлеровці також ув’язнили доньку Олександра та розстріляли в нього на очах.
Сам видатний винахідник помер від голоду в Станіславській в’язниці взимку 1942 року, що після війни засвідчив його співкамерник Adolf Wilhelm. Адольф якимось чудовим шляхом залишився живим… Існує й інша версія смерті Dietziusa, з книжки Hugona Steinhausa "Wspomnienia i zapiski". Від Лідки, однієї з доньок Олександра, стало відомо, що його інша донька — калуська підпільниця — була заарештована німцями та розстріляна. Після чого було заарештовано й Олександра. Від в’язничних тортур він помер. Нащадки Dietziusa не змоги знайти місце його вічного спочинку в лісах навколо Станіславова, куди німецькі кати вивозили трупи.
Усі вище перелічені калушани любили це місто, де почувались щасливими. Наразі любов буває без відповіді. Я — про калуський туризм…
