Ян Чарнецький

Публікацій: 103

Деякі аспекти Вагнер-гейту

Ситуація з крахом операції СБУ щодо планованого арешту в українському аеропорту вбивць з приватної російської військової кампанії «Вагнер» показала більшість проблем СБУ, котрі не розв’язувались протягом 29 років. Аксіома  практичної політології– ви ніколи не створите дійсно незалежну державу без професійної, укомплектованої служби безпеки та відповідного національного законодавства. А законодавчі засади діяльності спецслужб не можуть існувати без чіткого визначення поняття «державна таємниця» та кола осіб, допущених до цієї таємниці.

Хто був присутній на вікопомній нараді в ОПУ, після якої хтось досі не відомий (чи відомий?) передав росіянам інформацію про плановану таємну операцію СБУ? Хто з учасників наради та технічного персоналу мав допуск до секретної інформації, оприлюдненій під час наради, а хто не мав допуску до державної таємниці?

Убивць із приватної російської військової кампанії «Вагнер» називають невидимою армією Путіна

Почнемо з понятійного апарату, сформованого українським законодавством. Відкриємо закон «Про державну таємницю». Ст. 1 визначає, що державна таємниця (далі також — секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері ОБОРОНИ, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Гриф секретності — реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації. А допуском до державної таємниці є оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Перш, аніж продовжити, нагадаю, що від квітня 2014 року триває війна між РФ та Україною. В умовах війни з  Росією президент Володимир Зеленський призначає керівником СБУ щойно «опогоненого» лейтенанта запасу Івана Баканова, знаючи, що дружина Баканова — громадянка Росії (з якою триває війна, вибачте за нагадування), а не України. Керівником власного офісу президент призначає Андрія Єрмака, рідний батько якого є офіцером ГРУ РФ та мешкає в Москві. Заступником Єрмака в ОПУ працює Ігор Жовква, рідна мати котрого є громадянкою Росії та мешкає в Петербурзі. Заради об’єктивності додам, що невістка президента Петра Порошенка також під час війни розповідала про власне російське громадянство. Свати Петра Порошенка мешкають в Петербурзі.

Перелік гіпотетичних «кротів» в українській владі можна продовжувати. Варто говорити і про всю фракцію ОПЗЖ, і про окремих міністрів КМУ. Теперішніх та минулих... Але сумний висновок є неминучим: родичі вищих керівників України, мешкаючи на території РФ чи України в якості російських громадян, є тим ключем, з допомогою котрого Володимир Путін може через шантаж примушувати до співпраці з ФСБ РФ українських чиновників. Це абеткова істина, яка «не відома» керівництву України. Чи все ж відома? І комусь з українських чиновників найвищого першого рангу було відмовлено в допуску до державних таємниць?

Що говорить вище згаданий закон, зокрема ст. 25, яка містить вичерпний перелік випадків, коли громадянину України (про запрошених на найвищі посади неукраїнських громадян навіть не йдеться – вони не мають права знайомитись з секретною інформацією!) відмовляють у наданні допуску до державної таємниці. Отже, допуск до державної таємниці не надається у разі:

сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом; відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці:

повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном; невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Як бачите, закон не забороняє допускати до державних таємниць громадян України, які володіють другим (в тому загалі і російським) громадянством, мають близьких родичів, зазначених в їхніх деклараціях, — громадян РФ. Коли ухвалювали цей законодавчий акт та відповідну Постанову КМУ 3 878, від 30. 07. 1996 «Про затвердження Положення про порядок надання, скасування та переоформлення допуску громадян України до державної таємниці» ніхто не передбачав майбутньої війни. Дехто з українських топ-чиновників, депутатських фракцій й нині продовжує вважати російських окупантів — братнім народом, РФ — стратегічним партнером України. А 87-річний Леонід Кравчук та 83-літній Леонід Кучма повторюють, що коли вони віддали росіянам українську ядерну зброю, вчинили мудро…

Замість викладання коментарів нагадаю, що після збиття росіянами голландського боїнгу з нідерландських збройних сил та спецслужб були звільнені всі офіцери, дружини котрих були громадянками РФ. Хоча ці жінки на абсолютно законних підставах мешкали разом із чоловіками. Аналогічно вчинили Туреччина та Греція — після окупації північного Кіпру турецькими військовиками, Британія з Аргентиною — в момент війни за Фолкленди. Офіцери, чоловіки та жінки яких були громадянами «ворожої» країни, були негайно усунуті від служби, не кажучи вже про допуск до державної таємниці. Їх справедливо вважали причетними до «групи ризику» — потенційних колаборантів. Під час війни діяти інакше — готувати себе до поразки.

Уявіть, що допуск до державної таємниці надали ізраїльському посадовцю чи військовому, дружина якого є громадянкою Ірану, Йорданії, Лівану. Або поспілкуйтесь з агентом ЦРУ США, діти якого є московськими студентами. Уявили? Смішно? Дивіться серіали про зазначені ситуації — їх зараз достатньо в мережах — і порівнюйте з Україною. Намагайтесь не плакати від простого усвідомлення критичної для українців ситуації. Немає служби безпеки держави – не існує і власне держави. Замість цього ми спостерігаємо ширму з синьо-жовтою фаною та збіговиськом «народних» депутатів, котрі після 29-ти років незалежності країни і тисячоліття тризубу вирішують вигадати «великий  герб» цієї країни.