Ян Чарнецький

Публікацій: 129

Суди мають бути залежними тільки від Закону

Одним з фундаментальних атрибутів правової держави (а інших до НАТО та ЄС й не приймають) є незалежність судової влади. Українську судову владу безперервно «реформують», починаючи від часів президентства Л. Кучми.

Кожен очільник України намагається підпорядкувати собі та власним посіпакам суди всіх інстанцій та юрисдикцій. Процес «нагинання» суддів цинічно продовжують називати реформою судової влади. Насправді метою будь-якого реформування державних інституцій в сучасному світі є задоволення інтересів більшості виборців, а не майнових та грошових витребеньок чергових каліфів з АПУ, ОПУ, КМУ, ГПУ, НАЗК чи НАБУ.

Отже, що вимагають пересічні українці від судової влади, чого усім нам бракує в діяльності суддів.

  1. Незалежності суддів в процесі розгляду справ, в момент ухвалення рішень, винесення вироків.
  2. Належної професійної підготовки суддів з постійним підвищенням кваліфікації, вивченням європейського досвіду.
  3. Реального доступу до правосуддя, для всіх, через зменшення розміру судового збору, мита та дозволу представляти в судах (окрім кримінального судочинства) інтереси фізичних, юридичних осіб спеціалістам в галузі права без свідоцтва адвоката.

До слова, цю передвиборчу  обіцянку партія «Слуга народу» досі не виконала.

  1. Конкурсного, прозорого відбору, включно з призначенням кандидатів в суддів, визначених під час виборів місцевих депутатів, міських шерифів, суддів першої інстанції.
  2. Надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченим громадянам виключно в межах правозахисної діяльності, за коши платників податків.

Нагадаю, що в цивілізованому світі правозахистом вважається захист майнових та нематеріальних прав людини ВИКЛЮЧНО в її взаємостосунках з  ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ, включно з посадовими чи/та службовими особами під час здійснення відповідних повноважень.

Усе інше не є правозахистом, який повинен оплачуватись з державного бюджету. Хто цю елементарну істину пояснить українським законотворцям?

  1. Ширшого застосування в кримінальному процесі інституту присяжних засідателів за умови вчасної оплати їхніх послуг (а не з річною затримкою, як нині)
  2. Поваги до судового процесу, яка виховується застосуванням кримінальної відповідальності за неявку особи та/чи її представника (без поважної причини) на виклик суду.
  3. Невідкладного та беззастережного виконання судових рішень.

Третина звернень українських громадян до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ) протягом минулих 20 років пов’язана саме з невиконанням органами української влади та місцевого самоврядування РІШЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ СУДІВ, ЯКІ ВСТУПИЛИ В ЗАКОННУ СИЛУ.

Звідки виникне повага до суддівської гілки влади та суддів (включно із шанобливим, історичним зверненням «Ваша честь»), коли будь-який клерк може протягом кількох років цинічно та абсолютно безкарно не виконувати рішення українського суду?

     Після проходження усіх трьох судових інстанцій (перша, апеляційна, касаційна) українські громадяни змушені звертатись до ЄСПЛ. Нагадаю чотири справи, рішення у яких були ухвалені на користь пересічних краян. Позаяк, окрім справи Долгіх О. В, я представляв інтереси селян від самого початку – розгляду позову про стягнення заборгованості із зарплати в судах першої інстанції. Потім рішення суду на користь громадян України держава в особі ДВС зухвало не виконувала. Далі ми звертались з позовом до ДВС. Чиновники знову не виконували рішення суду для посполитих.

Отже, ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Європейської Конвенції та ухвалив наступні рішення на користь громадян, які Україна відразу виконала.

  • Справа «Лисенко В. В. проти України», № 18219/02, рішення від 07. 06. 2007.
  • Справа «Долгіх О. В. проти України», №9755/03, рішення від 28. 06. 2007.
  • Справа «Лозинський П. М. та інші проти України», №28562/02, рішення від 06. 09. 2007.
  • Справа «Калашников М. В. проти України», № 22709/02, рішення від 11. 03. 2009.

Деталізувати обставини порушень не буду. Зрештою, у відкритому доступі можна усе прочитати. Лише зверну увагу читачів на більш свіжу справу, де заявником виступав миколаївець, якого суд дискримінував за ознакою статі, ставши на захист його екс-дружини. Вона всупереч рішенню суду не дозволяла зустрічі батька з донькою, хоча його аліменти були її єдиним джерелом доходу. ЄСПЛ 24. 07. 2018 ухвалив рішення у справі 25612/12 «Вишняков  С. О. проти України». Європейські судді констатували порушення ст. 8 Конвенції щодо невиконання рішення українського суду про доступ до дитини та зобов’язали Україну сплатити Вишнякову С. О. 7500 євро в якості компенсації завданої моральної шкоди. Шкода була спричинена чоловікові,  дискримінованому за ознакою статі!

Українські платники податків продовжують з власної кишені відшкодовувати брутальне невиконання рішень українських судів найнятими ними службовцями. До слова, ці чиновники складають присягу саме українському народу, який потім оплачує усі їхні «помилки».