Рік народження команди «Хімік» (Калуш) припадає на післявоєнний 1947-й подіваюсь, міський голова, випускник моєї другої школи Андрій Найда перегляне власну думку дотично неможливості існування туризму в Калуші. Якщо й надалі розбудовувати місто суто в якості робітничого гуртожитку біля промислових об’єктів «великої хімії» Прикарпаття, за кілька років в Калуській ОТГ не залишиться нікого, окрім пенсіонерів, пільговиків та хворих.
В 60-70 роках минулого сторіччя Калуш мав те, чого він вже не має нині – ІДЕНТИФІКАЦІЮ. Беззаперечно, місто без власного обличчя нікого не цікавить. Ані внутрішнього українського туриста, ані колишніх калушан, що воліють «вертати домів» чи бодай присвячувати свою річну відпустку малій Батьківщині. Про міжнародний туризм навіть не йдеться.
Де країни ЄС, Ізраїль і де Калуш? Не варто перелічувати всі показники протилежних шляхів розвитку вище згаданих спільнот. Достатньо проаналізувати ковідну пандемію зі щепленням. Зрештою, будь-які віруси з епідеміями колись помирають, а усе живе та вартісне воскресає.
Надійде час й нормальної презентації цивілізованому світові Калуша в якості чогось цікавішого за перманентну зону екологічного лиха. Наразі задля цієї мети протягом минулих 10 років я намагаюсь розповідати про Калуш та калушан у власному блозі на інтернет-платформі «Вікон»: vikna.if.ua/blog/author/10
Можливо, не всі 120 публікацій безпосередньо дотичні до містечка мого шкільництва, юнацтва. Проте майже повний перелік тем, котрі можуть цікавити туристів, я зачепив. Нині надійшла черга футболу в Калуші.
Позаяк калуський футбол був таким самим явищем, як калуський спотикач, калуська мова чи бойківські калушійки.
Якщо б пів століття тому якийсь мудрагель сказав в Калуші, що футбол – поза політикою, отримав би в писок. За цинічну брехню. Бо спорт, тим паче його величність ФУТБОЛ, є одним з різновидів політики. Коли на стадіоні футболісти разом з десятками тисяч глядачів співають славень власної нації (приміром «Дойчланд юбер алєс індер вельт»), спробуйте сказати їм, що футбол це щось таке…поза політикою. Галичина від останнього бою підрозділу УПА в 1956 році до відновлення незалежності України в 1991 році ані на мить не сумнівалась в тому, що наш футбол є дозволеною формою боротьби за українську державність.
Пів століття тому у вищому дивізіоні радянського футболу грало 6 команд з України: «Динамо» (м. Кив), «Шахтар» (м. Донецьк), «Зоря» (м. Луганськ), «Дніпро» (м. Дніпро), «Чорноморець» (м. Одеса), «Карпати» (м. Львів). Іноді одну з команд змінював харківський «Металіст». Українські команди доповнювали 5 московських клубів, пітерський «Зеніт», 3 закавказькі збірні та «Пахтакор» з Ташкенту. Гравці тбіліської команди «Динамо» розмовляли на полі грузинською мовою. Футболісти з єреванського «Арарату» вживали виключно вірменську. Гравці бакинського «Нефтчі» говорили турецькою (азербайджанська мова є лише одним з діалектів турецької). Узбецькі спортсмени, природньо, вживали узбецьку мову. А з ШЕСТИ українських вищолігових команд футболісти ЛИШЕ ОДНОГО КЛУБУ вживали на полі українську мову. Весь СРСР знав львівські «Карпати» в якості символу боротьби України проти російської окупації. Виключно перемогою українців над рашистами вважався - і досі так кваліфікується - виграш «Карпатами» 17. 08. 1969 кубку СРСР в Москві //vikna.if.ua/blog/author/10/20712/view.
Калушани в ті часи ходили на футбол, щоб вболівати за власну команду – легендарний «Хімік». На усіх домашніх матчах стадіон був майже повним. Оркестр грав польку, коли наші футболісти атакували. Похоронний марш звучав, коли гравець команди суперників, симулюючи отриману травму, лежав на полі :)
Правдиві калушери ще пам’ятали, як в 1957 році «за Калуш» грав 17-річний Йожеф Сабо. Тоді він був Йосипом. Це вже в незалежній Україні Йосип Сабо став Йожефом, Василь Рац виявився Ласло Рацом, а Іван Бобул — Іво Бобулом. Звісно, в ті часи Сабо був україномовним. Як і всі футболісти, що коли-небудь грали за калуський «Хімік». Український футбол без володіння українською мовою не відрізняється від російського. Навіть сам Олег Блохін власне перше в житті інтерв’ю Валентину Щербачову в 1969 році дав українською мовою. Російську співанку «А какая разніца, футбол – внє політікі» згадали?
Щоб краще уявити значення футболу в житті калушан, пригадаю приклад з власного життя. Двоюрідна сестра, Марія Квятковська, тодішня студентка Івано-Франківського медінституту. почала товаришувати з футболістом калуського «Хіміка». Позаяк футболом вона ніколи не цікавилась, прийшла з ним до нас. А потім поцікавилась його поведінкою на полі. Адже в грі людина розкривається повністю, навіть сама того не бажаючи. Ми з татом пояснили, що її обранець на полі – ніякий. Марічка відразу покинула того, кому з трибун нагадували, що його мама була «куропатков».
Про початки калуського футболу (українську команду «Зоря», єврейську — «Гашомер», польську — ТЕSP, німецьку — ТUR), його славну історію можна знайти чимало матеріалів в мережі Internet. Як і про смерть улюблених клубів: львівських «Карпат» та ФК «Калуш».
Дозволю лише нагадати найвидатніші командні досягнення калушан: виграш чемпіонату України серед трудових колективів, на призи «Спортивної газети», в 1978 році та перемогу ФК «Калуш» в 2 лізі зразка 2003 року, коли клубу брутально не дали підвищитись в наступній лізі українського футболу.
Наостанок скажу про видатних футболістів-калушан. За франківське «Прикарпаття» грали Іван Піцан та Роман Русановський. У львівських «Карпатах» відзначались Тарас Пацків та УБД Олег Івахнюк. За львівські «Карпати» та молодіжну збірну України з футболу виступав калушер Олег Гарас. Нині за «Дніпро-1» у вищій лізі успішно грає захисник з Калуської ОТГ Володимир Адамюк.
До слова, дніпрян тренує хорватський коуч Ігор Йовічевич, котрий з футболістами завжди розмовляє українською мовою (єдиний з 6 тренерів головної ліги, які володіють українською).
Італійське містечко Бергамо, чия футбольна команда «Аталанта» постійно грає в Лізі чемпіонів, за населенням лише в півтора рази більше за Калуську ОТГ. Мабуть, у футболі розмір не має значення…
