Ян Чарнецький

Публікацій: 177

Напередодні ювілею референдуму

Не відаю, як 30-ліття ювілею референдуму про незалежність України будуть відзначати 01. 12. 2021 в Миколаєві. Поки не знаю, чи взагалі  варто святкувати. Бо державотворчі  нації завше святкують видатні досягнення, а не тупцювання по колу, на кшталт циркової коняки. Нині ми досі не завершили декомунізацію. Дерусифікацію ще навіть не починали, як і створення направду української служби безпеки з міжнародним підрозділом.

В 1991 оці я обіймав посади керівника Секретаріату Миколаївського Крайового РУХу та очолював Миколаївську філію УГС, котра вже називалась Українською республіканською партією (УРП). Мінюст УРСР 15. 11. 1990 зареєстрував її в якості першої в легальної парії.

Про стратегічні помилки керівництва проукраїнської опозиції я говорив ще 30 років тому. Повторюю ще раз.

1. Листівки про те, що Україна може бути в п’ятірці європейських країн за рівнем життя, після виходу з Радянського Союзу, були майже геніальними. Вони абсолютно правдиво перелічували, скільки Україна добуває, виробляє, експортує, створює. Але автори агітації забували сказати виборцям про дрібничку – якщо залишити у владі стару комуністичну номенклатуру, котра навіть не перефарбовувалась в південному та східному регіонах України (на відміну від Галичини, Волині), життя не зміниться на краще. Тому ось вже три десятиліття ми «маємо те, що маємо».

2. Референдум про незалежність та вибори президента самостійної України не можна було проводити в один день.

2.1. З точки зору міжнародного права, формальної логіки та здорового глузду спочатку треба організувати референдум про створення незалежної держави, а потім (у випадку позитивного результату) обирати керівників нової країни, повсталої на світовій мапі. А якщо більшість виборців проголосувала би проти виходу України з СРСР, як на попередньому плебісциті «15 березня»? Якого б президента тоді обрали? Якої держави – УРСР чи СРСР?

2.2 Виборчі комісії залишались «старими», від попередніх виборів Верховної Ради УРСР. Досвідченим комісійним фальсифікаторам їхні компартійні куратори пояснили: будете «докидувати» фальшиві бюлетені «за Л. Кравчука» - вам ніхто з національно-демократичних спостерігачів слова поганого не скаже. Всі будуть робити вигляд, що не помічають порушень. Головне – результати референдуму, а кого оберуть президентом, для «бандерівців» не важливо. Тому сміливо робіть все можливе, аби наш комуністичний лідер переміг вже в першому турі.

2.3. Для вікторії Л. Кравчука національні-демократи свідомо не домовились про висунення одного, найбільш рейтингового кандидата. Усі демократичні претенденти на гетьманську булаву пояснювали власну згоду балотуватись можливістю відвідувати різні регіони країни та агітувати за незалежність України. Бо ж головне – результат референдуму, а комуністи та їхній лідер в кріслі президента будуть змушені розбудовувати…Що це було – наївність чи свідома шкідливість? Довідково: перший указ про декомунізацію президент Л. Кравчук видав ще в 1992 році. Потім, в 2005 році, народився аналогічний указ про декомунізацію від президента В. Ющенка. Але реально декомунізовувати Україну почали тільки в 2014-му, знадобились 22 роки очікування.

2.4. Після проголошення незалежності України 24. 08. 1991, підтвердженої референдумом 01. 12. 1991, демократи у ВР України на чолі з колишніми політв’язнями повинні були домагатись позачергових виборів нового парламенту нової держави не пізніше березня 1992 року. Адже від грудня 1991 року ВРУ втратила власну легітимність – її обирали за законом УРСР і для УРСР. Два з половиною роки поза жодним розумним сумнівом не правочинний парламент ухвалював закони. Недолугість деяких ми досі відчуваємо. Наведу лише один приклад – формування політичної нації з відмовою запису про етнічне походження в новому українському паспорті. Засуджувати колишніх дисидентів, що стали народними депутатами, отримали житло в Києві, за небажання оголошувати дострокові вибори українського парламенту навесні 1992 року, не маємо морального права. Як і їхнє братання з власними катами. Всі почувались сп’янілими – ось вона незалежність, ще за їхнього життя!

2.5. Повне ігнорування державотворчої функції єдиної державної мови – української. Більшість не вірила, що росіяни прийдуть на танках в Україну, щоб захищати російську мову.

Але всі вище наведені питання столичні провідники вважали другорядними та неважливими в порівнянні з бажанням отримати якомога вищий відсоток тих, хто голосує за незалежність України. Особливо це стосувалось сходу та півдня України. Миколаївська організацію УРП працювала на перемогу референдуму та підтримувала кандидата – очільника нашої парті Л. Лук’яненка. Штаб знаходився в приміщенні Миколаївської організації «Просвіти» - вул. Адміральська, 41. Нашим партійним куратором була Тернопільська організація УРП. Окрім цього, постійну підтримку надавав «хрещений батько» Миколаївської філії УГС, народний депутат України, екс-політв’язень М Горбаль.  Тони листівок українською та російською мовами, плакати з біографіями І. Мазепи, С. Петлюри, С. Бандери щотижня надходили до Миколаєва.

В листопаді 1991 року Миколаївщину щотижня відвідували агітатори, які головний наголос робили на результаті референдуму. Ми допомагали в організації зустрічей з виборцями (Миколаїв, Вознесенськ, Первомайськ, Південноукраїнськ), окрім Л. Горохівського, народним депутатам України Л. Скорик, Д. Павличку, доброї пам’яті М. Гориню, Героям України В. Чорновілу, Л. Лук’яненку.

Які обіцянки агітаторів за незалежність України виконані/не виконані?

1. «В незалежній Україні рівень життя громадян дорівнюватиме європейському». За рівнем середніх зарплат, мінімальних пенсій та заробітних плат Україна посідає останнє місце в Європі. Одначе за рівнем зарплат, хабарів, пенсій суддів, міністрів, дітей партноменклатури Україна дійсно увійшла в п’ятірку найбагатших держав.

2. «Розвиткові російської мови в Україні ніхто й ніщо не буде загрожувати». Ця обіцянка перевиконана. Без володіння українською мовою можна працювати міністром, очільником державного банку, керувати містом – мільйонником.

3. «В Кримській області УРСР буде три офіційні мови: російська, українська та кримськотатарська». Запитайте про цю обіцянку в українців, татарів, що нині мешкають в окупованому Криму.

4. «Україна не вступатиме у військові блоки, зберігаючи власний суверенітет». Цю обіцянку виконали. Хоча вже заплатили життям 14 тисяч українських громадян.

5. «Україна відмовиться від ядерної зброї, як непотрібної для нетральної держави, якій ніхто не загрожує». Виконано.

6. «Не будемо різати по-живому: кордонів між братніми Україною та Росією не буде». Виконано. Навіть 8 – му році війни між РФ та Україною зберігається безвізовий режим.

7. «Пільги всім учасникам бойових дій, які СРСР вів на території 26 країн світу (від 1939 року до 1991 року) будуть збережені». Виконано. Україна – єдина держава з колишніх республік СРСР, де зазначені пільги з кожним роком лише збільшуються.