Ян Чарнецький

Публікацій: 132

У Раді активізувались русофіли

Російськомовні народні депутати України з президентської партії, на кшталт М. Бужанського, ніяк не можуть заспокоїтись. Спочатку вони намагались протягнути через парламент зміни до закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який навіть Конституційний Суд рішенням від 14. 07. 2021 визнав таким, що відповідає Конституції України. Тепер зазначені самоназвані євреї вимагають відставки урядового уповноваженого з питань захисту державної мови в Україні. Попри доволі мляву діяльність уповноваженого (який закон – такий і уповноважений), саме існування посади для захисту українців у нібито власній державі не дає спокою слугам невідомо якого народу. І це відбувається на тлі відверто слабенького українського мовного законодавства, якщо порівнювати аналогічні закони, котрі беззаперечно діють в РФ, РП чи історичній Батьківщині критиків – Ізраїлі.

Перш, аніж починати розмову про захист гуманітарних прав росіян та російськомовних громадян України,  потрібно зробити принаймні три речі. Спочатку відвідати міста Донецької, Луганської областей, які протягом 2014 року два-чотири місці перебували в складі ДНР/ЛНР, й поцікавитись в аборигенів, як путінські танки утвердили їхнє право почувати себе росіянами в Україні. Біля зруйнованих житлових будинків на так званій лінії розмежування можна замислитись про якутів, дагестанців, які з автоматами завітали до України, щоб захистити когось з російськомовних «братів».  Далі, враховуючи відсутність запису про національність (етнічні походження чи приналежність) в українському паспорті, запитати в захисників продовження російського гуманітарного панування в Україні: яким документом вони можуть довести власну неукраїнську етнічність. І останнє – скерувати усіх  до читання мовних законів, що діють в сусідніх країнах. Власне, спробуємо «зробити це разом».

1. В Росії серед 142 мільйонів громадян 6 мільйонів є етнічними українцями. Від 2014 року із зрозумілих причин українцями визнають себе лише сімсот тисяч осіб. Всі органи влади РФ керуються федеральним законом «Про державну мову РФ», ухваленим 01. 06. 2005 (остання зміна внесена 30. 04. 2021). Половина статей закону присвячена тому, що в усіх органах державної влади, місцевого самоврядування, в будь-яких сферах людської життєдіяльності на території РФ повинна використовуватись виключно одна державна мова – російська. Нагадаю, такий суворий закон ухвалено у формально федеративній країні. Порівняйте з Україною, де міськими головами найбільших міст (Харкова, Одеси, Дніпра) обирають осіб, що не володіють українською. Їх не повинні були навіть реєструвати в якості кандидатів в мери. В жодній країні світу, окрім України, не допускають на посади керівників міст громадян, які не володіють державною мовою. В улюбленій депутатом В. Рабіновичем Росії навіть для роботи московським двірником потрібно скласти іспит на знання російської мови та показати роботодавцю відповідний сертифікат.

2. Погляньмо на Болгарію, колись найбільш проросійську країну соціалістичного табору. В цій державі мешкають 8 мільйонів громадян, з яких 84 % є етнічними болгарами, 9 % - турками (з рідною турецькою мовою), 5 % складають роми, які розмовляють не болгарською. У відповідності до ст. 3 Конституції Болгарії, від 13. 07. 1991, болгарська мова є ЄДИНОЮ офіційною мовою зазначеної країни. З усіма відповідними наслідками. Навіть в місцях компактного замешкання етнічних турків немає жодної посадової особи будь-якого органу, яка б досконало не володіла болгарською мовою. Уявити, що мером Пловдива чи Варни можуть обрати телепня, який не володіє болгарською мовою, неможливо.  Такого болгарофоба просто не зареєструють в якості кандидата на посаду. А Конституція в Болгарії є дійсно основним, а не декларативним (як в Україні), законом.

3. Корисним є досвід сусідньої Польщі, де серед 38-мільйонного населення 2 мільйони осіб мають українське громадянство. Від 07. 10. 1999 в РП діє закон «Про польську мову». Його ухвалили ще до вступу Польщі в НАТО та ЄС. Тому цитую преамбулу цієї устави: «Парламент Польщі: врахувавши, що польська мова є основним елементом національного самовизначення та багатством національної культури, врахувавши історичний досвід, коли боротьба ворогів та окупантів з польською мовою була інструментом знищення нації, визнаючи необхідність захисту національної самобутності в процесі глобалізації, визнаючи, що польська культура є складовою частиною спільної, багатокультурної Європи, а збереження цієї культури та її розвиток є можливим лише шляхом захисту польської мови, визнаючи захист польської мови обов’язком всіх публічних органів та інституцій Польщі та обов’язком всіх громадян Польщі ухвалює цей закон». В Україні варто запровадити аналог ст. 11a. 1: «Іноземець або громадянин Польщі, який постійно проживає за кордоном, може отримати офіційне підтвердження знання польської мови після здачі екзамену з польської мови як іноземної. Офіційним підтвердженням знання польської мови як іноземної є сертифікат знання польської мови, що видається Державною Комісією Підтвердження Знання Польської Мови як Іноземної. Сертифікат підтверджує знання польської мови як іноземної на одному з нижченаведених рівнів знання мови:1) A1, A2, B1, B2, C1 i C2 – у групі для дорослих осіб, 2) A1, A2, B1 i B2 – у групі для дітей та молоді (рівень A1 є найнижчим підтверджуваним рівнем знання мови, а рівень C2 є найвищим рівнем володіння мовою)». Зайве писати, що закон про єдину в Польщі державну мову забезпечує її одноосібну присутність ВСЮДИ. Навіть в містах Сілезії, котра остаточно стала польською територією лише в 1945 році. До цього весь Шльонськ протягом семи сторічь був у складі німецьких, чеських держав і стовідсотково говорив німецькою мовою. «Львов говорит по-русски»  у виконанні А. Садового згадали? А «історична» російськомовність Одеси з Миколаєвом нікому не муляє?

4. На завершення довідки зверну увагу на Ізраїль. Тому, що теперішні погоничі України чомусь вперто не бажають використовувати досвід саме цієї держави. Де серед 9, 5 мільйонів ізраїльських громадян 2, 3 мільйони є арабами й 200 тисяч - етнічними українцями. Четверта частина населення Ізраїлю розуміє російську мову, а мільйон тамтешніх євреїв (радянських пенсіонерів) в повсякденному житті користаються російською говіркою в якості рідної. Проте російська армія чомусь не захищає російську мову в Тель-Авіві з Єрусалимом ))) В Ізраїлі відсутня конституція. Її заміняють 14 законів, котрі звуться ОСНОВНИМИ або КОНСТИТУЦІЙНИМИ.  Першим основним законом була Декларація про незалежність Ізраїлю, ухвалена в 1948 році. Останній з нині відомих основних єврейських законів парламент (кнесет) ухвалив 19. 07. 2018. І зветься він «Основний закон: Ізраїль — національна держава єврейського народу». Закон визначає Ізраїль як історичну батьківщину євреїв та їхній "національний дім", в якому вони реалізують своє право на національне, культурне, релігійне та історичне самовизначення. Право на самовизначення в Ізраїлі належить виключно єврейському народу. ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ ІЗРАЇЛЮ Є ІВРИТ. Тобто, протягом 70 років формально в Ізраїлі існувало дві офіційні мови: іврит та арабська. Одначе арабську були зобов’язані знати лише євреї, як служили поліцейськими, лікарями в місцях компактного замешкання арабів. Приміром, мої колишні одногрупники з кораблебудівного інституту, які працюють в космічній агенції Ізраїлю, протягом 30 років навіть не намагались вивчити арабську мову. Навіщо? Тепер, від серпня 2018 року іврит став не однією з двох офіційних мов, а єдиною державною мовою Ізраїлю. Тобто, в навчальних закладах арабська мова стала факультативною. Її можна вивчати, а можна ігнорувати. На відміну від державного івриту.