Українські та західні політологи почали обговорення щойно народженої двомовної книги (виконаної водночас українською та англійською) професійного 65-річного дипломата, екс-міністра МЗС України Володимира Огризка про перспективи РФ. Твір носить назву «Розпад Росії: загроза чи шанс?» та є доступним в мережі за посиланням.
Мене важко кваліфікувати в якості симпатика В. Путіна. Хоча я відрізняю теперішнє керівництво РФ від конкретних російських громадян – моїх давніх товаришів (етнічних українців, росіян, татарів). Так само не варто ототожнювати усіх українців чи євреїв з постаттю злого коміка В. Зеленського. Будь-які узагальнення виростають з браку об’єктивних знань і є пристойною формою невігластва: «Та всі вони - росіяни, мусульмани, чиновники (потрібне — вставте) …є однаковими».
Правозахист в будь-якій формі передбачає рух в сторону об’єктивності. Звісно, абсолютної об’єктивності — нейтральності, як вічної істини, в людській природі не існує. Але про очевидні речі, котрі випинаються з потрібної, добре скомпонованої роботи В. Огризка, не потрібно мовчати. Якщо коротко рецензувати твір, згадується біблійна мудрість про непомітність дерев’яної колоди у власних очах на противагу піщинки в оці опонента.
Розумію, що згадувана книжка присвячена Росії, а не Україні. Проте, допоки не існує аналогічного, високо професійного творіння про нашу країну (можливо В. Огризко ще працює над «українською перспективою»), хтось мусить робити порівняння держав, що воюють. Отже, вперед.
- На сторінці 7 читаємо про «неадекватність російського офіціозу». А український офіціоз є адекватним, особливо, коли відкриває рота під час інтерв’ю західним ЗМІ?
- На думку автора, в РФ вся влада належить корпорації співробітників спецслужб, які правлять спільно з місцевими олігархами (стор. 9). Мабуть, в Украні влада належить українському народові, а не олігархам?
- ВВП Росії на душу населення — нижче рівня Португалії (стор. 21). В. Огризко не планує порахувати ВВП України в порівнянні з тією ж Португалією? Про рівень зарплат та пенсій в цих двох країнах я вже писав.
- Православні церковні заходи в Росії відвідують 4, 3 мільйони осіб, а мусульман в РФ — щонайменше 13 мільйонів. Вважаю цей дисбаланс не критичним. Позаяк більшість громадян і Росії, і України є войовничими атеїстами. За власними вчинками, а не театралізован — Москві та в регіонах, можна припасувати й до України. Чи киянин В. Огризко цієї української реальності не бачить? Не існує такого розриву між мешканцями різних частин однієї країни, якщо подивитись на цивілізовані держави, а не посттоталітарні уламки соціалізму з людським обличчям.
- Про перенесення столиці РФ з Москви в глиб країни, як порятунок федерації (стор. 45), можна говорити і в українському контексті.
- «Демографічна криза, відплив робочої сили (стор. 52) свідчать, що виїхати за кордон прагне 20 % населення Росії (стор. 53)». Це про РФ чи Україну? Мабуть, не про нас. Бо серед української молоді виїхати за межі Батьківщини планує 80 % опитаних.
- Смішно читати про російську корупцію (стор. 54), яка призводить до того, що 20 % державного бюджету розкрадається. А в Україні бюджетні кощти не розкрадаються? Чому УСІ міжнародні інстанції вважають український рівень корупції значно вищим, аніж російський?
- І на останок цитую кілька цифр, що на думку В. Огризко, свідчать про побудову в Росії тоталітарної держави, яка незабаром зникне. Наразі серед 142-мільйонного населення РФ силовий блок, без армії, налічує 2, 5 мільйонів осіб (18%). Російська армія складається з 850 тисяч службовців (6 % населення країни).
- Погляньмо на Україну, що не розпадається, бо ж не є тоталітарною, поліцейською державою. Наш офіціоз, так само брехливий, як і російський, стверджує, що населення України досі складає 41 мільйон осіб. Силовий блок досягнув 700 тисяч службовців. Це 17% населення, майже, як «за парєбріком». Армія, що тримається на рівні 250 тисяч військовиків, складає ті самі 6%, як в РФ.
Вочевидь, сусідів треба вивчати. В перш чергу Польщу та Росію. Їхній найкращий досвід мусимо переймати. Навіть в Росії такий досвід існує. Порівняйте, приміром, як працюють реформовані російські залізниця та авіакомпанії. Бо С. Лещенка, що отримує по пів мільйона гривень щомісяця за написання позитивних блогів про «слуг народу», в якості ЧЛЕНА НАГЛЯДОВОЇ РАДИ державної «Укрзалізниці», в Росії немає. Водночас, рівень залізничного сервісу є. Спробуймо спочатку реформувати, покращити власне життя в Україні. А вже потім будемо допомагати росіянам після розпаду їхньої держави. Якщо попросять запровадити програми: «Велике крадівництво», «Віце-президента не обирали, а він є», «Ебонітовими паличками — по спинам протестувальників для вироблення електрики», «В кожен телеекран — піськограянароялі», «Продуктові картки – це прикольно».