У мене є карта поляка. Від 2014 року, коли склав іспит з польської мови консулу РП в м. Одеса. Коридор на Одесу з Миколаєва досі відкрито. Щодня вранці автобуси безкоштовно перевозять миколаївців (жінок з дітьми, пенсіонерів) в Одесу. Для мене, в 62 роки, немає логістичної проблеми мігрувати до Калуша, Івано-Франківська, Львова чи Вроцлава. Усюди є родичі, друзі, товариші. Але я залишатимусь в Миколаєві до перемоги над к@ц@пнею. Як зовнішньою, так і внутрішньою. Іноді не знаю, котра є більш чисельна.
Дехто з місцевих, виїхавши до РП з дітьми (старшими за 16 років) запитують в паблік-групах земляків: «Чем памочь? Ми тут сабіраєм гуманітарку». Відповім без матюччя, хоча важко стримуватись.
ГОЛОВАНА ВАША МОЖЛИВА ДОПОМОГА — ПОЧНІТЬ НАРЕШТІ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ!!! Не ганьбіть мене – громадянина України та інших, які тут отримують ракети, міни, бомби, снаряди від «руцького міра» – цицькіпуцькіна, від якої вас не змогли відірвати протягом 30 років. Бо ви й не бажали від’єднуватись, смоктали руцкій ізик через серіали, соціальні мережі, телебачення та радіо. Мені не потрібна ваша проросійська гуманітарна допомога, можете залишити її собі. Краще станьте нарешті на 32 році незалежності України незалежними українцями, а не рашистами. Припиніть хоча б з вашими дітьми спілкуватись мовою окупанта, який вигнав вас з домівок.
Намагайтесь в Польщі говорити польською, в Німеччині – німецькою, а в Україні – УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. Не соромтесь робити помилки, люди ВАС ЗРОЗУМІЮТЬ ТА ПІДТРИМАЮТЬ. Відчуйте себе українцями, а не «ми тоже украйонци, руцкаяичниє». Якби вся Україна була україномовною частиною НАТО, РФ не напала б на нашу країну. Ви це усвідомлюєте? Чи це так само важко осягнути, як українську мову?
ЧИМ ДОПОМОГТИ? Припиняйте бути частиною руцького міра пуцькіна, сукабєєвої, шойгі. Якщо не можете, виїздіть до Росії, вам немає чого робити в Європі та Україні, як частині європейського гуманітарного простору. Медвідь, тайга, балалайка, водка, сільодка, щі, російський матюк – це все ваше рідне. Не пхайтесь до Європи з вашими руцкімі язиками. З цих язиків крапає кров 18 тисяч українських громадян, вже замордованих Росією від 2014 року.
І не треба протягом 8 років теревенити про російськомовних бійців в лавах ЗСУ. По-перше, усі команди, військові статути вже українські. В армії не може бути двомовності, інакше підлеглий не зрозуміє командира. По-друге, в бою людина постійно перебуває в стресовому стані між життям та смертю, тому викрикує ті слова, іноді зовсім позацензурові, котрі відклались на підсвідомому рівні. Не рівняйте ваше життя від 1991 року й донині з долею солдата, що може загинути кожної секунди. Для вас діють різні методики вивчення української мови. До слова, я від 2014 року не зустрів жодного українського вояка, навіть в Станиці Луганській, який би заїкнувся про державний статус російської мови в Україні, як вимагають ваші ідейні друзі - пуцькін та лавруха. Хлопці з автоматами, котрі ще не оволоділи в достатній мірі українською мовою, сприймають брак власних знань в якості НЕДОЛІКА, а не предмету геройства. На відміну від вас, російськомовні.
Ви так звикли? Ви до 5 років ЗВИКЛИ класти і дзюрити в колготки, не добігаючи до туалету. Перевчились? Вам по-російські зручніше? А якщо люди, що вас приймають, скерують вас за російським військовим кораблем і скажуть, що їм так ЗРУЧНІШЕ? Не провокуйте нікого на повну відвертість та зручність.