Завжди війна в історії людства була тим лакмусовим папірцем (як нас навчали на шкільних уроках хімії), який витягував назовні все, що сиділо десь там, глибоко на споді, кожної людини. Чи людської, за фізичними ознаками, істоти, у котрої ніколи не було душі та й вже не буде. Трупи окупантів засипають землею, як скажених хворих тварин. Без відспівування на намогильного хреста.
Аналогічний висновок можна зробити і про поведінку націй, держав, військово-політичних блоків, міжнародних формально правозахисних, миротворчих організацій. Від часів російської царівни Катерини (німкені, тогочасної Ангели Меркель, яка вивчили російську мову) та смоленського єврея Гжегоша Потємського, в українських підручниках його досі кличуть графа Г. Потьомкіна, братніми народами були не українці та полки, а виключно великороси та малороси.
Нащадка козацького полковника Миколу Гоголя примусили двічі переписувати «Тараса Бульбу», інакше цар не давав «грант» на видавництво цього твору. Тарас на думку російського самодержця був недостатньо проросійським та антипольським. Пам’ятаєте слова Тараса: «Ну что, помоглі тєбє, синку, твої ляхі?» М. Гоголь, що зупинився на дорозі від українця до росіянина і втратив розум, бо так і не став великоросом, але залишив українство, вписав цю гидоту під примусом. Інакше не отримав би грошей за книгу. Що сказав би М. Гоголь, Т. Бульба нині, спостерігаючи ту величезну допомогу Польщі для українських біженців від російських (братських) бомб, ракет, снарядів. Сподіваюсь, лакмусовий папір війни змусить російськомовних уходців з Маріуполя, Харкова чи Миколаєва за тарілкою благодійної грибної зупи або житнього журека зрозуміти, кому потрібно було створювати міф про братній народ (РФ) та ворогів з РП.
Лакмус військової агресії Росії показав усю антиукраїнську сутність православної церкви московського патріархату, яка в Україні виконую роль одного з підрозділів ФСБ РФ. Мільйонери в рясах (з українськими паспортами) жодного разу не засудили РФ, її військово-політичне керівництво, бажаючи многая літа В. Путіну та його підлеглому мільярдеру з хрестом на шії Кірілу, що освячує сьогоденну війну Росії проти «братньої» України.
Варварські бомбардування та обстріли росіянами Києва, «матєрі городов руцкіх» та Харкова, як лакмус, посприяли тому, що у деяких виборців нарешті відкрились очі на нардупи з ОПЗЖ, три десятки котрих знали про напад РФ 24. 02. 2022 і завчасно покинули територію України, разом з родинами та награбованими коштами. До речі, усі опезежопери скористались власним другим громадянством. Чи не пора позбавити їх українського громадянства?
Лакмус війни формує питання до політичних діячів, які щодня на камеру вигулюються біля постів київської територіальної оборони: чому ваші сини призовного віку продовжують навчатись в Європі, США? Хіба не на часі повернутись до України та збройно захищати Батьківщину? Чому 29 тисяч добровольців з усього світу вже прибули до вашого Києва і воюють за вас а вам все «не на часі»?
Ставлення до української мови, як головного національного ідентифікатора, в умовах війни виявилось публічним лакмусовим папірцем людяності. Радісно зустрів звістку про те, що у Львові, І-Франківську, Тернополі, Хмельницькому, Калуші з’явились безкоштовну курси вивчення української мови, створені для переселенці – втікачів від військової агресії РФ на Сході та Півдні України. Це мудре рішення. Не будемо з’ясовувати, хто і чому з російськомовних громадян України, які сотнями тисяч прибули в Галичину та півтора мільйонами (!) в Польщу, протягом минулих 30 років не міг або не забажав вивчити українську мову. Почнемо все з чистого листа. Нині, наприклад у Львові (його населення - 750 тисяч осіб), перебуває 300 тисяч російськомовних втікачів від війни. Просте лакмусове питання: скільки десятків, сотень, тисяч з них застановились лишитись в Галичині та вже почали відвідувати БЕЗОПЛАТНІ курси української мови?
До слова, у великих містах Польщі (Варшава, Краків, Вроцлав, Познань, Лудзь, Люблін) також є безкоштовні курси як польської, так і української мови. Дізнайтесь, скільки російськомовних громадян України намагається вивчити українську мову в Польщі. Відповідаю – 0. Ось вам ще один лакмус. На курси безкоштовного вивчення української мови записують здебільшого…поляки.
Чому досі не націоналізоване майно фізичних та юридичних осіб російської федерації в Україні. Лакмусовий папірус відповідає. Тому що чиновники, які повинні це робити і не роблять, мають власні активи на території РФ окупованих росіянами Криму та ОРДЛО. Ці потвори з українськими паспортами бояться відплати. Вони все ще планують «договоріцца гдє-то посрєдінє». Слідкуйте за перемовинами під час війни.
Війна вручає лакмусовий папірчик в руки кожному. І мусиш відповісти, без щонайменшої брехні, в першу чергу самому собі – хто ти є, з ким ти, на чиїй стороні (ДОБРА – УКРАЇНИ чи ЗЛА – РОСІЇ). І третьої відповіді не існує. Бійтесь тих фарисеїв, що заявляють: ми проти Прутіня, а не проти росіян; ми патріоти, але були і залишаємось принципово російськомовними (нам так удобнєє); з Росією треба домовлятись, погоджуючись на компроміси; НАТО Україні не потрібно, але, як біженка, я хочу жити в країні, що належить до НАТО.
P. S. Пишу під звуки гарматних пострілів, сидячи у власній квартирі в Миколаєві. Це наша арта знову насипає мишебрацьям, які є гіршими, аніж німецькі нацисти зразка 1942 року.
