Чи потрібно Україні подавати заявку на вступ до НАТО? Коротка відповідь — так. На питання: чи приймуть нашу державу до НАТО в наступному році є також коротка відповідь. Але зі знаком мінус — ні. Далі повідомлю те, чого офіційна влада не домовляє.
Отже, Україна 30.09.2022 подала заявку про вступ до блоку НАТО за скороченою процедурою, без ПДЧ та, відповідно, виконання умов цього плану. При цьому українські чиновники у власних інтерв’ю говорять про неприпустимість подвійних стандартів, посилаючись на прийом до НАТО Фінляндії та Швеції без вимоги ПДЧ.
Для всього цивілізованого світу отаке порівняння є некоректним та вкрай непрофесійним. Не буду перелічувати усі складові політичної недоречності українських спікерів. Лише нагадаю, що в авторитетних рейтингах несприйняття корупції Фінляндія та Швеція протягом останніх років стабільно посідають місця у першій п’ятірці. Україна з власною всесвітньо відомою корумпованістю усіх гілок влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, відсутністю незалежної судової влади тощо не здатна навіть потрапити до першої сотні рейтингу. Слово корупція в Європі стало синонімом сполучення «влада України». Не буду нагадувати сотні загально відомих прикладів. Лише зупинюсь на випадку, виявленому польськими надавачами гуманітарної допомоги (українські правоохоронці нічого «не помічають, бо в долі»?) Чиновники запорізької ВЦА розікрали гуманітарні вантажі на суму більш як 300 мільйонів грн. Їх ніхто навіть не звільнив. Злодії й надалі працюють на високих посадах. Ви можете уявити таку ситуацію у Фінляндії ? А мільярдера потрійним громадянством І. Коломойського, якому шведські суди «пробачають» багатомільярдні борги перед бюджетом країни, що збирає кошти волонтерів на зимовий одяг для власних захисників, ви уявляєте у Швеції?
Забудьте про Фінляндію, Швецію, які ми НІКОЛИ не наздоженемо за рівнем життя. Україні варто в дискусіях з натівським керівництвом наводити приклади інших країн, не скандинавських, в яких рівень корупції на момент вступу до НАТО був співмірним з українською ситуацією. Але ті країни приймали авансом під обіцянку побороти корупцію, створити незалежні антикорупційні органи, забезпечити свободу слова etc. Погляньмо на Туреччину, Угорщину з огляду на відсутність свободи слова, переслідування опозиції, політичну корупцію, авторитаризм президентів.
Щодо боротьби з корупцією лише Болгарія та Румунія намагаються виконувати зобов’язання, які вони взяли на себе, коли просили прийняти їх до НАТО у 2004 році. Цього не сказати, приміром, про Албанію (прийняту до альянсу у 2009 році) та її нелегальні зв’язки з Косово. Чим албанська корупція краща за українську, я не знаю. Але в Брюсселі, певно, відають.
НАТО 27.03.2020 року прийняло до власних лав Республіку Північну Македонію. Хто бував в Скоп’є, знає, що є так звана мусульманська частина цього міста, котра абсолютно не контролюється поліцією. Так існують власні закони. Проте, чиновники північноатлантичного альянсу три роки тому вирішили, що зазначена країна, разом з власними театральними збройними силами, відповідає критеріям для вступу в НАТО.
Звісно, Україна повинна більш наполегливо стукати у двері натівців. Варто пояснювати, що ми вже заплатили за власне членство життями 140 тисяч українських громадян, вбитих росіянами протягом 2014–2022 років. Після звільнення від московитських окупантів українського Криму, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей потрібно порушувати питання про негайний вступ України до альянсу, через форс-мажорні обставини, що скасовують раніше встановлені процедури для інших претендентів.
Ми пам’ятаємо, що до НАТО не можуть прийняти державу, у якої є хоча б 1 квадратний метр окупованої кимось території. Інакше наступного дня країни блоку мусять вступити у війну за визволення захопленої землі, відповідно до усім відомої статті 5. Це одна з причин, чому кіпріоти не можуть вступити до НАТО, попри наявність на острові двох британських військових баз — морської та авіаційної. Туреччина, членкиня НАТО від 1952 року, 20. 07. 1974 окупувала до 40 % території Кіпру і створила там північно-кіпрську державу, досі ніким не визнану, окрім Туреччини. Майже 40 років тривають «мирні» перемовини між Кіпром та Туреччиною за участю міжнародних миротворців з ООН. Це той шлях, котрий офіційна Анкара пропонує Києву та Москві стосовно Криму. Так званий невійськовий, дипломатичний спосіб розв'язання проблеми передбачає втрату Україною частини території навічно, при отриманні турецькими миротворцями власного бонусу.