Спробую вас трохи відволікти від трагічного сьогодення.
Наш гастрономічний смак формується в дитинстві. Пам'ятаєте рекламу пиріжкової у Львові між двома світовими війнами — "Смачно, як у мами"? Говорив з молодшим братом Ігорем, згадували дитячі роки.
Найсмачніший мед ми споживали в дитинстві, в місті Золоте-1 (ми там народились, в селищі Карбоніт), який захопили рашисти. Наша бабуся — Меланія Михайлюк, неписьменна старша донька куркулів Михайлюків з Білокуракіного, пізнала голод 1932/33 років. Тому вставати з-за столу не дозволялось, поки щось ще лишалось в тарілці. Коли нам видавали млинці з медом, не треба було й згадувати про цей закон. Смачнішого меду, аніж в Золотому, я не їв ніколи, ніде. Й вже не скуштую. Так само, як і малину в дідусевому городі, або чорну черешню в селі Черніїв, побіля Станіслава, в саду татового старшого брата Генріка (Герасима).
Проте зараз оповім про білий ром "Гавана клаб", котрий продавався в гастрономі Кульберга в місті Калуш, зупинка "Стройбаза", на початку вулиці Хмельницького. Ми вчотирьох мешкали в однокімнатній клітці на вул. Хіміків, 2/42. На власні 65 років я відвідав більше трьох десятків країн. Але смачнішого рому, аніж в дитинстві, не пив.
Найближчими друзями тата були Славек Скавінські, авторитетний політв'язень, та лікар Борис Фьодоров. Ми з братом знали, де захована пляшка білого рому для особливих випадків. Тому тихесенько пили ром, а в пляшчину доливали воду. Одного разу батько запросив Славека на справжній кубинський ром. Далі ситуація нагадала швейкіаду: чим більше вони пили, тим тверезішими ставали. Славко не витримав, зробивши висновок: Бодя, цукровий самограй з рідного Сокаля (60 градусів) такуй краще за той слабенький ром.
Каюсь, сподіваюсь Бодя та Славек мене пробачили. Вони десь там, в інших світах. Найкращий білий ром — кубинський.
