Я тоді мешкав у Калуші, вчився в російській середеній школі № 2 (в сусідніх українських школах №№ 1, 3 не було вільних місць, тамтешні діти навчались в 2-3 зміни).
Останні бої УПА на території Галичини скінчились в 1956 році. Західна Україна вважала гравців тих «Карпат» героями рівня бійців «партизанки».
Вся Калущина (батьківщина Степана Бандери) після 17 серпня 1969 року тихесенько віталась: «Слава Україні. Героям слава. Наші вграли москалів в самій Москві. Україна такуй буде самостійною. Бігме».
Хлопці, які бігали з гумовим бальоном навколо саморобних брам в кожному калуському дворі, писали на власних футболках прізвища гравців «Карпат».
В 1969-му футболісти «Карпат» та 20 тисяч українських вболівальників, котрі співали «Черемшину» в Москві з правдивими словами «Соловейко звив гніздечко в стрісі, кулемет заховано у лісі. З вечора в садочку, в тихому куточку жде Бандера, жде», розпочала нову фазу змагання за незалежність України.
Цю боротьбу нині продовжують українські бійці в зоні АТО. Форма боротьби змінилась. Але ворог той самий – Кацапія (в перекладі «катівня») зі столицею в м. Москва («гнила річка»).
Тому варто згадати тих героїв. Тренер «Карпат» — Ернест Юст, начальник команди — Карло Мікльош, капітан Ігор Кульчицький. Інші гравці: Левко Броварський, Геннадій Лихачов, Володимир Булгаков, Габор Вайда, Петро Данильчук, Віктор Турпак, Ростислав Поточняк, Валерій Сиров, Іван Герег, Янош Габовда, Володимир Данилюк.
За всю історію футбольних чемпіонатів СРСР львівські «Карпати» були єдиною вищоліговою командою, гравці якої на полі розмовляли українською мовою. Інших п’ять українських клубів «вишки» були російськомовними.
Вболіваю за «Карпати» впродовж 45 років. Вболіватиму ще не менш, ніж 45!
