Кожне наступне покоління українців вважає, що до нього в нашій країні нічого не існувало: ані боротьби за незалежність України, ані героїв, ані самвидаву, ані кадебістського терору…
Мені в Миколаєві вже довелось чути, що люди, які щодня від 18-00 до 20-00 стояли на місцевому Майдані протягом 3-х МІСЯЦІВ (грудень 2013 – лютий 2014), вибороли незалежність України і перебування Миколаївщини в складі нашої держави, а не пуцькіної новоросії. Голова Миколаївської ОДА В. Меріков, 1976 року народження, офіційно заявив, що з тими громадськими організаціями, яких він не бачив на миколаївському майдані, МОДА співробітничати не буде. Нагадаю, що першим заступником голови МОДА на прохання В. Мерікова працює колишній член ПР В. Луста. Люстрація по-миколаївськи….
Нині, вітаючи краян з Днем Прапора, хочу коротко нагадати про перших миколаївських прапороносців, поки мені не розповіли, що синьо-жовтий прапор до Миколаєва привіз колишній член КПУ, СДПУ, няшноїукраїни, єбиногоцентру, ПР В. Луста або хтось з інших заступників очільника Миколаївської ОДА.
Отже, перший український національний прапор на території Миколаєва зберігався в будинку автора «Історії України-Руси» Миколи Аркаса на вул. Адміральській. Він був продемонстрований учасникам установчих зборів миколаївської «Просвіти» в 1907 році.
Перші вуличні бої під синьо-жовтим прапором в Миколаєві вели гайдамаки Херсонського куреню на початку 1919 року проти російських червонопрапорних більшовиків в районі перетину вулиць Адміральської та Московської.
Цим прапором послугувались миколаївські українські націоналісти-петлюрівці, яких на території сучасної Миколаївщини розстрілювали до кінця 1926 року за участь в «контрреволюційних петлюрівських організаціях», тобто навіть через пів року після вбивства енкаведистами С. Петлюри в Парижі.
Український національний прапор використовували похідні групи бандерівців та мельниківців в 1941-1944 роках, що діяли в Миколаєві, Федорівському (Новодеському), Куцобалківському (Новобузькому), Баштанському районах, де загинув Б. Бандера, молодший брат С. Бандери.
Наступного разу синьо-жовтих прапорів довелось чекати до весни 1989 року. Перші прапори були привезені з Києва та Львова і з’явились на засіданнях миколаївської «Просвіти» завдяки І. Гаврилишину, В. Кіперу, славної пам’яті А. Могилевичу.
Перший раз миколаївські рухівці простояли весь день під синьо-жовтним прапором на вулиці 02.09.1989, відбиваючи атаки ментів на чолі з теперішнім київським генералом В. Марченком та кадебістських провокаторів, очолюваних полковником В. Черепенком, в районі перетину вулиць Біржова та Соборна, побіля книжкового магазину «Молода гвардія».
Від початку квітня 1990 року і по серпень 1991 року включно, представники миколаївських організацій УГС/УРП та РУХу ЩОНЕДІЛІ , від 12-00 до16-00, ВПРОДОВЖ 17-ти МІСЯЦІВ стояли з синьо-жовтим прапором на вул. Соборній/Шевченка побіля магазину «Дитячий світ». Депутатське прикриття несанкціонованих мітингів з розповсюдженням самвидаву, антикомуністичних листівок, газет «Саюдісу», миколаївських видань «Чорноморія», «На сторожі», львівського «Поступу» здійснювали місцеві депутати І. Гаврилишин (випускник СШ № 6 м. Калуша), автор (випускник СШ №2 м. Калуша) та Б. Головченко з Л. Акімовим (члени УГС). Найбільше адмінпротоколів (14-ть) за «торгівлю газетами без дозволу», «організацію несанкціонованих масових заходів» працівники Центрального райвідділу міліції склали на автора, депутата Центральної райради м. Миколаєва.
Постійним прапороносцем був С. Вдовиця. Щотижня захищали наш прапор та розповсюджували слово правди О. Гілякін, В. Крупка, О. Мот, В. Кацан, В. Кіпер, О. Малицький, Т. Кіпер, А. Тертичний, М. Воробець, Л. Кричевська, Є. Вакула, Г. Бульботко, І. Самуляк, В. Кіпіані, І. Гайванович, Д. Кремінь, Р. Шпак, В. Спиця, славної пам’яті П. Саранчук, В. Бойченко, Ф. Грозов, В. Сліпець, Б. Мороз. Практично всі вони брали участь і в миколаївському, київському майданах. О. Гілякіна було поранено на київському Майдані в лютому 2014.
Вітаю всіх згаданих та неназваних побратимів з Днем Українського Прапора, котрий ми утверджуємо в Миколаєві впродовж останніх 25 років! Шануймося, бо ми того варті! Слава Україні! Героям слава!
