За повідомленнями українців, які мешкають в нідерландському королівстві, імідж України в останній місяць зазнав відчутних, невиправних втрат, викликаних звинуваченням політиків та державних інституцій нашої країни в причетності до переховування крадених творів мистецтва.
Нагадаю преамбулу скандальної історії. Вночі 10.01.2005 року з музею в м. Хорн була викрадена колекція – 24 роботи голландських художників 17 СТОРІЧЧЯ та 70 творів зі срібла. Минуло майже 11 років, і 07.12.2015 нідерландські ЗМІ, з посиланням на директора музею Ада Гірдинка та місцевого приватного детектива Артура Бранда, повідомили наступне: вкрадені картини знаходяться в Україні. До переховування краденого причетні торговець антикваріатом Борис Гуменюк, голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок та екс-керівник СБУ Валентин Наливайченко.
Вочевидь, ані Тягнибок, ані Наливайченко не мають жодного стосунку до вигаданих звинувачень. Тому голландські ЗМІ не можуть навести бодай якийсь натяк для виправдання власних наклепів. Але і вибачатись не поспішають – а раптом українські правоохоронці щось «накопають» проти опозиціонерів?
На жаль, нідерландські «детективи» не читають книжок. Навіть, якщо в них йдеться і про їхню країну, і про викрадення картин 17 СТОРІЧЧЯ з провінційного музею, і про авантюриста Бориса зі східної Європи, який володіє українською, російською, польською мовами і торгує творами мистецтва.
Американська письменниця Донна Тартт в 2013 році опублікувала власний третій роман (два попередні залишились ніким непоміченими), який в російському перекладі потрапив до читачів наступного року. Товста книжка, за яку авторка отримала Пулітцерівську премію, зветься «Щегол» (The Goldfinch). Роман названий на честь картини відомого голландця Карла Фабріціуса «Щиглик», створеної в 1654 році (!).
До роману «Щиглик» Д. Тартт була відома лише багатим особистим життям. За її версією, останню книжку вона писала впродовж 10 років. За цей час Донна кілька разів зустрічалась в Амстердамі з людиною, яка все їй переповідала.
І про викрадення картин 10.01.2005 року з музею м. Хорн, і про замовника зі Східної України. І про російсько-українську мафію, яка організовувала подальший супровід робіт до Донбасу. І про торговця картинами Бориса («чи то поляка, чи то українця»), котрий наприкінці роману отримує від голландської поліції гроші за переданий їй антикваріат.
«Гадалка» Донна стверджує, що в 2003 році вона передбачила пограбування нідерландського музею, яке трапилось за два роки. В 2013 році панночка Тартт передбачила, що через два роки «Борис» запропонує владі Нідерландів повернути картини за винагороду.
Не хочу обговорювати літературний хист передбачення. Так само, як і випадковий збіг обставин – єдине, чого ніколи не трапляється в нашому земному житті.
Тим, хто дійсно шукає 24 викрадені картини голландських митців 17 сторіччя (вартість яких дирекція музею занижує в кілька разів), потрібно спочатку нормально допитати двох осіб: громадянина України «Бориса» та американку Донну Тартт. Чіпати американців Нідерланди бояться. Тому на горіхи дістається Україні. Як завжди.
