Цей етнічний поляко-українець (Jan Sobieski) вважається одним з трьох найвизначніших польських королів. Українські джерела іноді помилково називають його Іваном Собишиним. Очевидно тому, що рід «Собєскі», саме так звучить це прізвище в оригіналі, з’явився наприкінці 13 сторіччя w miejscowości Sobieszyn nad Wieprzem.
Постать «Яна з Галичини», як і будь-якої видатної особи, котра вплинула на розвиток Європи, вкрита безліччю міфів та легенд. Як говорить академічний тлумачний словник української мови, легендою є оповідка про якісь події, оповиті фантастикою, чи вигадана, прикрашена, неправдива розповідь про щось, не підтверджена фактами, котрі мають юридичне значення.
Про деякі легенди, пов’язані з Яном ІІІ, членами його родини та Калушем, читачі «Вікон» вже поінформовані. Повторюсь, цей польський король залишив по собі стільки легенд та історичних загадок, що заслужив на багатотомне видання історії Польщі, Литви, України часів Собєських. Зокрема, Ян написав 4 000 листів, з яких офіційна Варшава оприлюднила лише трохи більше 300. Чотири десятки з них написані в українських містах. Жодного, написаного в місті Калуш, досі не легалізовано. А вони мусять бути, враховуючи часті відвідини міста Яном протягом різних фрагментів власного життя. Недаремно в Калуші стояв мисливський будиночок Собєського. Про швидкість пересування котрого на коні, навіть разом з військом, в XVII сторіччі складали легенди.
До слова, нині хочу спростувати загально відому легенду про наявність в Яна єдиного кохання на все життя, себто, Марисеньки. Значно сприяли цій міфологемі польські державні історики, оприлюднюючи лише десяту частину листів Яна, засновника польської еротичної літератури. Одна жінка – легенда, неправда. Насправді Ян освідчувався в любові принаймні трьом дівчатам (за якою жінкою він полював у Стамбулі, мо’ четвертою), кожну з яких називав cправжнім коханням власного життя.
Про Марисеньку, в яку він закохався з першого березневого погляду 1655 року і обожнював наступні 40 років, написано багато. Про її попередниць – нічого. Навіть в цитованій авторами видання «Молодість Яна Собєського» (м. Варшава, вересень 1844 року) автобіографії, написаній Яном власноруч, про двох дівчат – ані слова. Пишучи біографію, він – християнин бажав залишитись для історії однолюбом, вірним одній Батьківщині, одній Жінці. Ян самостійно створював власну легенду, штучно прикрашаючи автобіографію. Усі ми робимо аналогічно. В реальності Яну не бракувало жінок. Єдиних. Читаймо.
Спочатку доведеться викласти коротку передісторію. В 1640 році 11-річний Ян та його 12-річний брат Марек вирушили з Жовкви до Кракова. Супроводжував їх гувернер Paweł Orchowski, якому батько синів Якуб безмежно довіряв, як охмістрові (управителю власних майнових справ). На літні вакації в 1645 році брати повернулись до Жовкви вже без П. Орховського, котрий загадково помер під час їхнього навчання. Жодної інформації про конфлікт управителя з молодими панками, обставини смерті неймовірно близької до Собєських людини немає. Чому?
Після того, як хлопці відпочили в Жовкві, Золочеві, Яворові, Стрию, Львові, вони наприкінці цього ж року за наказом батька вирушили в «Grand Tour», вчитись в Європі (Берлін, Амстердам, Гаага, Брюссель, Париж!) Цього разу супроводжувачем вже дорослих братів призначили також зниклу в наступній історії РП особу. Хто він – Sebastian Gawarski?
Пан Себастьян не зміг втримати юного красеня Яна від зв’язку з молодою парижанкою. Дівчина народила хлопчика. Що сталось з дитиною майбутнього короля об’єднаної держави Польщі та Литви, не відомо. У всякому разі брати раптово покинули Париж та подались до Англії. Там їх наприкінці 1646 року застала звістка їхньої матері Софії Теофіли про те, що батько помер і похований. Проте синам варто продовжувати навчання. Чи писав листи Ян француженці, мамі власної першої дитини, не знаю. Можливо, вони є серед тих тисяч захованих владою РП, або в архівах французьких кардиналів, засновників відповідних спецслужб. Старший брат Марек (улюбленець батьків, оголошений ще в юності майбутнім спадкоємцем) та мати Теофіла були категорично проти будь-яких зв’язків молодшого сина з жінками нижчого, аніж в Собєських, походження.
Після початку повстання Б. Хмельницького мати зажадала повернення синів додому, в листі, отриманому Собєськими 24. 07. 1648 року вже в Брюсселі. Хлопці повернулись, успішно воювали. Марек в 1652 році загинув після потрапляння в полон під Батогом. Мати ніколи, до власної смерті в 1661 році не пробачила Янеку смерті старшого брата. Теофіла вважала: краще б загинув Ян, який уникнув такої долі через новий роман. Тому він не брав участі в програній поляками битві біля Батога.
Майбутній король та автор тисяч цидул Марисеньці – єдиній жінці (насправді, щонайменше – третій) усього життя тоді закохався вдруге. Цього разу не у французьку, а польську красуню, доньку гувернера Павла Орховського. Цієї дами також прагнув литовський гетьман Michał Pac, на той момент заочно заручений з французькою шляхтянкою з роду de Lusso. Хто «зіпсував» сироту Орховську, не відомо. Хоча легенда каже, що Янек. Відбулась дуель. Міхал, на 5 років старший за Яна та більш вправний, тяжко поранив суперника. Собєскі лікувався у Львові, коли його полоненому брату українські козаки відтяли голову. Міхал скасував «французьке заручення» і не одружувався ні на кому до власної смерті. Панна Орховська залишилась його єдиним коханням на все життя. А Собєські – найлютішим ворогом. Також до останнього дня.
Після одужання Ян попросив у Теофіли дозволу на шлюб зі скомпрометованою панною Орховською, яку він палко кохає. Панна вже відповіла взаємністю й віддалась на той момент юному полковнику («Пане полковнику, мій синьоокий….»)
Далі – про легенди. Чому в жодному польському історичному документі немає імені Орховської, другого за ліком визначного кохання Янека? Варшавський офіціоз каже, що Теофіла заборонила сину будь-які контакти з вже пані Орховською і швидко видала її заміж за бідного польського шляхтича аналогічного дріб’язкового походження. Скільки коштів було сплачено цьому чоловікові за зіпсовану наречену, дослідники не цікавляться. Як і не питають, а чому жодне джерело не називає імені доньки Павла Орховського, утаємничує прізвище її чоловіка та майбутню долю. Про набагато менш дотичних до родини Собєських персонажів написані наукові роботи. А розумна, освічена Орховська зникла. Як юна красуня могла в Галичині 1652 року так безслідно зникнути, щоб всі забули не лише її вигляд, а навіть ім’я?
Отож, пропоную на розсуд читачів дві легенди.
Перша: Софія Теофіла винайняла кілерів, котрі викрали, вбили панну Орховську і приховали місце її загибелі. Іншого способу уникнути конфлікту з єдиним неслухняним сином, котрий вважав справою честі одруження з Орховською, в Софії – нащадка короля Данила Галицького не було. Тоді все виглядає логічним. Яну підступна мама сказала, що видала заміж його кохану за «якогось» шляхтича і профінансувала їхній терміновий виїзд поза межі Галичини чи навіть Польщі. Ян протягом трьох років шукав Орховську, допоки в березні 1655 року у Варшаві, на території королівського замку не побачив 14-річну Марисеньку. Яким чином можна знайти юну сироту Орховську, якої вже немає серед живих, а місце поховання жертви – утаємничене? Теофіла назавжди викреслила з польської історії навіть ім’я доньки Орховського, управителя їхньої родини.
Скептикам додам наступне. Заміжній статус коханої жінки ніколи не спиняв Яна. Достатньо згадати його сексуальні стосунки з Марисенькою, коли вона була жінкою Яна Замойського – Собєпана. В 1661 році Ян та Марисенька навіть потаємно пошлюбились у Варшавському костелі (з обміном обручками), не повідомивши ані кардинала, ані чоловіка Марисеньки та матір Яна, котра невдовзі померла. За життя вона безуспішно вимагала від Янека припинити будь-які стосунки з Марисенькою Замойською. Тому ідея викреслити Орховську з числа живих цілком могла прийти до голови матері Яна. Теофіла жалкувала, що повторити з Марисенькою те саме, що і з Орховською, було неможливо.
Друга легендарна версія є не такою кривавою. Пам’ятаєте мисливський будиночок Яна Собєського в Калуші, де він зупинявся під час власних полювань в лісах, полях навколо Калуша? Чому Ян не залишався ночувати у старостинському замку на території фортеці? Бо потребував втаємничення. Йому не були потрібні свідки його побачень у мисливському будинку. Куди міг таємно прибувати яворівський, стрийський староста, полковник, а згодом гетьман Ян Собєський. До речі, офіційна біографія короля Яна ІІІ Собєського у Вілянівському музеї налічує лише одні (!) відвідини Калуша Яном в 1672 році. В такому разі є питання до біографів короля. Для кого був збудований мисливський будинок в Калуші? Яким чином Собєські мандрував між Станіславом та Стриєм, оминаючи Калуш? Чому Ян полюбляв полювання саме навколо Калуша? Чим полювання побіля комфортних замків в Яворові, Жовкві, Золочеві, резиденції у Львові були гіршими, аніж блукання навколо Калуша та всередині містечка?
Легенда каже, що саме в Калуші певний час знаходилась панна Орховська. Трошки відчинити таємницю калуських появ «мисливця» Я. Собєського могли б ґрунтовні розкопки на місці його мисливського будинку та польські люстраційні книги з переписом усіх мешканців Калуша й навколишніх сіл бодай за 1652 – 1654 роки. Взагалі, прізвище Орховські зустрічається в Калуші кінця XVII сторіччя, серед управителів калуського сиротинця, заснованого Яном Собєським за власний кошт. Є Орховські і на калуському католицькому цвинтарі, заснованому в 1790 році.
Але все вище написане належить до міфів, версій та легенд.
