Завдяки двом калуським патріотам — Василю Фіцаку та Олександру Ковалю — у Калуші розпочалось й триває впорядкування місцевого цвинтаря, заснованого в 1790 році. Громадські діячі щосуботи відновлюють надмогильні пам’ятники, прибирають територію останнього притулку калушан в найстарішому мікрорайоні міста з назвою «Височанка». Іноді до Василя та Сашка долучаються волонтери – помічники.
За минулі кілька місяців на Калуському меморіальному кладовищі серед ідентифікованих поховань понад 100 калушан вже знайдено кілька скульптурних робіт учнів Яна Єжи Пінзеля, могили відомих педагогів Подгурських.
Сподіваюсь, незабаром ми почуємо і про віднайдене місце захоронення видатного українця — отця Гната Рожанського. Він був похований 05.06.1883 року або в Калуші, або, ймовірніше, на цвинтарі села Хотіня, котре також є частиною Калуша. Останню відправу панотцю Гнату служили 25 (!) священників УГКЦ.
Гнат Рожанський народився в 1844 році в калуській родині ремісника-муляра. Помер 02.06.1883 року внаслідок отруєння, залишивши вдовицю та шість дітей. Політичне вбивство досі не розкрите.
о. Гнат Рожанський, співредактор Кобзаря, Львів 1867 року
Власне, чому отруїли отця Гната? Ще в юні калуські роки, до навчання у Львівській семінарії УГКЦ (1864 – 1869 роки) Гнат заслужив почесне звання «Горячий Українець». Коли в 1879 році він «повернув домів», щоб служити в селі Хотинь, Калуського деканату, слава видатного діяча українського відродження Галичини йшла за ним слідом.
Г. Рожанський особисто організував збір грошей для першого видання творів Тараса Шевченка в Галичині, виступив співредактором збірки, займався розповсюдженням української літератури, створював осередки «Просвіти» (до якої його сини Богдан та Любомир вступили неповнолітніми), щомісяця офірував власні кошти саме на українське книговидавництво в Західній Україні. Гнат був особисто знайомим з І. Франком, Ю. Федьковичем. Іван Франко збирався відвідати Гната Рожанського в його садибі, але страшна повінь 1881 року знищила майже все майно Рожанських. Тому Хотінь не побачив українського генія. Коли Іван Франко 03. 08. 1884 виступав на місці майбутнього народного Дому в Калуші, він теплими словами згадав і Гната.
Діяльність Г. Рожанського не подобалась ані австрійській владі, ані польським радикальним націоналістам. Останньою краплею, яка штовхнула політичних опонентів отця Гната на його вбивство шляхом отруєння, була перемога на виборах до крайового сейму українського кандидата.
Ось як про це в львівській газеті «Діло» до 30-річчя вікопомної звитяги 07. 06. 1913 написав отець Олександер Стефанович:
«Присвячую статю 30-літній річниці першого посольського вибору нашого ветерана п. Юліяна Романчука. Нагальний напір Поляків спонукав обидві (українські) сторони до порозуміня. А першим важнійшим об’явом того були соймові вибори на весні 1883 pоку, переводжені обома партиями. Тоді відступила святоюрська "Руська Рада" вперше від ставленя своїх кандидатів, а передала се діло "Головному Руському Комітетови Виборчому", зложеному з делєґатів обох партий. І так входили в сей комітет: д-р Антін Горбачевський, д-р Александер Огоновський, Володимир Підляшецький, Юліян Романчук, о. Олександер Стефанович, д-р Корнило Сушкевич, д-р Юліян Целевич, Юліян Геровський, д-р Іван Добрянський, д-р Іван Литинський, Йосиф Марков, о. Теофіль Павликів, Амврозий Полянський, о. Яков Шведицький, Яків Явдик.
Коли у Львові заносилося на таке зближення, виїхав я на Великодень в калуські сторони до родини. Зійшовся я там з о. Гнатом Рожанським, парохом в Хотині, єдиним Українцем на цілу Калущину. І він став міркувати, чи не можна би ставити в Калуші соймовим кандидатом якого українця. Бо польський кандидат Вольфарт не мав в руськім окрузі властивої підстави. Я вказав йому на особу Ю. Романчука, котрий став звісним нашим людям в краю, яко знаменитий редактор Батьківщини. Г. Рожанський приняв сю гадку цілою своєю горячою душею. А щоби виконати се діло, урадили ми скликати віче народа і запросити на референта п. Романчука. Та о. Рожанський не мав на се в тамошнім святоюрськім клирі потрібної "марки". Тому звернулися ми з сим ділом до декана о. Губчака в Калуші і просили, щоби скликав віче. О. Губчак згодився на се. Дуже помічним став тут молодий купець Ярослав Коритовський, чоловік щирої вдачі, котрий наслідком дальших подій став Українцем.
Віче і політичний реферат — се була річ в Калуші небувала і нечувана. Зазив на віче зібрав множество народа з цілого повіту. І ефект вийшов незвичайний. Симпатична особа Ю. Романчука викликала загальне одушевленє. Коли прийшло до ставлення кандидата, весь народ заявився одноголосно за п. Романчуком. Спільний комітет потвердив кандидатуру, а за 2 дни перед вибором скликано ще раз збір виборців, на котрім п. Романчук вдруге явився і промовляв. П. Романчук зістав вибраний проти польського кандидата великою більшістю голосів.
На жаль, головний причастник ceї побіди, о. Рожанський, не пережив довго сього світлого дня. Помер він вже в пару днів опісля нагло на удар серцевий.
При дальших виборах, соймових чи парляментарних, в роках 1889 і 1891, не знав вже калуський нарід иншого кандидата, як свого Романчука. Постарався був намісник ґраф Бадені о поваленє його при виборах в pp. 1895 і 1897, висуваючи таке політичне і суспільне зеро, як Якова Сінґалевича. Але се стало лише ославленим баденівським безправством. Коли ж нарід відзискав свою волю, видвигнув знов свого посла. І дочекався тої чести, що його заступник – Юліан Романчук став перший з Русинів віце-президентом віденського парламенту».
Жодних посмертних експертиз не було зроблено, влада радісно зафіксувала просту зупинку серця 39-річного, здорового чоловіка – ВИДАТНОГО КАЛУШАНИНА ГНАТА РОЖАНСЬКОГО. Безпосередні кілери та замовники залишились не лише не покараними, а і не названими…
