У кожного з нас є улюблені книжки. Під «нас» розумію ту меншість співгромадян, котра ще читає. Не звертаючи уваги на соціальні мережі, телебачення та кінотеатри.
Як з’являється такий феномен, як «перша (головна) книжка мого життя»? Світогляд особи формується до семирічного віку. Згадайте В. Маяковського з його «крошка син прішол к атцу і спрасіла кроха, што такоє харашо і што такоє плохо…». Дитина, що вирушає до школи, — першої жорстокої зустрічі з агресивним соціумом, вже знає, що таке «добре» і чим воно різниться від «зле». Система моральних координат маленької ЛЮДИНИ вже сформована у вигляді інформаційної хвилі, що випромінює серце (наша підсвідомість). Коли ця хвиля зустрічає подібність, ми впізнаємо друзів. Дорослі кажуть: «Ця людина – на моїй хвилі». Саме так ми кваліфікуємо й улюблені літературні твори, створені людьми з нашою «хвилею».
З потрібною саме нам книгою ми завжди зустрічаємось саме в потрібний час та саме в потрібному місці. Єдине, чого ніколи не трапляється в повсякденні – випадкового збігу обставин. Ця аксіома відома не лише криміналістам))) Книжка, що до кінця змінить ваше життя, може причаїтись на запиленій поличці шкільної бібліотеки. А ще вона може посміхатись вам в руках мами в день вашого народження. Іноді хтось «випадково» забуває найпотрібнішу для вас книжку в аеропорту чи готелі, і вона захоплює ваш погляд. Назавжди.
У мене перше побачення з «моєю книгою» трапилось в горішній кімнаті «четвертого поверху» бібліотеки триповерхової Калуської СШ №2, в історичній будівлі, що іноді називають найстарішою галицькою школою з червоної австрійської цегли. Отже, моя любов до читання народилась на батьківщині Степана Бандери, там, де перед другою світовою війною навчався його молодший брат Богдан.
На загал трьома найбільшими мега-емоціями, котрі я пережив в Калуші, й які сформували мій світогляд були: виграш львівськими «Карпатами» кубку СРСР з футболу в Москві (1969 рік), перегляд фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971 рік) та прочитання книжки Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» в геніальному перекладі Степана-Юрія Масляка (1972 рік). Всі перелічені надподії були виявами боротьби за незалежність України. Легальної боротьби, за часів радянсько-російської окупації, у трьох людських вимірах: спорт, кіно, література. В ОСНОВІ ЦИХ ТРЬОХ ФОРМ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЕЖИТЬ МОВА. Власне, керуючись простою, але універсальною формулою за власну незалежну державу беззбройно воює будь-яка нація або етнічна група, котра намагається вирости до рівня нації. Найсвіжіший приклад – Каталонія.
С. Ю. Масляк народився 19. 11. 1895 в Станіславові, помер 08. 07. 1960 у Львові, де і похований на Личаківському цвинтарі. Пан Масляк неодноразово відвідував і Калуш, хоча вулиці з його ім’ям в зазначеному місті ще немає. Його переклад Швейка з’явився в 1958 році. С. Масляк прожив цікаве життя, володів десятьма мовами, писав власні твори шістьма, переклав українською мовою сімнадцять (!) лібрето найвідоміших італійських, німецьких, французьких, іспанських опер. Але, як зазвичай трапляється в творчості письменників, по-справжньому «вистрілив» той його твір, від котрого він найменше очікував світового визнання.
Я не помилився, Степан – Юрій Володимирович Масляк є співавтором українського варіанту «Швейка», а не лише перекладачем. «Пригоди бравого солдата…» перекладено 65 мовами. Нині будь-який українець може вільно прочитати текст цього твору російською, болгарською, польською, словенською, словацькою та й оригінал – чеською мовами. І всі вони, включно з текстом самого Я. Гашека, безумовно програють варіантові С. Масляка. Я передивився фільми чеською, польською (по згаданій книжці Гашека), відвідав місцини в Празі та Катовіце, де були вироблені ці кінотвори. Але…. абсолютно усі спроби прочитати і написати про Йозефа Швейка та його оточення краще за Степана Масляка є приреченими на забуття.
Погортайте книжку ще раз, вона написана про українське сьогодення. А хто ще не читав – я вам вже заздрю. Відкрийте для себе Галичину в якості невід’ємної частини Європи. Австро-угорської, як каже президент. Де, за його порадою, можна у Відні слухати оперу, а в Братиславі пити смачну каву….попри розмір українських пенсій та зарплат. Після прочитання шедевру Масляка ви не лише закохаєтесь в українську мову, а й отримаєте набір довершених висновків для будь-яких життєвих ситуацій.
Ми з братом Ігорем навіть не помічаємо, коли говоримо мовою героїв Я. Гашека, а насправді – мовою С. Масляка.
Під час слухання чергових виступів поводирів України, відсилаєш їх до пана Палівця: «Та справа гіwна варта».
Про сучасну політичну еліту (самоназва хабарників та ошустів) з Печерських пагорбів Швейк сказав ще століття тому: «Ці великі пани здебільшого є пеdераstами».
Коли один випускник вінницької вечірньої сершколи казав, що зараз всім покаже, як треба керувати Україною, читачі згадували поручника Дуба: «Я вам кажу, що ви мене не знаєте... Але постривайте, ви ще мене пізнаєте.». Поручник «не вміє креслити і розуміється на геометрії, як вовк на зорях». Впізнаєте членів кабміну?
Хвойди пані Моуркова та пані Шоускова – це типажі окремих депутатів та заступниць міністрів!
А генерали та полковники австро-угорської армії ніби списані з наших мужеlоженkіw з поlтоrаkоm по-геlеtейсьkи…
Генеральні прокурори, міністри МВС та їхні напівголі заступниці без юридичної освіти та бодай мінімального досвіду спілкування з правоохоронцями – навіть Я. Гашек та С. Масляк до швейкіади такого рівня не дотягнули! Не кажучи вже про психічно хворих від дитячих часів спікера, бургомістрів, озброєних радників головного поліцая країни чи презеса, котрі «косили» та «косять» від служби у війську завдяки старим довідкам про енурез.
Теперішні державні інституції України формуються за лекалами з книжки «Пригоди бравого вояка Швейка».
Уклінно дякуємо вам, пане Степане-Юрію. Сміємось разом з Вами. Навіть тоді, коли воліється плакати.
