Нині бачив на дорозі пошарпаного» «пазіка», що ледь не розпадається на частки, сновигаючи між залишками лисичанського асфальту. На чолі машини, втомленої життям не менш за пасажирів, зазначено маршрут «Золоте – Сіверськодонецьк». Утримуюсь від спокуси відвідати м. Золоте, щоб побачити на власні очі, у що перетворився наш будинок, власноруч споруджений татом на перетині вулиць Павлова та І. Рєпіна. Наприкінці вулиці Павлова колись стояв дім дідуся. Там ми – онуки вперше почули смачні, густі українські слова: чувал, віхоть, вигон, успідок, цапок, очкур, толь, розгулянка, палимон, забрьоха, баюра, тюря, кліть, вагонетка, макуха, мазайло, коногонка, ладик, к…цап, справа гарбузова, сраламазалаказала (це одне слово))…
Нехай в моїй пам’яті м. Золоте залишиться таким, яким я його востаннє побачив 40 років тому, провідавши бабуню в статусі студента кораблебудівного інституту. Дідусь не дожив до моменту, коли перша людина з його родини вступила до ВНЗ СРСР.
Блукаю розбитими вуличками провінційного Лисичанська посеред сміття та некошених бур’янів. Намагаюсь «почути Донбас». Автор цієї мантри вже трохи говорить англійською мовою. Але він принципово ніколи не вимовить жодного слова українською. До речі, в контрактах зірок ФК «Шахтар» зазначений обов’язок вивчати російську, а не українську мову. Щоб почути Донбас, треба обов’язково говорити російською? Якути, татари, інгуші, мордва, осетини з РФ, котрі зруйнували донецький стадіон найбагатшого громадянина України, є тими, хто «услишал Донбас» Ахметова?
Співставляю Лисичанськ з Вишгородом, Калушем, Дрогобичем, Мукачевим чи Кам’янцем. Бачу ріні планети. Про порівняння обласного центру Луганщини – Сіверськодонецька (очолюваного регіоналамиз ОБ) зі «свободівськими» І-Франківськом та Хмельницьким взагалі не йдеться. Почуйте Донбас…Слухаємо, дивимось.
Телевізія щодня обговорює тему «Що робити з окупованою частиною Донбасу після її повернення в Україну». Ми вже перемогли у війні з РФ? Хтось знає, коли повернеться ЛуганДон? А Крим повертатимо? Коли та яким чином?
Сучасні керманичі держави не відають, що робити з вільною частиною Донбасу, водночас витрачаючи значні суми бюджетних та грантових коштів на розробку планів «відновлення окупованих територій після їхнього повернення під юрисдикцію України».
В Києві зробили так (недійсність частини 365-ї Постанови КМУ), що пенсіонерам з довідками ВПО у випадку їхнього перебування на окупованій території протягом більш, як 60 днів, призупиняють виплату пенсій і не відновлюють після повернення на контрольовану урядом України територію. Пенсіонери змушені ходити в окупованузону. Позаяк ТАМ залишились: нерухоме майно, хворі родичі тощо. Натомість ТУТ – соціальна допомога (400 грн на місяць кожному члену родини ВПО, субсидії, «дитячі» виплати) та пенсія. Виплата громадянину України пенсії за віком є обов’язком української держави, в яку б точку земної кулі цей українець не помандрував. Й ніхто не має права «тимчасово» позбавляти людину пенсійних коштів. Практично протягом 3-4 місяців громадянам України, що відвідували окуповану територію строком більше 2 місяців, не виплачують пенсії. Тисячі пенсіонерів Донеччини, Луганщини вже звернулись з цією проблемою до «гарячої лінії» та юристів організації «Донбас СОС» /Donbas SOS.
Урядовці з місячними зарплатами150-200 тисяч гривень вирішили «зекономити» на пенсіонерах, що отримували щомісяця в середньому по 2 тисячі гривень. Достеменно розуміючи, що позбавлення українських пенсіонерів засобів до існування (називати життям цей процес не є коректним) суперечить і Конституції України, і низці міжнародних документів, ратифікованих українським парламентом!
Дійсно, з окупованих територій Донецької, Кримської, Луганської областей України впродовж чотирьох років війни до ПФУ не надійшло ані гривні. За функціонування солідарної пенсійної системи ця ситуація є причиною (не єдиною) величезного дефіциту ПФУ. Але нерозв’язання військово-політичних проблем «безвізу» з РФ, торгівлі з окупантом та його донбасівськими маріонетками вирішувати за рахунок смертей тисяч голодних українців похилого віку, позбавлених пенсій, АМОРАЛЬНО.
