Божолє — молоде вино зі смаком літа, легке та підступне, як сама молодість. Винам виповнюється шість тижнів і вони, такі юні та грайливі, йдуть до продажу та дегустації. Свято українського божолє в Ужгороді проходило за європейським ритмом — у треті вихідні листопаду.
Уявіть собі довгий-предовгий погріб, де закарпатські винороби частують відвідувачів десятками видів вин. А ще уявіть шістьох подруг з келихами в руках у лівому кутку рингу, ой, тобто на початку дегустаційного погребу. Після куштування вина з назвою «Чорна магія» я раптом зрозуміла, що можу не пройти всю підземну дистанцію і поспішила до світла, сонця та джерела їжі. Як супермен у червоному плащі, до нас на поміч прийшов Бограч — мадярський гуляш, гарячий та поживний. Дякуючи йому та нестримній енергії подруг-чарівниць я змогла продовжити дегустаційну подорож Совиними підвалами.
Виявляється, найніжніший та найвибагливіший сорт винограду, що зветься Трамінер, дуже цінується виноробами за його трояндовий аромат та пряний букет. Ізабеллу звуть банальною, а солодкі фруктові вина пропонують найпершими. Та справжня цінність цього фестивалю не у вині, а в людях, що його створюють. Натхненні молоді хлопці на чолі з дуже серйозним батьком запрошують відвідати їх маєток-виноробню в сезон збору врожаю (маєток!); старенька бабуся з красномовним прізвищем Ярош дає спробувати медове вино з корицею; жінка дістає приховане горіхове вино і каже, що лишилась одна пляшка, бо в неї боліла нога і вона довго не могла гуляти по лісу збираючи ті горіхи.
Увесь цей локальний шарм, непідробна щирість та відкритість закарпатців, мов хустинка, оторочена заплутаними візерунками циганського колориту, закутала наші дівочі плечі. Сонце падало за обрій і Ужгород здавався мені таким казковим, таким затишним, як жодне місто дотепер. Я могла б розказати вам, що трапилось потім, але то таємна історія під кодовою назвою «Чорна магія».
