Як пояснити те, що на похорон загиблих у гелікоптері міліціонерів з Франківська їхні колеги прибули з нашитими шевронами «Беркут» –— досі прихованими, але старанно збереженими?
Не пояснювати ж це тим, що похорон відбувався біля могили вбитого «Беркутом» юного героя Гурика, в парку?
Мабуть, самі вони це тлумачать даниною пам’яті про роки спільної із загиблими служби? Тобто данина прощальним спільним маршем середмістям, поминальним залпами, чоловічими слізьми, добрими словами і клятвами – це замало? Конче необхідні нашивки «Беркут» — ці не просто погані прикмети, а нарукавні пам’ятки про збочені тортури чіпкого минулого, сьогоднішні символи зради, теперішні конотації котрих відрізняються від конотацій свастики лише ареалом дії і часовим масштабом. Чи це спроба довести, що форма не винна? Але і свастика — також.
І це ж не один лише я неодноразово чув від нинішніх міліціонерів “ви думали, що поставите нас на коліна”? В сумі все дуже схоже на прагнення групового реваншу, який замайорів завдяки новим, тепер вже героїчним обставинам «групи».
Але смерть не є виправданням колишніх злочинів. «Добре або нічого» — це про людину після її смерті, але не про злочин після його «смерті».
Участь у бойових діях різко опускає планку чутливості до чиїхось страждань.То ж якими міліціонерами після зворотнього навернення в міськвідділи будуть вони, двічі переформатовані беркутівці — в міліцію, потім в АТОшників — емпатія яких давно виявилась паралізованою? Чи зриватимуть настояну війною злість на всьому підручному, як це робилось після повернення з «афганцями»?
Чи як нинішні застряглі «майданівці», що в разі кожного — як їм здається — приводу хапаються за пробензинені колеса?
За що хапатимуться колишні беркутівці, «індульговані» АТО, після тривалого перебування у небезпеці впритул до смерті, яке часто підкошує психічно? Підкошеними психічно багато хто з них був і без того — такими були принципи відбору й опрацювання «матеріалу». Наперед підкошених війна взагалі повалить? А міліціонер має бути швидше психологом, ніж психопатом.
З настанням миру їх, очевидно, треба буде забезпечити високими пенсіями, бажаючих - добре оплачуваною роботою – скажімо, у якихось прикордонних військах, ітд. Але повертати в міліцію? З шевронами «Беркут» під рукавом, які, що з ними не роби, все одно проступають? В міліцію, яка не має жодного права залишатись «тою самою»? Котру взагалі пізно лікувати, а потрібно перебудувати-переоформити-перенабрати?
Як казав Іздрик «ну, матінко, ето уж ви ізвінітє».