Не знаю, як часто навідує могилу Бандери Меркель, але «святе місце не пустує», тому щойно вона в Україну, ми — в Німеччину, на цвинтар “Waldfriedhof”.
Подякували Бандері — навіть не так за те, що він робив колись, а за те, що він робить тепер, самим іменем своїм, яке все живіше піниться на москальських устах (не узагальнювати з росіянами, тобто ототожнювати обережно), роблячи очевидно смішною їхню тупикову войовничу розумову безпорадність. Цю «народну рису» ввірених Путін чуйно розвивав з десяток років, намацуючи терраціональну м’якість російської піддатливості і терпляче вирівнюючи «громадській настрій» - саме як цвинтарне поле — шуфлею і рискалем…
Тому чорні відбитки черевиків на білому надмогильному хресті, недавно поваленому “вітром зі сходу” – більш ніж красномовні. Як і те, що вони лежать поряд, рівновеликі — Бандера і хрест. Добре було б так все й залишити — бо сам С.Б. за 55 років після смерті теж умовно перетворився на хрест перед носом вурдалаки. Його могила сьогодні — межово проста: мінімалістичний білий тесаний куб на чорній землі.
Тим часом неозорий простір «лісу мертвих» — кладовища “Вальдфрідгоф” — поділено рослинними “живоплотами” на окремі “спальні спільноти”, деякі — навіть з власним мікрокліматом і дозуванням інсоляції. В «кварталі Бандери» (поле 43) — жодної “щільності забудови”, хоча трапляються свої “висотки” - мабуть, вцілілі прояви “цвинтарного ампіру” 19 століття.
На одній із забутих могил з-під папороті несподівано виглядає не менш забутий облізлий веселий гномик-гробокоп з лопатою, привітно махає рукою.
Десь тут похована і Лені Ріфеншталь. Але сьогодні не її свято.
З Днем Незалежності!
