Історію цікавіше оглядати в стилі «А тим часом — як мідквел фільму: співставляючи паралельні реальності одних і тих же років у різних країнах. Бо рано чи пізно ці сюжетні лінії все одно перетнуться.
Парк Гуель і Саграда Фамілія починали будуватись у дореволюційній Каталонії саме тоді, коли Сталін приходив до влади в післяреволюційній Росії.
Гауді любив біоморфний декор на кістлявих каркасах (остеофрейм): коротко кажучи, вся його архітектура — це порубана і закатана в бетон велетенська істота, зрізи чешуйчатої шкіри котрої пішли на утеплення дахів, мазками її слизу засклили вікна, кігтями підперли сходти, її уретра стала каналізаційною шахтою, а по судинах пустили дощову воду.
Гауді не терпів прямих кутів, вважаючи, що їх придумали люди з прямокутними мізками, тобто в головах яких нема нічого, крім перетину двох випадкових площин, і не давав прямим кутам ходу на територію своїх творінь. Точніше, хижо використовував їх лише на обличчях богів (дивись фасад Сагради Фамілії).
В той же час Сталін не терпів прямих людей, вважав, що їх придумали боги без фантазії, тому вони не можуть мати майбутнього, і якщо давав їм ходу – то в дуже далеку неоглядну путь: коротко кажучи, вся держава Сталіна — це закатана в асфальт велика людина, по судинах якої пустили каналізаційні води… Бо Сталін, як і Гауді, теж любив монументальну закам’янілість, базовану на кістках (тільки не на фасаді, а під фундаментом), і теж знав, що стеля має височіти подалі від голови.
Тому цей кістлявий період історії людства перший свідок на її весіллі історик Ерік Гобсбаум назвав «епохою крайнощів» та «століттям катастроф». Йому можна вірити, бо Гобсбаум настільки азартно присів на осмислене споглядання історії, що їй довелось інтенсивно розгортатись перед його очима майже 100 років, які він прожив, занотовуючи все бачене і змітаючи в розумні, хоч і товсті, книжки.
Тільки в той самий час, коли Сталін проводив серйозні з’їзди і навіював боротьбу та «вічний бій» — Гауді, як останній інфант террібль, бив черепки, і навіював лише бій посуду (яким облицьовував фасади та лавки).
Тільки в результаті серйозні інвенти Сталіна пригальмували на століття хід історії велетенської території, яку він безумовно ввірив сам собі, і яка досі вдає з себе країну, і затуманили очі всім її прихожанам, які досі вдають із себе громадян і «товаришів», смертельно хворих спадковою «непереможністю».
А забавні черепки Гауді прискорили розвиток регіону, котрий він умовно ввірив сам собі, і протерли темні очі довколишніх жителів, тепер — завжди блискучі очі. Тому в парк Гуель ми прийшли зі своїми кістьми.
Там багато російської мови, яка останнім часом, на жаль, засмучує.
Але подорожні — вони для того і потрібні: як можливість витіснити сумарне почуте за рік сумарним побаченим.
