Гімноборець

На третій день стало зрозуміло: для турецьких готелів російська попса — це культ карґо, підкріплення сподівань. Вони не вірять цій музиці, але вірять, що вона принесе їм рускіх з неба, тому вмикають будь-шо, лиш би з розширенням .ru - найзабутіше і найтошнотворніше, на яке всі вже відблювали років 15 тому.

Вигрібають то всьо, як мул ногами з самого дна цивілізації, чим неусвідомлено перетворюють чудесно засвоєний простір на непроглядну кала муть.

Бо цього року неврожай: москаль не пішов — по команді, спущеній з того самого низу. Золото й шкіра з приспущеними плечима зависли, як невстигаючі двійошники на повторний рік.

Лише під кінець літа турки таки докликались, а рускій мір дочувся.

На п’ятий день нашого перебування в майже бездоганній, як на наш небездоганний погляд, місцині, заквітчаній, але не закітченій, перші «снігурі» прилетіли, ефір знайшов свого слухача.

А перший слухач тут же занайшов використаний памперс, десь на стежці.

Щоб наголосити на цьому — викликав білосніжну чуйну адміністраторку на зелений трав’яний килим під своїм білосніжним високим барним стільцем перед білосніжною стійкою пляжного бару, до якої щоранку підвалювали ми за правильною чорною кавою з турки.

Адміністраторка зімкнула опущені руки й чекала, коли Снігур, припертий до барної стійки червоним животом, знаходячись в самому в центрі поваги, в баронній стійці, завершить габаритну телефонну розмову, супроводжувану повільною обволокуючою жестикуляцією, покликаною вирізнити його від метушливих інших.

У широких жестах його відчувалась вузькогалузевість із задушливою хваткою по відношенню навіть до мобіли, не кажучи про співбесідника в ній, якого душив повільно мовою, злегка компресованою матом - без перебору, продумано, у вирішальних місцях.

Закінчивши щось там відвантажувати в Москві, продовжив підвантажувати адміністраторку, поглядом:

— Я в полседьмого приехал, и идя к морю, увидел открытый использованный детский памперс. Сейчас возвращался, через два часа, и это гомно с зелёными крыльями так и лежит на дороге, не тронуто! Скажите, кого надо тронуть, чтоб оно улетело?

— Не надо этих отмазок с удобствами! Вы хотите, чтоб я гомно обратно в контекст засунул? Дайте мне контекст, засуну!

Він відкидав на адміншу тєнь побєди, вона реагувала поблідінням, імітуючи переднепритомний стан, не забуваючи прикрашати лице залиплою посмішкою. Краса мала пом’якшити памперс чи зачистити його у пам’яті.

В готовності рятувати курорт від гімняного нашестя вона вже запустила внутрішній джіпіес, але Снігур, підловивши її на посмішці, засмутився ще більше і здавати срамну срану точку не став, а уявно розносив цей розгорток посліду перед носами численних присутніх. Обсівши бар курсивом, вони принюхувались, неохоче зважуючи, чи варто змінювати ставлення до курорту.

— Оно лежит, как открытая книга с закладкой из зелёного гомна, которое не тонет даже в памперсе, и мы — его заложники! Что это за отель? Я худшей пятерки в жизни не видел!

Над баром лунало «моя вишнёвая девятка», впевнюючи Снігура. Хоча культивують безпілотне аудіо-карго далеко не всі місцеві. Один облюбований нами за кмітливість офіціант натомість вчив українську мову. Ми в його вокабулярну скарбничку підкидали слів, якими він у наступні дні вже активно користувався.

В турецьких курортах взагалі в нормі всіляке лукавство, ним підміняють будь-які негативні реакції, бо на агресію – жорстке табу. Тому на виході з короткого анафемічного анабіозу адміністраторку підтеліпувало. Ніби кожен удар її серця приходився деінде, воно зірвалось і стрибало в пошуках виходу: відчувалось, що найбільше йому хочеться попасти гімноборцю в голову…

Кількома ж хвилинами раніше. в іншому сегменті барної стійки, розгоралась щоранкова буфонада у виконанні сивовусого Буфона – лідера заїзду, з тих, хто не встиг «своєчасно» вичерпати з себе молодість, і її залишки виходять з нього всю дорогу, ніби здивовані іногородні пасажи, що проїхали свої зупинки. Тому блаженство і блазенство навідують його лишень і виключно в парі, як сіамські близнюки з двома ногами на двох.

Кожен день він починав з двох чорних коктейлів: по одному в руку, і повідомляв, що це коктейль «Гантейль».

— Налєй мені ровнєнько 2 раза: 50 рому, 100 коли і 25 джину. Путь потєрі точності трєбує точності. Алкоголь — ето ж чісло: градус, мілілітраж, мілімєтраж... Сутра надо задаться чіслом внутрєннєго звєря на сєгодня. Звєрь — ето нє обязатєльно звєрство ілі отупєніє. Ето осознаніє своєй жизні снізу, із-под нєйо, виход на зов пріроди, отзив цивілізационной надстройкі обратно, врємєнноє отніманіє єйо прібавочной стоімості (которая і єсть разніцей мєжду чєловєком і звєрєм), із’ятіє єйо із оборота…

Суржикові тітки, що цілодобово супроводжували оракула, реагували сміхом пропорційно до свого розуміння: чим менше зрозуміли почуте — тим голосніше.

Тільки англомовна туркеня за баром порушувала пропорцію, відповідала незносимою посмішкою — тихо — видно, в силу професії: бармени для того й існують, щоб порушувати пропорції.

Так день Буфона і минав — у гантейльних розминках. А зі Снігуром розминутись йому не судилось:

— В таком отеле не хочется жить! — з того вперто випорскувало туристичне Ольгіно: в Росії тепер модно бути ольгінцем, хоч в чомусь. Тому ті, кого в Ольгіно не взяли — обсирають на громадських засадах, безплатно, все, що є неруского під руками – в першу чергу курорти – якшо не вживу, то на турсайтах.

— Мнє как только нє хочєтся жить - сразу хочєтся піть, гагага, — вписався Буфон. — Да нормальна гостініца. В номерах - широкіє кроваті, тройниє, Ноєвиє: каждой тварі, которая в ударє - по парє, то єсть каждому - по двє, гагага.- він з силою прихилив до себе двох тіток. Від одної отримав бутафорський удар кулаком десь за спиною.

Снігур не реагував, ніби мовний акцент робив почуту репліку іншомовною, незрозумілою. Буфонові залишалось накручувати себе самому:

— А памперс — може то якийсь вброс? Навєрно, то покємон уроніл. Ви в них давно іграєте?

І, підхопивши склянки, розвів їх у боки на рівні плечей:

— Лучше качнітєсь, чого по утрам на гомно смотрєть? Ним же не разомнешся. Якшо з нього коників не ліпити - не накачаєшся. Ефєктноє утро нужно для того, шоб стиснути пружину дня. Якшо його просрати, пружина вже не стиснеться, весь день мляво провисатиме, хоч памперс підставляй.

А коктейль — ето ж как льогкій муркотік, укол молодості для мозга, залівка в ньом денспола. Памперс сразу станєт понятнєє.

Супутниця Снігура на всякий випадок підсунула поближче до нього своє лице з наповнювачами, матоване тотальним кремом. Глянцево блікували лише синьо-червоні очі, зволожені готовністю рускоміроточити будь-де.

З втаємниченим виглядом лідерки ще не завершеного статевого відбору, яка тим не менше вже перебуває у сексуальній змові з самцем, почала підмасовувати йому звісисту шию, ніби втирала в неї розуміння своєї неповторності.

— Ви поняли тактічєскі те, що треба понімать стратегічєскі: только із-за гомна, как правіло, і пріходітся воєвать. Оно ж всєгда нападає без об’явлєнія войни, вєжліво зєлєнєєт і молчіт. Бо гдє ж йому об’являть? Ніхто ж не додумався газєти бєзплатних об’явлєній войни випускать, гагагага, — Буфон клав і клав крапку за крапкою, але накластися ніяк не міг.

— Пішли, дєвочькі, невсеремось у море!

З реготом між вигуками “nevseremos” тітки легко помчали - як їм здалося - насправді ж важко пошкандибали за ним, бо всю легкість вичерпали через голоси.

Адміністраторка стояла у всіх на очах.

Снігур бубонів у всіх на вухах.

Буфон віддалявся, весело ведучи челядь до води.

Памперс десь заочно лежав.

Гімно розкладалось.

Рускій мір стікав.

Море не хвилювалось.

Трохи вище моря турецький офіціант накривав обідні столи, пошепки завчаючи: “черррвоне сухе”...