Сергій Янчук

Публікацій: 6

Мала війна

"...Що більшу територію охоплять військові дії і що більше засобів треба буде агресору розпорошувати по щораз нових і нових територіях, то все менше військ він зможе задіювати тривалий час для розбудови своєї влади на захоплених територіях без підтримки місцевого населення..."

Чомусь маю переконання чи то відчуття, що х#йло не вестиме активних наступальних дій в зимовий період. Швидше, накопичуватиме озброєння та техніку, укріплюватиметься на нині існуючих позиціях. Проте, не хочу забігати наперед, що буде ближче до весни.... А ми — Українці, справжні патріоти своєї країни, вже зараз маємо розпочати свою підготовку, адже, береженого — Бог береже.

Нижче виписав з книги швейцарського військового експерта основну концепцію. Мені цікава дана стратегія, хотілося б щось схоже запровадити і в нас. Може ще хтось має схожі ініціативи, то долучайтеся.

“Уявлення, що війна є справою виключно армії і що результат боротьби може визначити перемога або ж поразка регулярного війська, — застаріле.

Не слід занедбувати другорядні завдання, одними з яких є необхідність підготовки до малої (партизанської) війни та до боротьби руху опору цивільного населення. Якщо ми хочемо уникнути рабства, то не маємо права відмовлятися від боротьби лише через те, що регулярну армію (не приведи, Господи), буде розбито. Тотальний опір переважить капітуляцію.

Що більшу територію охоплять військові дії і що більше засобів треба буде агресору розпорошувати по щораз нових і нових територіях, то все менше військ він зможе задіювати тривалий час для розбудови своєї влади на захоплених територіях без підтримки місцевого населення.

Навіть, якщо переважаюча своєю чисельністю армія ворога таки впорається з завданням відносно швидко розбити регулярне військо, проте, у порівнянні з зусиллями, які доведеться докладати для стримування затятої малої війни, що може вестися роками на певних територіях, успіх його не буде значним.

З історії відомо, що успішне долання партизанської війни вимагає кількакратної переваги в чисельності піхоти. Ба більше, тривалий успіх може забезпечити тільки добра піхота. І таку багатократну перевагу в піхоті не замінить навіть застосування значної кількості якнайсучаснішої важкої техніки (танки, літаки), адже в малій війні техніка ніяк не замінить людину, вона практично стає неефективна.

Якщо ж раптом армія зламається, капітулює і потрапить у полон (тобто в “рабство”), супротивникові нічого не коштуватиме, задіюючи відносно невеликі власні ресурси і допомогу “п’ятої колони”, що нажаль існує в нас, “принести мир” у деморалізовану країну, реорганізувати й використати наш економічний потенціал для своїх військових та інших цілей.

Припинення боротьби і цілком помилкове віддання себе неуникненній долі лише піднімуть шанси на успіх (на кінцеву перемогу) супротивника у його боротьбі. А наші страждання тільки подовжаться і зростуть, замість того, щоби, як помилково припускалося, зменшитися чи скоротитися.

Після провалу організованого опору регулярного війська за жодних обставин не можна йти на офіційну капітуляцію. Нам слід бути готовими до обох видів війни. Саме тому, що ми слабші і, як би нам не хотілося цього визнавати, ми можемо програти реальній прямій агресії, спрямованій на конкретний результат. Проте програний “перший етап” аж ніяк не визначатиме нашу подальшу долю. Адже тоді має розпочатися запекла збройна мала (партизанська) війна і спротив цивільного населення, що триватимуть аж до остаточної поразки супротивника у загальносвітовому масштабі. Було б помилкою відмовлятися від малої війни, цієї потужної зброї, керуючись страхом, неправильним уявленням про честь, а також поспішними висновками.

Насправді, мала війна становить один із найдошкульніших і найстрашніших видів зброї меншої за розмірами держави.

Супротивник, мабуть, радісно відреагує на нашу бездіяльність, проте точно не винагородить за неї.

Ніщо не є для тирана милішим, аніж добровільне складання зброї жертвою. А саме цим завершиться будь-яка капітуляція і відмова від малої (партизанської) війни».