Слава Ісу. Звати мене Юрко. Сам відси. Живу в файному містечку, хожу до роботи, читаю ґазети та й таке мене мучит, жи хочу з Вами, добрі люди, порадитисі.
В нашім повіті є фабрика. Якусь там хімію робит. Людий багато туди на роботу ходит, та й коло неї люди робліт — хто продає, хто направляє шось, таке всяке. А то якось по жнивах приїхав той наш Фабрикант та й каже, жи буде фабрику пинєти. А люди переживают, бо хто їм заплатит, як робота сі не робит? Пішли до Фабриканта, та й кажут аби пан був ласкавий та й не робив того. А він каже, жи великі побори мусит платити і робити йому ну ніц не виходит. Таки пинив, люди вже не заробліют, а фабрикант побори не платят. Але тим, люди добрі, сі не скінчило. Бо попри тих людий, жи робліт на фабриці, в нашім повіті є ще ріжна інтеліґенція — доктори, професори, артисти, та й всякі єнчі - ги поліцаї. То всі в’ни з тих поборів жили. А зара - ні роботи, ні поборів, а ні грошей. То тепер уже біда на весь повіт.
Пішли с мо до війта, аби якось дав тому ради. А треба сказати, жи війта в нашім повіті люблят. Хлопи — за то, шо війт, а баби кажут, шо файний. Каже війт: «Тра’ робити ту вольную землю, поборів не буде і вшім стане добре.. Але наша шинкарка Вольґа каже, жи війт брехло і дурень, і шо так зле нам, бо він зле ґаздує. Зібрала тогди Вольґа поважних мешканців, старших вуйків і цьоців десь по Покрові та й каже, аби люди вибрали ї їхати до цісарства, а там в’на вже знає шо і як робити. Та й в’ни вибрали. Нема, пише Вольґа, шо то нічо, шо нема грошей, шо то зара нігде їх нема, але війт єднако брехло і дурень. Тепер-ка ту нема ні війта, ні шинкарки, ні фабрики, ні грошей. А ту свєта йдут. Ну то зара ше нічо, хто курку зарубає, хто пацє, та й якось буде, а шо робити далі? Мо´, люди, Ви шось мудре скажете?
