Слава Ісу!
Знаєте, дивлюсі я на то, шо сі робит в нашім повіті, та й гадаю си, шо таки файний в нас повіт, і люди ту файні жиют.
Най стало менше роботи, най сніг зійшов разом з дорогами, інтелігенції в нас нелегко, бо таки нелегко – то музиків сі чіпают, то книжників, до спортсменів добираютсі, але таки файний в нас повіт, і люди ту файні жиют. Бо не лишаютсі збоку людської біди, бо помагают їден одному, хто словом, хто ділом. Бо не боютсі тих самодурів-раболєпів і нагадуют їм хто їх поставив повітом керувати і гроші в’ни таки з наших поборів берут і тому з людьми тра’ сі рахувати. Бо завтра люди довірутсі єнчим, більш поридним і совісним, жи будут для них старатисі шось добре зробити, а нинішні будут тікати ги миші. І розуміют то як єдні, так і другі. Вже інакше уридники з людьми говорут. А хто ше до кінцє не розуміє, для кого п’їть тисяч люду то є ніц, позволю си нагадати, шо єдного парляментарі до повіту привело 250, відсили 300 люду, і тих п’їть тисяч люду разом привело біля двайціть місцевих парляментарів з двайцяти п’яти. А ше, каждих 10 людий в повіті утримуют єдного урядника зі своїх поборів, а п’їть тисяч – то є доходи всієї влади, і не менші, чим в каждого мешканці, жи ті побори платит. То прошу то пам’їтати, пани ґазди!
А Вам, люди добрі, хочу подєкувати файно за то, шо залишаєтесі людьми, помагаєте їден одному і не лишаєте сам на сам їден одного з його бідов. І най в тім ділі Вам пан Біг помагає, бо за Вами правда, а за ким правда, з тим Бог, а з Божев поміччю прийде і перемога.
...Таки не пускає ми думка, жи в файнім повіті жиєм, і люди ту файні.